2.1 Державне управління охороною праці
Державне управління охороною праці в Україні, згідно статті 37 закону України “Про охорону праці” здійснюють:
- Кабінет Міністрів України;
- Державний департамент України по нагляду за охороною праці;
- міністерства та ін. центральні органи державної виконавчої влади;
- місцева державна адміністрація, місцеві Ради народних депутатів.
Кабінет міністрів України є вищим державним органом, який здійснює державне управління охороною праці в країні. Кабінет Міністрів забезпечує реалізацію державної політики в області охорони праці, затверджує національну програму покращення стану безпеки, гігієни праці і виробничої сфери, визначає функції загальних і галузевих міністерств відносно охорони праці і порядок створення і використання фондів охорони праці. Для реалізації системи державного управління охороною праці при Кабінеті Міністрів створений Національний комітет з питань безпечної життєдіяльності людей.
Державний департамент України з нагляду за охороною праці (нинішній варіант назви – Держгірпромнагляд) безпосередньо реалізує державну політику з охорони праці в країні, розробляє і контролює виконання Національної програми покращення стану безпеки, гігієни праці і виробничого середовища; бере участь в міжнародному співробітництві. Рішення Держкомнаглядохоронпраці є обов’язковими для виконання всіма міністерствами, іншими органами державної влади і підприєствами.
Міністерство праці України здійснює державну експертизу умов праці, визначає порядок і здійснює контроль за якістю і своєчасністю проведення атестації робочих місць на їх відповідність нормативним актам про охорону праці, бере участь в розробці нормативних актів про охорону праці .
Міністерство охорони здоров’я України розробляє гігієнічно обгрунтовані нормативи показників шкідливих факторів на робочих місцях і в межах робочої зони підприємств, розробляє санітарні норми відносно нормативів і методик визначення показників шкідливих факторів та ін.
Інші міністерства і центральні органи державної влади проводять єдину науково-технічну політику в області охорони праці, розробляють і реалізують комплексні заходи покращення умов і охорони праці, здійснюють методичне керівництво діяльністю підприємтсв щодо охорони праці та ін.
Місцеві державні адміністрації та Ради народних депутатів проводять роботу з охорони праці в межах підпорядкованої території і забезпечують реалізацію державної політики щодо охорони праці , формують міжгалузеві регіональні програми заходів з питань охорони праці , створюють фонди охорони праці та ін.
9
Як вказано в статті 44 Закону України “Про охорону праці”, державний нагляд за додержанням законодавчих та інших нормативних актів про охорону праці здійснюють:
- Державний департамент України з нагляду за охороною праці ;
- Адміністрація ядерного регулювання Мінекобезпеки;
- органи державного пожежного нагляду (управління пожежної охорони Міністерства з надзвичайних ситуацій України);
- органи та заклади санітарно-епідеміологічної служби Міністерства охорони здоров’я України.
Вищий нагляд за додержанням і правильним застосуванням законів про охорону праці здійснюється Генеральною прокуратурою України в особі Генерального прокурора України і підпорядкованими йому прокурорами.
Відповідно до Закону України “Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення” нагляд за додержанням вимог законодавчих та інших нормативних актів з питань охорони праці та захисту здоров’я і життя населення здійснюють також відповідні установи, заклади, частини і підрозділи Міністерства оборони України, Міністерства внутрішніх справ України, Державного комітету у справах охорони державного кордону, Служби безпеки України.
Координація роботи зазаначених органів покладається на Державний департамент України з промислової безпеки, охорони праці та гірничого нагляду, який створено 27 січня 1993 р. та переіменовано у квітні 2005 року на Держгірпромнагляд.
Органи державного нагляду за охорою праці не залежать від будь-яких господарських органів, об’єднань громадян, політичних формувань, місцевих державних адміністрацій і Рад народних депутатів та діють відповідно до положень, що затверджуються Кабінетом Міністрів України (стаття 45.1).
У ринкових умовах виникає три центри управління охороною праці: державне управління, управління з боку керівництва підприємства, управління з боку працівників підприємства (рис. 2.1).
Рисунок 2.1 - Система управління охороною праці в ринкових умовах
Таким чином, управління охороною праці в ринкових умовах полягає в тому, що:
держава створює законодавство в галузі охорони праці, комплекс наглядових інспекцій, у завдання яких входить забезпечення застосування прийнятих нормативно-правових актів, інфраструктуру виробничо-технічного, інформаційного, наукового і фінансового забезпечення діяльності в галузі охорони праці;
власник підприємства економічно зацікавлений у тому, щоб його працівники не травмувалися і не хворіли, а тому забезпечує виконання на підприємстві всіх нормативно-правових актів про охорону праці. Він повинен широко залучати працівників та уповноважених трудових колективів до управління охороною праці, пропагувати серед працівників культуру здоров’я;
кожен працівник повинен дбати про здоровий стиль життя і праці, постійно підвищувати свій кваліфікаційний, фізичний та психофізіологічний стан, програмувати шлях здорового довголіття, запобігання випадків травматизму і захворювань. Він повинен негайно повідомити свого керівника про виникнення будь-якої небезпечної ситуації. Керівник не може вимагати від працівника виконання роботи до усунення небезпечної ситуації (пошкодження огорожі, блокування, сигналізації, запиленості, загазованості тощо). Комплексне управління охороною праці з боку держави, власника і працівника забезпечить підвищення ефективності цієї діяльності.
10
За дотримуванням правил та норм безпеки на виробництвi встановлені: дер-жавний; суспiльний і відомчий нагляд та контроль. Державний нагляд установлюється за дотримуванням державних законодав-чих та iнших нормативних документiв з охорони праці. Здiйснює: комітет України по нагляду за охороною праці Міністерства охорони праці України; Державний комiтет України по ядерної та радiацiйної безпеки; органи дер-жавного пожежного нагляду управлiння пожежної охорони Мiнiстерства внутрiшнiх справ України; органи та установи санітарно-епідеміологічної служби Мiнiстерства охорони здоров'я України. Органи державного контролю не залежать від яких-небудь господарчих ор-ганiв, суспiльних об'єднань, полiтичних формувань, мiсцевих державних адмiнiстрацiй та Рад народних депутатiв, а дiють згiдно з положеннями, якi затверджуються Кабiнетом Мiнiстрiв України.
Суспiльний контроль виконують трудовi колективи, через обраних їми уповноважених з питань охорони праці та профспiлки у особi своїх обраних органiв та представникiв. Цi органи мають право: перевiряти на пiдприємствах, установах та органiзацiях дотримування законодавства про працю, перевiряти знання з охорони праці, розслiдувати нещаснi випадки, контролювати виконання Правил, Норм, Iнструкцiй. Відомчий контроль здiйснює Мiнiстерство на пiдзвiтних йому пiдприємствах. Вищий нагляд за дотримуванням та правильним використанням законiв з охорони праці покладено на Генерального прокурора України та пiдлеглих йому прокурорів. Згiдно з Кодексом законiв про працю України за порушення законодавства про працю, правил, норми та iнструкцiй з охорони праці, передбаченi на-ступнi види відповідальності: дисциплiнарна - зауваження, догана, звiльнення; адмiнiстративна - накладення штрафу iнспекторами державного нагляду; кримiнальна - за рiшенням суду на осiб, з вини яких мiг або виник нещасний випадок.
Стаття 41. Громадський контроль за додержанням законодавства про охорону праці
Громадський контроль за додержанням законодавства про охорону праці здійснюють професійні спілки, їх об'єднання в особі своїх виборних органів і представників.
Професійні спілки здійснюють громадський контроль за додержанням законодавства про охорону праці, створенням безпечних і нешкідливих умов праці, належних виробничих та санітарно-побутових умов, забезпеченням працівників спецодягом, спецвзуттям, іншими засобами індивідуального та колективного захисту. У разі загрози життю або здоров'ю працівників професійні спілки мають право вимагати від роботодавця негайного припинення робіт на робочих місцях, виробничих дільницях, у цехах та інших структурних підрозділах або на підприємствах чи виробництвах фізичних осіб, які відповідно до законодавства використовують найману працю, в цілому на період, необхідний для усунення загрози життю або здоров'ю працівників.
Професійні спілки також мають право на проведення незалежної експертизи умов праці, а також об'єктів виробничого призначення, що проектуються, будуються чи експлуатуються, на відповідність їх нормативно-правовим актам про охорону праці, брати участь у розслідуванні причин нещасних випадків і професійних захворювань на виробництві та надавати свої висновки про них, вносити роботодавцям, державним органам управління і нагляду подання з питань охорони праці та одержувати від них аргументовану відповідь.
У разі відсутності професійної спілки на підприємстві громадський контроль за додержанням законодавства про охорону праці здійснює уповноважена найманими працівниками особа.
11
Відповідальність за дотримання трудового законодавства, норм і правил з техніки безпеки виробничої санітарії по всьому підприємству покладено на директора і головного інженера, а в окремих цехах, установках і дільницях – на керівників відповідних підрозділів.
Відповідальність за стан допоміжних та побутових приміщень і місць загального користування, за постачання питтєвою водою, спецодягом, спецвзуттям, молоком покладено на заступника директора підприємства з адміністративно-господарської частини.
Головні механіки підприємства і механіки цехів відповідають за технічний стан, якість ремонту і безпечну експлуатацію технологічної апаратури, механічного обладнання, підйомних і транспорних механізмів та ін.
Стаття 49 Закону України “Про охорону праці” говорить: “За порушення законодавчих та інших нормативних актів про охорону праці, створення перешкод для діяльності посадових осіб органів державного нагляду за охороною праці і представників професійних спілок винні працівники притягаються до дисціплінарної, адміністративної, матеріальної, кримінальної відповідальності згідно із законодавством”.
12
Дисциплінарна відповідальність працівників за порушення трудової дисципліни полягає в тому, що винний працівник вимушено несе невигідні для нього наслідки у зв’язку з накладеним на нього дисциплінарним стягненням.
КЗпП України встановлено такі дисциплінарні стягнення: догана, звільнення з роботи.
Законодавством закріплені такі види дисциплінарної відповідальності державних службовців: 1) у порядку, установленому законами України; 2) у порядку, установленому Кодексом законів про працю України (далі - Кзот); 3) відповідно до правил внутрішнього трудового розпорядку для робітників та службовців[1]; 4) на підставі дисциплінарних уставів і спеціальних положень[2], що діють у ряді галузей керування й деяких сфер державної діяльності.
Підставою дисциплінарної відповідальності є дисциплінарна провина, сутність якого складається в невиконанні або неналежному виконанні працівником покладених на нього трудових або службових обов'язків (ст. 24 Типових правил внутрішнього трудового розпорядку для робітників та службовців підприємств, установ, організацій[3]).
Разом з тим, незалежно від того, на підставі якого законодавчого акту наступає дисциплінарна відповідальність, вона характеризується такими загальними ознаками:
1) її підставою є дисциплінарна провина;
2) за таку провину передбачене накладення дисциплінарного стягнення;
3) стягнення накладає уповноваженим на те органом (посадовою особою) у порядку підпорядкованості;
4) рамки "дисциплінарної" влади цього органа (посадової особи) чітко встановлюються правовими нормами;
5) службовець, на який накладене дисциплінарні санкції, може оскаржити його у вищий орган (вищестоящій посадовій особі) або в суд;
6) за одна дисциплінарна провина може бути накладено тільки одне дисциплінарні санкції.
13
Адміністративна відповідальність настає за будь-які посягання на загальні умови праці, крім випадків, коли, з одного боку, такі порушення не тягнуть за собою кримінальної відповідальності, з іншого боку - якщо нема підстав для звільнення від адміністративної відповідальності за правопорушення чи відсутні обставини, що виключають адміністративну відповідальність. Адміністративна відповідальність відбувається у вигляді накладання штрафу на працівників і, зокрема, службових осіб підприємства, а також громадян - власників підприємств.
Адміністративна відповідальність — це відповідальність посадових осіб і працівників перед органами державного нагляду, що полягає у застосуванні до них штрафних санкцій. Умови притягнення до адміністративної відповідальності передбачені Кодексом України про адміністративні правопорушення. Ст. 41 Кодексу України про адміністративні правопорушення передбачає, що порушення вимог законодавчих та інших нормативних актів з охорони праці тягне за собою накладення штрафу на винних осіб у таких розмірах:
на працівників — від 2 до 5 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;
на посадових осіб підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, а також на громадян — власників підприємств або уповноважених ними осіб — від 5 до 10 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
14
Законодавство передбачає різні види матеріальної відповідальності залежно від того, чи є в діях працівника, якими порушено правила охорони праці, ознаки кримінального злочину чи ні. При наявності в його діях ознак злочину на працівника може бути покладено повну матеріальну відповідальність, а при відсутності таких ознак на працівника покладають обмежену відповідальність в межах його середнього місячного заробітку.
Матеріальною відповідальністю передбачено відшкодування збитків, заподіяних підприємствами працівникам (або членам їх сімей), які постраждали від нещасного випадку чи профзахворювання.
Кримінальна відповідальність за порушення правил охорони та безпеки праці передбачена ст. 135, 218, 219 і 220 Кримінального кодексу України. Ст. 135 містить загальне поняття складу та суб’єкта злочину. Суб’єктом злочину з питань охорони праці є будь-яка службова особа підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, а також громадянин — власник підприємства чи уповноважена ним особа. Згідно з цією статтею порушення вимог законодавчих та інших нормативних актів про охорону праці посадовою особою підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, громадянином — власником підприємства чи уповноваженою ним особою карається виправними роботами на строк до одного року або штрафом до 15 мінімальних розмірів заробітної плати, якщо це порушення створило небезпеку для життя або здоров’я громадян. Те саме діяння, якщо воно спричинило нещасні випадки з людьми, карається позбавленням волі на термін до чотирьох років.
Шляхи порушення вимог законодавчих актів про охорону праці можуть бути різними. Порушення може виявитися в непроведенні відповідного інструктажу, відсутності або несправності спеціальних засобів для безпечної роботи механізмів, обладнання, засобів індивідуального захисту (маски, захисних окулярів, спеціального одягу), в неналежній перевірці працівниками знання техніки безпеки тощо.
В той же час за правилами Кримінального кодексу України та Цивільного кодексу України працівник звільняється як від кримінальної, так і матеріальної відповідальності, якщо ним заподіяно шкоду в стані крайньої необхідності або ж в стані необхідної оборони.
Кримінальна відповідальність за порушення правил охорони праці передбачена певними статтями Кримінального кодексу України. Суб’єктом злочину з питань охорони праці є будь-яка службова особа підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, а також громадянин - власник чи уповноважена ним особа.
Кримінальна відповідальність настає не за будь-яке порушення, а за порушення вимог законодавства та інших вимог нормативних актів про охорону праці, якщо це порушення створювало небезпеку для життя або здоров’я громадян.
Окремим видом кримінального злочину, передбаченого КК України, є порушення виробничо-технічної дисципліни або правил, що забезпечують безпеку виробництва на вибухонебезпечних підприємствах, що карається позбавленням волі на термін до 1 року, або виправними роботами на той же термін, або штрафом у розмірі до 25 мінімальних розмірів заробітної плати.
Те саме порушення, якщо воно спричинило людські жертви або інші тяжкі наслідки, карається позбавленням волі на термін до десяти років.
15,16
Навчання та інструктажі працівників із питань охорони праці є одним із основних принципів державної політики в галузі охорони праці і складовою системи управління охороною праці. Вони проводяться з учнями, вихованцями та студентами навчально-виховних закладів, працівниками в процесі їх трудової діяльності.
Згідно з Типовим положенням про навчання з питань охорони праці усі працівники при прийнятті на роботу і періодично в процесі роботи проходять на підприємстві навчання у формі інструктажів із питань охорони праці, вивчають правила надання першої долікарської допомоги потерпілим від нещасних випадків, а також правила поведінки при виникненні аварій.
Працівники, що виконують роботи підвищеної небезпеки (згідно з переліком таких робіт, що затверджується наказом Держпромгірнагляду), а також де є необхідність у професійному відборі, при прийнятті на роботу проходять попереднє спеціальне навчання і перевірку знань з питань охорони праці та періодичне навчання і перевірку знань в термін, встановлений відповідними галузевими нормативними актами, але не рідше одного разу на рік.
На промислових підприємствах України для працівників, що виконують роботи з обслуговування обладнання підвищеної небезпеки, обов'язкове курсове навчання з охорони праці (з обов'язковим іспитом), що проходить безпосередньо на виробництві за затвердженими роботодавцем і погодженими з органами Держпромгірнагляду програмами. Це роботи по обслуговуванню парових та водонагрівальних котлів, виробничих печей та інших теплових установок, устаткування, що працює під тиском, компресорів, холодильних установок, газового обладнання, електричного устаткування, підйомників, підіймальних механізмів, тракторних лопат, буртоукладачів, буртоукривальних машин, автонавантажувачів, електрокарів, тракторів та іншого внутрішнього заводського механізованого транспорту, газоелектрозварювального обладнання, апаратів дифузії, центрифуг, кислотних та лужних установок, безтарного зберігання сировини, миття харчової сировини, такелажних, монтажних, ремонтних, навантажувально-розвантажувальних та інших робіт. Відповідальність за організацію навчання і перевірку знань на підприємстві покладається на роботодавця, а в структурних підрозділах - на керівників цих підрозділів. Контролює виконання цих завдань відділ охорони праці.
Допуск до роботи осіб, які не пройшли навчання та перевірку знань, забороняється.