2.6.2 Методи аналізу виробничого травматизму

Підвищення ефективності управління повинне бути пов’язане із застосуванням методів діагностики та прогнозування стану охорони праці, виробничого (професійного) ризику (ступеня небезпечності виробництва) та рівня травматизму. Діагностика в системі управління охороною праці має принципове значення тому, що стає одним з головних джерел інформації, дає можливість оперативно і правильно застосувати управлінські дії, які б забезпечували ефективне функціонування системи управління, перейти від нестабільного, нестаціонарного, некерованого процесу до стійкого, стаціонарного, керованого.

Під діагностикою травматизму треба розуміти принцип та методику виявлення і вивчення ознак і факторів, які характеризують стан охорони праці, на основі всебічного дослідження обставин і причин нещасного випадку з метою вживання регулюючих заходів, спрямованих на зниження кількості травм, професійних захворювань і аварій.

Процес діагностики передбачає:

- виявлення характеру та причин порушень вимог безпеки праці персоналом підприємства;

- визначення ступеня впливу їх на рівень травматизму;

- встановлення критеріїв, на підставі яких це здійснюється.

Для аналізу виробничого травматизму застосовують три основних методи: статистичний, монографічний і економічний.

Статистичний метод заснований на вивченні причин травматизму по документах, що реєструють нещасні випадки (акти за формою Н-1, листки непрацездатності) за певний проміжок часу. Цей метод дозволяє визначити порівняльну динаміку травматизму за окремими галузями, підприємствами, цехами і дільницями одного підприємства і виявити закономірності росту чи зниження травматизму.

Для оцінки рівня травматизму користуються відносними статистичними показниками частоти і важкості травматизму.

Як показник частоти травматизму приймається число нещасних випадків, які припадають на 1 000 працівників за певний календарний період:

, (2.1)

де: Н - число нещасних випадків за даний період;

Р - середньоспискова кількість працівників за цей же період.

Як показник важкості травматизму приймається середня тривалість непрацездатності, яка припадає на один нещасний випадок:

, (2.2)

де Д - сумарна кількість днів непрацездатності по всіх нещасних випадках за даний період.

При наявності нещасних випадків із смертельним наслідком Нс формула (2..2) приймає вигляд

. (2.3)

Показник непрацездатності - це число людино-днів непрацездатності, що припадає на 1 000 працівників:

. (2.4)

Ці показники дозволяють вивчати динаміку травматизму на підприємстві, порівнювати його з іншими підприємствами.

Монографічний метод полягає в детальному обстеженні всього комплексу умов праці, санітарно-гігієнічних умов, засобів колективного та індивідуального захисту. Іншими словами, цей метод полягає в аналізі небезпечних та шкідливих виробничих факторів, притаманних лише тій чи іншій дільниці виробництва, конкретному обладнанню, технологічному процесу. За цим методом поглиблено розглядають всі обставини нещасного випадку, якщо необхідно, то виконують відповідні дослідження та випробування.

Топографічний метод грунтується на тому, що на плані цеху відмічають місця, де сталися нещасні випадки. Це дозволяє наочно бачити місця з підвищеною небезпекою, які вимагають ретельного обстеження та профілактичних заходів. Повторення нещасних випадків в певних місцях свідчить про незадовільний стан охорони праці на даних об’єктах. На ці місця звертають особливу увагу, вивчають причини травматизму.

Економічний метод полягає у вивченні та аналізі витрат, що викликані виробничим травматизмом.

Метод анкетування - розробляються анкети для робітників. На підставі даних (відповідей на запитання) розробляють профілактичні заходи щодо попередження нещасних випадків.

Метод експертних оцінок базується на експерних висновках (оцінках) умов праці, на виявленні відповідності технологічного обладнання, технологічних процесів вимогам, що ставляться до машин, механізмів, обладнання та ін.

З метою кількісної оцінки рівня захворюваності на виробництві розраховують показник частоти випадків захворювання Пчз та показник важкості захворюваності П_вз (кількість днів непрацездатності, що припадають на 1000 працівників)

; (2.5)

, (2.6)

де: З - кількість випадків захворювань;

Д - кількість днів непрацездатності за звітний період; Р - загальна кількість працюючих.

Власник підприємства зобов’язаний інформувати працівників про стан охорони праці, причини нещасних випадків, професійних захворювань та про заходи, котрих вжито для їх усунення та для забезпечення умов праці на рівні нормативних вимог.

В умовах обмеженого фінансування дуже важливе значення набуває прогнозування, яке здійснюється з метою наступного раціонального планування коштів на заходи щодо запобігання нещасним випадкам, виходячи з характеру та обсягу наступних робіт, а також попереднього досвіду. Прогнозування дає можливість визначити пріоритетність вкладення фінансових коштів, підвищити ефективність витрат на ці заходи.

Традиційний показник - коефіцієнт частоти нещасних випадків (Кч), котрий широко застосовується в практиці для оцінки рівня травматизму, має істотний недолік, який полягає в тому, що його значення залежить не тільки від кількості нещасних випадків, але й від тривалості взятого для обчислення періоду (місяць, квартал, рік). Числовий вираз або графічне зображення цього показника не дають уявлення про динаміку травматизму протягом одного облікового періоду, наприклад, в межах одного кварталу чи року. Його сумарна величина зростає протягом року з місяця в місяць, з кварталу в квартал не тільки внаслідок абсолютного зростання рівня травматизму (і навіть за його зниження), а залежно від тривалості облікового періоду: на початку року івн мінімальний, у кінці - максимальний, що викривлює справжню картину стану охорони праці.

Для уникнення цього недоліку необхідно використовувати як оцінний і прогностичний показник коефіцієнт частоти, наведений до кінця року (наведений коефіцієнт частоти - К_чн), який обчислюється за формулою:

, (2.7)

де: - традиційний коефіціцєнт частоти;

- сумарна кількість облікових кварталів, протягом яких обчислено Кч: один, два, три, чотири.

При цьому К_чн становить:

- за перший квартал К_чн = 4К_ч;

- за перше півріччя (два квартали) К_чн = 2К_ч;

- за дев’ять місяців (три квартали) К_чн = 1,33К_ч;

- за дванадцять місяців (кінець року) К_чн = К_ч.

За щомісячного обчислення:

, (2.8)

де - тривалість облікового періоду в місяцях.

При цьому за 1 міс. К_чн = 12К_ч;

за 2 міс. - К_чн = 6 К_ч;

за 12 міс. - К_чн = К_ч.

Величина показника частоти, наведена на кінець року, змінюється тільки залежно від рівня травматизму і не залежить від тривалості облікового періоду.

Зручність і переваги Кчн полягають не тільки в його об’єктивному відображенні динаміки рівня травматизму, але й у можливості використання для прогнозування стану охорони праці на кінець року на будь-якому календарному відрізку поточного періоду. При цьому, чим ближче до кінця року, тим меншою є похибка і більшою точність прогнозу.

27,28,29,30

Відповідно до ГОСТ 12.0.003-74 небезпечні та шкідливі фактори за природою дії поділяють на такі групи: фізичні, хімічні, біологічні та психофізіологічні.

До фізичних небезпечних та шкідливих виробничих факторів належать: рухомі машини та механізми; пересувні частини виробничого устаткування; підвищена запиленість та загазованість повітря робочої зони; підвищена чи понижена температура поверхонь устаткування, матеріалів чи повітря робочої зони; підвищений рівень шуму, вібрацій, інфразвукових коливань, ультразвуку, іонізуючих випромінювань, статичної електрики, електромагнітних випромінювань, ультрафіолетової чи інфрачервоної радіації; підвищені чи понижені барометричний тиск, вологість, іонізація та рухомість повітря; небезпечне значення напруги в електричному колі; підвищена напруженість електричного чи магнітного полів; відсутність чи нестача природного світла; недостатня освітленість робочої зони; підвищена яскравість світла; пряме та відбите випромінювання, що створює засліплюючу дію.

До хімічних небезпечних та шкідливих виробничих факторів належать хімічні речовини, які за характером дії на організм людини поділяють на загальнотоксичні, подразнюючі, сенсибілізуючі, канцерогенні, мутагенні, такі, що впливають на репродуктивну функцію.

До біологічних небезпечних та шкідливих виробничих факторів належать патогенні мікроорганізми (бактерії, віруси, мікроскопічні гриби та ін.) та продукти їх життєдіяльності, а також макроорганізми (рослини та тварини).

До психофізіологічних небезпечних та шкідливих виробничих факторів належать фізичні (статичні та динамічні) і нервово-психічні перевантаження (розумове перенапруження, перенапруження органів чуття, монотонність праці, емоційні перевантаження).

31,32

Відділ охорони праці та техніки безпеки — функціональний підрозділ організації, який має забезпечувати безпеку та належні умови праці на кожному робочому місці. Організує й координує роботу з охорони праці в організації: контролює додержання законодавчих та інших нормативно-правових актів з охорони праці працівників організації; вдосконалює профілактичну роботу з попередження виробничого травматизму, професійних захворювань і поліпшення умов праці; консультує роботодавців і працівників з питань охорони праці; аналізує показники щодо виробничого травматизму та професійних захворювань; узгоджує проектну документацію, що розробляється в організації, у частині додер­жання в ній вимог з охорони праці; аналізує й узагальнює пропозиції щодо поліпшення умов праці; складає звітність про рівень охорони праці.

Виробнича санітарія — система організаційних та технічних заходів, спрямованих на усунення потенційно небезпечних факторів і запобігання професійним захворюванням та отруєнням.

Робоча зона — простір, обмежений на висоті до 2 м над рівнем підлоги або майданчика, на якому знаходиться місце постійного або тимчасового перебування працівника.

Робоча поза — основне положення тіла працівника в процесі праці.

Робоче місце — місце постійного або тимчасового перебування працівника в процесі трудової діяльності, оснащене засобами відображення інформації, органами керування і допоміжним обладнанням.

33

Загальна віддача тепла організмом людини визначається за формулою:

Qsaz =Qк+ Qвunp. + Qвun. + Qн, (1 . 1)

де Qk - віддача тепла в навколишнє середовище шляхом конвекції; Qeunp - віддача тепла шляхом випромінювання (теплова радіація); Qвип – віддача тепла шляхом випаровування вологи з поверхні шкіри; Qп - тепло, яке витрачається на нагрів повітря, що вдихає людина. Наприклад, у стані спокою при температурі 18 °С частка Qk складає 30%, Q_вunг =45% і Q_виn =20%, Q_H =5%. Ці співвідношення можуть змінюватися у залежності від метеоролопчних умов (мікроклімату) виробничого середовища. Показниками, які характеризують мікроклімат, є:

• температура повітря, ?С;

• відносна вологість повітря, %;

• швидкість руху повітря, м/c;

• інтенсивність теплового випромінювання, Вт/м .

Дійсно, кількість виділеного тепла шляхом конвекції в основному залежить від швидкості руху повітря, випаровування вологи з поверхні шкіри - від відносної вологості і швидкості повітря, випромінювання - від температури поверхонь, що оточують робоче місце.

Таким чином, змінюючи параметри мікроклімату на робочих місцях, можна безпосередньо впливати на самопочуття людини та її продуктивність праці. Підвищення температури повітря робочої зони в співвідношенні з великою вологістю призводить до швидкої перевтоми, роз- слаблення організму. Зменшення вологості повітря викликає неприємне відчуття сухості слизової оболонки та верхніх дихальних шляхів. Рух повітря призводить до покращення самопочуття у га-рячому примщенні, але є неприємним фактором при понижених температурах. Найбільш непри-ємний вплив викликає дія низької температури, високої вологості та його великої рухомості. Це явище пояснюється тим, що вологе повітря краще проводить тепло, а його рухливість збільшує те-пловіддачу конвекцією.

Значні відхилення параметрів мікроклімату робочої зони від оптимальних можуть бути причиною ряду фізіологічних порушень в організмі працюючого і, навіть, призвести до професійних захворювань.

34

На сьогодні основними нормативними документами, що регламентують параметри мікроклімату виробничих приміщень є ДСН 3.3.6.042-99 та ГОСТ 12.1.005-88. Параметри мікроклімату нормуються для робочої зони - визначеного простору, в якому знаходяться робочі місця постійного або непостійного ( тимчасового ) перебування працівників.

В основу принципів нормування параметрів мікроклімату покладена диференційна оцінка оптимальних та допустимих метеоумов у робочій зоні залежно від категорії робіт по енергозатратам, періоду роду та виду робочих місць.

Під оптимальними мікрокліматичними умовами розуміють поєднання параметрів мікроклімату, які при тривалому та систематичному впливі на людину забезпечують збереження нормального теплового стану організму без активації механізму терморегуляції. Вони забезпечують відчуття теплового комфорту та створюють передумови для високого рівня працездатності протягом тривалого проміжку часу.

Допустимі мікрокліматичні умови - це поєднання параметрів мікроклімату, які при тривалому та систематичному впливі на організм людини можуть викликати зміни теплового стану організму, що швидко минають і нормалізуються та супроводжуються напруженням механізмів терморегуляції в межах фізіологічної адаптації. При цьому не виникає ушкоджень або порушень стану здоров’я, але можуть спостерігатися дискомфортні тепловідчуття, погіршення самопочуття та зниження продуктивності праці.

Оптимальні та допустимі параметри мікроклімату в робочій зоні виробничих приміщень для різних категорій робіт за енергозатратами в теплий та холодний періоди року наведені нижче в таблиці. Періоди року визначаються за середньодобовою температурою зовнішнього середовища. При t_сд < + 10 ⁰C ми маєм холодний період року, а при t_cd > + 10⁰ C - теплий період року.

Таблиця – Оптимальні значення параметрів мікроклімату в робочій зоні

Період року	Категорія робіт	Температура повітря,°С	Відносна вологість повітря, %	Швидкість руху повітря, м/с
1	2	3	4	5
Холодний Середньодобова температура нижча +10°C	Іа	22 – 24	40 – 60	0,1
	Іб	21 – 23	40 – 60	0,1
	ІІа	18 – 20	40 – 60	0,2
	ІІб	17 – 19	40 – 60	0,2
	ІІІ	16 – 18	40 – 60	0,3
Теплий Середньодобова температура +10°C і вище	Іа	23 – 25	40 – 60	0,1
	Іб	22 – 24	40 – 60	0,2
	ІІа	21 – 23	40 – 60	0,3
	ІІб	20 – 22	40 – 60	0,3
	ІІІ	18 – 20	40 – 60	0,4

Допустимі значення параметрів мікрокліматичних умов встановлюються у випадках, коли на робочих місцях не можна забезпечити оптимальних умов мікроклімату за технологічними умовами (вимогами) виробництва, технічною недоцільністю чи економічно обгрунтованою недоцільністю.

На сьогодні основним нормативним документом, що визначає параметри мікроклімату виробничих приміщень є ГОСТ 12.1.005-88. Вказані параметри нормуються для робочої зони – простору, обмеженого за висотою 2 м над рівнем підлоги чи майданчика, на якому знаходяться робочі місця постійного або непостійного (тимчасового) перебування працівників.

При цьому важливого значення надають також інтенсивності теплового випромінювання, яке від нагрітих поверхонь технологічного устаткування, освітлювальних приладів, інсоляції засклених огороджень, не повинна перевищувати :

- 35 Вт/м² , при опроміненні 50% і більше поверхні тіла;

- 70 Вт/м² , при опроміненні від 25 до 50 % поверхні тіла,

- 100 Вт/м², при опроміненні не більше 25 % поверхні тіла

При цьому користуються:

35

Вимірювання показників мікроклімату повинно проводитися на початку, середині і вкінці холодного і теплого neідioflie року, не менше як три рази на місяць.

Температуру, вносну вологість і швидкість руху повітря вимірюють на висоті 1 м від підлоги або робочо го майданчика при роботах, які виконуються сидячи, і на висоті 1,5 м - при роботах, які виконуються стоячи.

При наявності джерел променевого тепла інтенсивність теплового опромінення на постійних і тимчасових робочих місцях необхідно визначити у напрямі максимуму теплового опромінення.

36

Характеристика категорій робіт	Пояснення
1	2
1 Легкі фізичні роботи (категорія I)	Види діяльності з витратою енергії не більше 150 ккал/год (174Вт). Примітка. Легкі фізичні роботи поділяються на категорії: Іа – енергозатрати 120 ккал /год (139 Вт), Іб – енергозатрати 121 -150 ккал /год (140 -174 Вт). До категорії Іа відносяться роботи, які виконуються сидячи і супро­воджуються незначними напруженнями (ряд професій на підприємс­твах точного приладо- і машинобудування, швейних підприємствах, в сферах управління і т.д.). До категорії Іб відносяться роботи, які виконуються сидячи, стоячи або зв'язані з ходою і супроводжуються деякою фізичною напруженістю (ряд професій в поліграфічній промисловості, на підприємст­вах зв’язку, контролери).
2 Фізичні роботи середньої важкості (категорія II)	Види діяльності з витратами енергії в межах 151-250 ккал/год (175 -290 Вт). Примітка. Фізичні роботи середньої важкості поділяються на категорії ІІа – енергозатрати від 151 до 200 ккал/год (175-232) і ка­тегорію ІІб – енергозатрати від 201 до 250 ккал/год (233-290 Вт). До категорії ІІа відносяться роботи, які пов’язані з постійною ходою, переміщенням, певним фізичним навантаженням (цілий ряд професій в механічних цехах машинобудівних підприємств). До категорії ІІб відносять роботи, які пов’язані з ходою, переміщенням і перенесенням вантажів до 10 кг і супроводжуються помірним фізичним навантаженням (цілий ряд професій в механічних цехах машинобудівних підприємств).
3 Важкі фізичні роботи (категорія III).	Види діяльності з витратою енергії більше 250 ккал/год (290Вт). Примітка. До категорії III відносяться роботи, які пов’язані з постійним переміщенням і перенесенням значних вантажів і потребують великих та значних зусиль (ряд професій в ливарних цехах).

37

- рухливість повітря: для вимірювання швидкості руху повітря використовують крильчаті (0.3 - 0.5 м/с) та чашкові (1 – 20 м/с) анемометри, для визначення малих швидкостей руху повітря – використовують термоанемометри або кататермометри.

Швидкість руху повітря у виробничих приміщеннях вимірюють анемометром і кататермометром. Для вимірювання швидкостей у діапазоні від 1 до 30 м/с застосову­ють чашкові анемометри: МС-13 – у діапазоні від 1 до 20 м/с, АРИ-49 – від 2 до 30 м/с; крильчастим анемометром АСО-3 вимірюють швидкості в інтервалі – 0,3-5 м/с. Для визначення різнонаправлених потоків повітря використовують кататермометр.

Крильчастий анемометр складається з колеса з легкими алюмінієвими крильцями, які роз­міщені під кутом до площини осі колеса у вигляді крильчатки. Вісь крильчатки з’єднана з лічиль­ником числа обертів. Під дією потоку повітря крильчатка обертається навколо осі. При визначенні швидкості руху повітря вісь крильчатки розміщена в напрямі потоку повітря. Перед початком ви­мірювання анемометру дають деякий час обертатися в холосту, а після цього вмикають одночасно лічильник числа обертів анемометра та секундомір. Різниця між показами приладу до і після вимірювання, віднесена до числа секунд, протягом яких проводилося вимірювання, показує кількість поділок шкали анемометра, яка відповідає вимірюваній швидкості. Знаючи ціну поділки, за градуйованим гра­фіком (додатки Е, Ж) визначають швидкість руху.

Чашковий анемометр МС-13 складається з хрестовини з чотирма пустотілими півкулями, які зда­тні обертатися навколо вертикальної осі. Нижче хрестовини з півкулями розміщений лічильник кількості обертів. Методика вимірювання швидкості повітря така, як і для крильчастого анемометра, тільки вісь обертання хрестовини розміщується перпендикулярно до потоку.

Принцип дії ручного індукційного анемометра АРИ-49 базується на визначенні кутової швидкості обертання тричашкової вертушки методом електричного індукційного тахометра. Під дією повітряного потоку вертушка разом із віссю завжди обертається в одну сторону. Обертаючись разом із віссю магнітна система, яка складається з постійного магніту, магнітопроводу та температурного компенсатора, створює магнітне поле, що викликає в металевому ковпачку, який насаджений на вісь, вихрові струми. Взаємодія вихрових струмів з магнітним полем магніта створює обертовий момент, прикладений до металевого ковпачка. Під дією цього моменту ковпачок повертається, закручуючи при цьому пружину, що з’єднана зі стрілкою анемометра. Таким чином відхилення стрілки анемометра зв’язане певною залежністю з швидкістю руху повітря.

38

- для вимірювання температури: ртутні або спиртові термометри. В приміщення зі значними тепловими випромінюваннями використовують парний термометр, що складається з двох однакових термометрів (із зачорненим та посрібленим резервуаром). Для безперервної реєстрації температури навколишнього середовища застосовують самозаписуючі пристрої – термографи. Можна також використовувати електричні термоперетворювачі (термопари або термоперетворювачі опору) з цифровою індикацією. Температуру вимірюють у кількох точках робочої зони, як правило на висоті 1.3 – 1.5 м в різний час робочої зміни;

- відносна вологість: відносну вологість (відношення фактичного вмісту маси водяних парів в одиниці об’єму до максимально можливого вмісту при даній температурі) визначається психрометрами Августа, аспіраційними психрометрами, гігрометрами, а для реєстрації використовують гігрографи;

- рухливість повітря: для вимірювання швидкості руху повітря використовують крильчаті (0.3 - 0.5 м/с) та чашкові (1 – 20 м/с) анемометри, для визначення малих швидкостей руху повітря – використовують термоанемометри або кататермометри.

Теплове випромінювання визначають за допомогою актинометрів, спеціальних радіометрів, а температуру поверхонь - оптичними пірометрами.

Забезпечення параметрів мікроклімату робочої зони в певних межах досягається системами опалення, вентиляції та кондиціювання повітря, які працюють за різноманітними схемами та джерелами енергопостачання.

Системи опалення (обігріву) складаються з таких основних елементів : генератора теплоти, теплопроводів та нагрівальних приладів.

Під час надходження у повітря теплоти, пилу, шкідливих газів, водяної пари та пари інших рідин в кількостях, що створюють концентрації вищі за певні межі, гігієнічні показники повітря знижуються, а надлишкові домішки та теплота стають шкідливими виділеннями, або шкідливостями.

У житлових і громадських будинках основні шкідливості - це тепловиділення та вуглекислий газ ( СО₂ ), а в промислових — ще й газо- і пиловиділення.

Вентиляція забезпечує обмін повітря в приміщенні для видалення теплоти, вологи, шкідливих та інших речовин з метою дотримання допустимих метеорологічних і санітарно-гігієнічних умов повітряного середовища.

Вентиляція приміщень (природна чи механічна) здійснюється завдяки вилученню з них забрудненого повітря і заміни його свіжим (зовнішнім ) повітрям.

Кондиціювання повітря застосовується з метою забезпечення автоматичного підтримання необхідних (частіше оптимальних) параметрів повітряного середовища незалежно від внутрішніх і зовнішніх факторів.

Процес кондиціювання полягає в приготуванні припливного повітря, а саме: нагрівання або охолодженні, зволоженні або осушенні повітря і очищенні його від пилу. Крім цього, в деяких випадках потрібно позбутися неприємних запахів, іонізувати повітря, очистити його від шкідливих домішок, надати приємного запаху. тепловологісне оброблення повітря є основним у процесі його кондиціювання.

Визначають атмосферний тиск ртутним барометром, металічним барометром-анероїдом або барографом. В даній лабораторній роботі атмосферний тиск визначають за допомогою барометра-анероїда БАММ-1. Принцип його дії заснований на властивості пружних тіл змінювати свою форму в залежності від величини дії тиску. Приймачем тиску служить мембранна анероїдна коробка, яка деформується при зміні атмосферного тиску.

39

Терморегуляція - фізіологічний процес, який знаходиться під контролем центральної нервової системи (ЦНС) та забезпечує однакову кількість тепла, що виробляється організмом людини за одиницю часу і що відводиться за цей час в навколишнє середовище, а також зберігає температуру тіла 36,6 °С незалежно від зовншніх умов і важкості виконання роботи.

40