1

Охорона праці – це система правових, соціально-економічних, організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних і лікувально-профілактичних заходів та засобів, спрямованих на збереження здоров’я і працездатності людини в процесі трудової діяльності.

Необхідність забезпечення здорових і безпечних умов праці, формування ціннісних орієнтацій пріоритетності життя і здоров'я людей по відношенню до результатів виробничої діяльності, зумовлює потребу належної підготовки фахівців усіх освітньо-кваліфікаційних рівнів з питань охорони праці.

Основну мету охорони праці можна виразити наступною формулою:

ОП = ЗТПЗ + СБНУП + ЗЗП + ППП+ПАС,

де: ЗТПЗ – запобігання травматизму та професійних захворювань;

СБНУП – створення безпечних і нешкідливих умов праці;

ЗЗП – збереження здоров’я та працездатності;

ППП – підвищення продуктивності праці;

ПАС – попередження аварійних ситуацій.

Охорона праці входить в комплекс дисциплін, який також включає: Безпека життєдіяльності; основи охорони праці.

Безпека життєдіяльності – це дисципліна, яка вивчає загальні закономірності виникнення небезпек, їх властивості та особливості впливу на людину, наслідки такого впливу, а також способи та засоби захисту життя та здоров’я людини й середовища її проживання від реальних та потенційних небезпек.

Основи охорони праці - це дисципліна, яка вивчається з метою формування у майбутніх фахівців з вищою освітою необхідного в їхній подальшій професійній діяльності рівня знань та умінь з правових і організаційних питань охорони праці, з питань гігієни праці, виробничої санітарії, техніки безпеки, електробезпеки та пожежної безпеки, визначеного відповідними державними стандартами освіти, а також активної позиції щодо практичної реалізації принципу пріоритетності охорони життя та здоров’я працівників по відношенню до результатів виробничої діяльності. Дана дисципліна є комплесною й базується як на загальноосвітніх(фізика, хімія, математика тощо), так і на загально-технічних та спеціальних дисциплінах (опір матеріалів, електротехніка, технологія та устаткування виробничих процесів тощо). Особливо тісно дисципліна “Основи охорони праці” пов’язана з безпекою життєдіяльності, науковою організацією праці, ергономікою, інженерною психологією та технічною естетикою. Всі вищевказані дисципліни належать до комплексу наук, що вивчають людину в процесі праці. В них єдина мета – сприяти збереженню здоров’я та працездатності людини, підвищенню її продуктивності праці, усуненню або зменшенню впливу на неї шкідливих і небезпечних виробничих чинників. В той же час, всі вони підходять до вирішення поставленої мети з різних сторін і на різних рівнях.

2

Законодавчими актами, що визначають основні положення з охорони праці є загальні закони України, а також спеціальні законодавчі акти, які приймаються або затверджуються іншими державними органами і Кабінетом Міністрів України, Державним комітетом України по нагляду за охороною праці, Міністерством здоров’я України, Міністерством енергетики України та ін.відомствами.

Загальними законами України, що визначають основні положення з охорони праці, є Конституція України, Кодекс законів про працю України та Закон України “Про охорону праці”.

В Конституції України, прийнятій на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 р, підкреслюється, що людина, її життя і здоров’я, … недоторканість і безпека визначаються в Україні найвищою соціальною цінністю (ст. 3); кожен має право на належні, безпечні та здорові умови праці (ст. 43); громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездат­ності, втрати годувальника (ст. 46); права і свободи людини захищаються судом (ст. 55).

Кодекс законів про працю (КЗпП) України проголошує правові засади та гарантії здійснення громадянами України права розпоряджатися своїми здібностями для продуктивної та творчої праці; регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ незалежно від форм власності, виду діяльності й галузевої належності.

Правове регулювання охорони праці розглядається не лише у розділі ХІ «Охорона праці» Кодексу законів про працю. Норми щодо охорони праці містяться в багатьох статтях інших розділів КЗпП України, таких як «Трудовий договір» (розділ ІІІ), «Робочий час» (розділ ХІV), «Час відпочинку» (розділ V), «Праця жінок» (розділ VІІ), «Праця молоді» (розділ XІІI), «Професійні спілки» (розділ XVI), «Нагляд і контроль за додержанням законодавства про працю» (розділ XVІІI)

3

Закон України “Про охорону праці” прийнято Верховною Радою України 14 жовтня 1992 року і введено в дію з 24 жовтня 1992 р. До даного закону у лютому 1993 року внесені зміни. Він визначає основні положення щодо реалізації конституційного права громадян на охорону їх життя і здоров’я в процесі трудової діяльності, регулює за участю відповідних державних органів відносини між власником підприємства, установи і організації або уповноваженим ним органом і працівником з питань безпеки, гігієни праці та виробничого середовища і встановлює єдиний порядок організації охорони праці в Україні.

Зміни в ЗУ «Про охорону праці» вносилися також і в 1996 та 1999 роках, діюча редакція вказаного закону підписана 21 листопада 2002 р., а вступив він в силу в новій редакції з 1.01.2003р.

Документ 2694-12, остання редакцiя вiд 25.06.2011 на пiдставi 3458-17, чинний

Цей Закон визначає основні положення щодо реалізації конституційного права працівників на охорону їх життя і здоров'я у процесі трудової діяльності, на належні, безпечні і здорові умови праці, регулює за участю відповідних органів державної влади відносини між роботодавцем і працівником з питань безпеки, гігієни праці та виробничого середовища і встановлює єдиний порядок організації охорони праці в Україні.

В Законі враховано основні вимоги конвенцій і рекомендацій Міжнародної Організації Праці щодо безпеки і гігієни праці та виробничого середовища, регулювання відносин охорони праці в передових промислово-розвинутих країнах і досвід України в охорні праці в попередні роки.

Закон характеризують чисельні нововведення, що відповідають вимогам сьогодення. Ним, зокрема, передбачено:

• впровадження економічних методів управління охороною праці на зміну адміністративно-командним;

• застосування низки додаткових штрафних санкцій, а також пільг щодо оподаткування;

• створення чіткої системи органів державного управління й нагляду за охороною праці та системи організації цієї роботи безпосередньо на підприємствах, в установах і організаціях незалежно від форм власності;

• суттєве розширення прав і соціальних гарантій працівників, насамперед осіб, які потерпіли від нещасного випадку на виробництві або від професійного захворювання, та сімей загиблих;

• визначення місця й ролі колективного договору підприємства у вирішенні завдань щодо поліпшення умов і безпеки праці, забезпечення встановлених законом прав та соціальних гарантій працівників, у тому числі на пільги й компенсації;

• визначення правового статусу служб охорони праці на підприємствах і в органах державного управління всіх рівнів;

• забезпечення навчання населення з питань охорони праці;

• забезпечення активної участі профспілок та інших громадських формувань, широких кіл трудящих у вирішенні проблем охорони праці;

• створення необхідних передумов для започаткування нових громадських інститутів і можливості обрання комісій охорони праці на підприємств та уповноважених трудового колективу з цих питань тощо.

У Законі враховано основні вимоги конвенцій і рекомендацій Міжнародної організації праці щодо безпеки і гігієни праці та виробничого середовища, регулювання відносин охорони праці у передових промислово розвинутих країнах, досвід охорони праці в Україні у попередні роки.

4

Відповідно до Закону України "Про загально­обов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на ви­робництві та професійного захворювання, які спри­чинили втрату працездат­ності" саме держава (а не роботодавець) гарантує усім застрахованим громадянам забезпечення прав у страхуванні від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання.

Цей Закон відповідно до Конституції України та „Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування" визначає правову основу, економічний механізм та організаційну структуру загальнообов'язкового дер­жавного соціального страхування громадян від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які призвели до втрати працездатності або загибелі застрахованих на виробництві (далі — страхування від нещасного випадку).

Страхування від нещасного випадку є самостійним видом загальнообов'язкового державного соціального страхування, за допомогою якого здійснюється соціальний захист, охорона життя та здоров'я громадян у процесі їх трудової діяльності.

Завданнями страхування від нещасного випадку є:

• проведення профілактичних заходів, спрямованих на усу­нення шкідливих і небезпечних виробничих факторів, за­побігання нещасним випадкам на виробництві, про­фесійним захворюванням та іншим випадкам загрози здо­ров'ю застрахованих, спричиненим умовами праці;

• відновлення здоров'я та працездатності потерпілих на ви­робництві від нещасних випадків або професійних захво­рювань;

• відшкодування матеріальної та моральної шкоди застра­хованим і членам їх сімей.

Слід вказати, що сфера дії закону про соціальне страхуван­ня ширша за закон „Про охорону праці": його дія поширюється не тільки на працівників (тобто на осіб, які працюють на умовах тру­дового договору на підприємствах, в установах, організаціях, у фізичних осіб), а й на осіб, які забезпечують себе роботою самостійно, та на громадян — суб'єктів підприємницької діяльності.

Основні принципи страхування від нещасного випадку:

1) паритетність держави, представників застрахованих осіб та роботодавців в управлінні страхуванням від нещасного випадку;

2) своєчасне та повне відшкодування шкоди страховиком;

3) обов'язковість страхування від нещасного випадку працівників, а також добровільність такого страхування для осіб, які забезпечують себе роботою самостійно, та громадян — суб'єктів підприємницької діяльності;

4) надання державних гарантій реалізації застрахованими громадянами своїх прав;

5) обов'язковість сплати страхувальником страхових внесків;

6) диференціювання страхового тарифу з урахуванням умов і стану безпеки праці, виробничого травматизму та професійної захворюваності на кожному підприємстві;

7) економічна зацікавленість суб'єктів страхування в поліп­шенні умов і безпеки праці.

Суб'єктами страхування від нещасного випадку є:

• застраховані громадяни;

• страхувальники;

• страховик.

Застрахованою є фізична особа, на користь якої здійснюється страхування.

Страхувальниками є роботодавці, а в окремих випадках — застраховані особи.

Страховик — Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України (далі - Фонд соціального страхування від нещасних випадків).

Об'єктами страхування є життя, здоров'я та працездатність застрахованого.

Закон "Про загальнообов'язкове державне соціальне стра­хування від нещасного випадку на виробництві та професійного-захворювання, які спричинили втрату працездатності" встанов­лює два види страхування:

• обов'язкове;

• добровільне.

5

2.3.1 Система стандартів безпеки праці

Як зазначалось вище, загальними (або єдиними) законами України, що визначають основні положення з охорони праці, є Конституція України, Кодекс законів про працю України та Закон України “Про охорону праці”.

Спеціальними законодавчими актами є міжгалузеві та галузеві акти про охорону праці. Це Державні стандарти Системи стандартів безпеки праці, Будівельні норми та правила, Санітарні норми, Правила будови електроустановок, Норми радіаційної безпеки, Основні санітарні правила роботи з радіоактивними речовинами та іншими джерелами іонізуючих випромінювань, Правила будови та безпечної експлуатації вантажопідіймальних машин, Правила безпеки при використанні газів, Правила будови та безпечної експлуатації посудин, що працюють під тиском, Правила будови та безпечної експлуатації стаціонарних компресорних установок, повітропроводів та газопроводів, Правила безпеки при експлуатації нафтогазопереробних заводів та ін. нормативні документи.

Велика увага приділяється розробці спеціальних стандартів з безпеки праці. З цією метою створена Система стандартів безпеки праці (ССБП), яка являє собою комплекс взаємопов’язаних нормативних документів, спрямованих на досягнення безпеки праці працівників в народному господарстві. ССБП включає в себе основоположні державні стандарти, стандарти норм і загальних вимог по видах небезпек, стандарти на вимоги безпеки до виробничого обладнання, стандарти на вимоги безпеки до виробничих процесів і стандарти на вимоги до засобів забезпечення безпеки праці.

Всі стандарти ССБП розбиті на п’ять класифікаційних груп з кодовими позначеннями:

0 - основоположні державні стандарти;

1 - державні стандарти загальних вимог і норм з всіх видів небезпечних і шкідливих виробничих факторів;

2 - стандарти загальних вимог безпеки до виробничого обладнання;

3 - стандарти вимог безпеки до виробничого процесу;

4 - державні стандарти вимог до засобів індивідуального захисту.

Встановлена наступна структура позначення стандартів ССБП (на прикладі ГОСТ 12.0.001-74 “ССБТ.Основние положения”): 12 - клас стандарту (до даного класу належать всі стандарти ССБП); 0 - код класифікаційної групи; 001 - порядковий номер в класифікаційній групі; 74 - рік реєстрації стандарту.

Види державних нормативних актів про охорону праці (в уніфікованій формі для однакового застосування) мають таке цифрове позначення:

Правила - 1

ГОСТи - 2

Норми - 3

Положення, статути - 4

Інстукції, керівні вказівки - 5

Рекомендації, вимоги - 6

Технічні умови безпеки - 7

Переліки, інші - 8

Державні стандарти Системи стандартів безпеки праці (ГОСТ ССБТ) колишнього СРСР застосовуються на території України до їх заміни іншими нормативними документами, якщо вони не протирічать чинному законодавству України.

Відповідно до Угоди про співробітництво в галузі охорони праці, укладеної керівниками урядів держав СНД у грудні 1994 року, стандарти ССБП надалі визнаються Україною як міждержавні стандарти за узгодженим переліком, що переглядається за необхідності з урахуванням національного законодавства держав СНД та результатів спільної роботи, спрямованої на удосконалення Системи стандартів безпеки праці.

Необхідно зазначити, що Держнаглядохоронпраці підготував і видав окремою книжкою державний реєстр нормативних актів про охорону праці (Реєстр ДНАОП), який містить перелік правил, норм, стандартів та інших документів з питань охорони праці. Зміни у Реєстрі ДНАОП публікуються в журналі „Охорона праці". Одночасно вони вносяться в банк даних автоматизованого інформаційного фонду ДНАОП, створеного Держнаглядохоронпраці.

Згідно Рекомендацій Держнаглядохоронпраці щодо застосування „Порядку опрацювання і затвердження власником нормативних актів про охорону праці, що діють на підприємстві",затверджених наказом Держнаглядохорон-праці від 12.12.1993 року № 132, до основних нормативних актів підприємства належать:

• положення про систему управління охороною праці на підприємстві.

• положення про службу охорони праці підприємства.

• положення про комісію з питань охорони праці підприємства.

• положення про роботу уповноважених трудового колективу з питань охорони праці.

• положення про навчання, інструктаж і перевірку знань працівників з питань охорони праці.

• положення про організацію і проведення первинного та повторного інструктажів, а також пожежно-технічного мінімуму.

• наказ про порядок атестації робочих місць щодо їх відповідності нормативних актів про охорону праці.

• положення про організацію попереднього і періодичного медичних оглядів працівників.

• положення про санітарну лабораторію підприємства.

• інструкції з охорони праці для працюючих за професіями і видами робіт.

• інструкції про порядок зварювання і проведення інших вогневих робіт на підприємстві.

• загальнооб'єктові та цехові інструкції про заходи пожежної безпеки.

• перелік робіт з підвищеною небезпекою.

• перелік посад посадових осіб підприємства, які зобов'язані проходити попередню і періодичну перевірку знань з охорони праці.

• наказ про організацію безкоштовної видачі працівникам певних категорій лікувально-профілактичного харчування.

• наказ про організацію безкоштовної видачі молока або інших рівноцінних харчових продуктів працівникам підприємства, що працюють у шкідливих умовах.

• наказ про порядок забезпечення працівників підприємства спецодягом, спецвзуттям та іншими засобами індивідуального захисту.

6

Згідно із Законом України «Про охорону праці» політика держави у сфері захисту інтересів як найманих працівників, так і роботодавців, а також принципи державної політики в галузі охорони праці базуються на:

• повній відповідальності власника за створення безпечних і нешкідливих умов праці;

• комплексному розв’язанні завдань охорони праці на основі національних програм з цих питань та з урахуванням напрямів економічної і соціальної політики, досягнень у галузі науки й техніки;

• соціальному захисті працівників, повному відшкодуванні шкоди особам, які потерпіли від нещасних випадків на виробницт­ві та професійних захворювань;

• встановленні єдиних нормативів з охорони праці незалежно від форм власності і видів їх діяльності;

• використанні економічних методів управління охороною праці, проведенні політики пільгового оподаткування, що сприяє створенню безпечних і нешкідливих умов праці, участі держави у фінансуванні заходів щодо охорони праці;

• здійсненні навчання населення, професійної підготовки й підвищення кваліфікації працівників з питань охорони праці;

• забезпеченні координації діяльності державних органів, організацій та об’єднань громадян, які вирішують різні проблеми охорони здоров’я, гігієни і безпеки праці;

• міжнародному співробітництві в галузі охорони праці.

7

Державне управління охороною праці в Україні, згідно статті 37 закону України “Про охорону праці” здійснюють:

- Кабінет Міністрів України;

- Державний департамент України по нагляду за охороною праці;

- міністерства та ін. центральні органи державної виконавчої влади;

- місцева державна адміністрація, місцеві Ради народних депутатів.

Кабінет міністрів України є вищим державним органом, який здійснює державне управління охороною праці в країні. Кабінет Міністрів забезпечує реалізацію державної політики в області охорони праці, затверджує національну програму покращення стану безпеки, гігієни праці і виробничої сфери, визначає функції загальних і галузевих міністерств відносно охорони праці і порядок створення і використання фондів охорони праці. Для реалізації системи державного управління охороною праці при Кабінеті Міністрів створений Національний комітет з питань безпечної життєдіяльності людей.

Державний департамент України з нагляду за охороною праці (нинішній варіант назви – Держгірпромнагляд) безпосередньо реалізує державну політику з охорони праці в країні, розробляє і контролює виконання Національної програми покращення стану безпеки, гігієни праці і виробничого середовища; бере участь в міжнародному співробітництві. Рішення Держкомнаглядохоронпраці є обов’язковими для виконання всіма міністерствами, іншими органами державної влади і підприєствами.

Міністерство праці України здійснює державну експертизу умов праці, визначає порядок і здійснює контроль за якістю і своєчасністю проведення атестації робочих місць на їх відповідність нормативним актам про охорону праці, бере участь в розробці нормативних актів про охорону праці .

Міністерство охорони здоров’я України розробляє гігієнічно обгрунтовані нормативи показників шкідливих факторів на робочих місцях і в межах робочої зони підприємств, розробляє санітарні норми відносно нормативів і методик визначення показників шкідливих факторів та ін.

Інші міністерства і центральні органи державної влади проводять єдину науково-технічну політику в області охорони праці, розробляють і реалізують комплексні заходи покращення умов і охорони праці, здійснюють методичне керівництво діяльністю підприємтсв щодо охорони праці та ін.

Місцеві державні адміністрації та Ради народних депутатів проводять роботу з охорони праці в межах підпорядкованої території і забезпечують реалізацію державної політики щодо охорони праці , формують міжгалузеві регіональні програми заходів з питань охорони праці , створюють фонди охорони праці та ін.

8