9 Питання

До загальних стадій господарського процесу, притаманних більшості видів проваджень, можна віднести:

1) відкриття провадження у справі;

2) провадження у справі до судового розгляду справи (підготовка справи до розгляду);

3) судовий розгляд господарських справ;

4) перегляд судових рішень та ухвал за нововиявленими обставинами;

5) перегляд судових рішень та ухвал в апеляційному порядку;

6) перегляд судових рішень у касаційному порядку Вищим господарським

судом України;

7) перегляд рішень за винятковими обставинами Верховним

Судом України;

8) виконання рішень та ухвал суду.

Ці види стадій не можна визначати для проваджень у комерційних арбітражах (третейських судах) та при досудовому врегулюванні господарських спорів.

Зокрема, рішення арбітражів (третейських судів) є остаточними. Порядок розгляду відповідних справ у межах, що не заборонено законом, встановлюється сторонами, а в разі відсутності відповідного погодження — встановлюється арбітражем. Розгляд справ у постійно діючих третейських судах (арбітражах) здійснюється відповідно до Закону України ≪Про третейські суди≫ та відповідного регламенту суду. Особа може звернутися до господарського суду із вимогою про скасування рішення арбітражу (третейського суду) лише у випадках, установлених законами України ≪Про третейські суди≫ та ≪Про міжнародний комерційний арбітраж≫: справа розглянута не в уповноваженому складі суддів, не підвідомча третейському суду, третейська угода відсутня, визнана недійсною або рішення виходить за її межі, або якщо третейський суд вирішив питання про права і обов’язки осіб, я к і не брали участі у справі. Як видно, рішення третейського суду (арбітражу) не може бути оскаржене у зв’язку з неповним установленням обставин справи чи неправильним застосуванням матеріально-правових норм, що регулюють відносини сторін. У разі якщо в заяві щодо такого скасування буде відмовлено в першій інстанції, тоді в апеляційному порядку, а згодом і в касаційному порядку може бути оскаржено не рішення арбітражу (третейського суду), а рішення суду, що відмовив у подібному скасуванні. Рішення арбітражу (третейського суду) за письмовим клопотанням заявника приводиться до виконання шляхом звернення до господарського суду за місцем знаходження боржника та підтверджується наказом. Особливості розгляду та приведення до виконання рішень міжнародних комерційних судів буде розглянуто у подальших розділах підручника.

10. Предмет та метод господарського процесуального права.

Господарське процесуальне право визначається як сукупність та система правових норм, предметом регулювання яких є суспільні відносини у сфері здійснення правосуддя у справах, що виникають із спірних господарських правовідносин з підстав, зазначених за­конодавством.

Господарське процесуальне право як галузь права можна ви­значити насамперед за предметною ознакою, тобто за сукупністю суспільних відносин, що регулюються нормами господарського про­цесуального права. Як уже зазначалося, тривалий час ця дисцип­ліна визначалася як «арбітражний процес» або «арбітражне про­цесуальне право». Тому видається доцільним проаналізувати існу­ючі в юридичній літературі підходи до предмету, методу та поняття господарського процесуального права (раніше - арбітражного про­цесуального права).

Існує думка, що предметом господарського процесуального пра­ва як форми діяльності суду є господарські спори або інші справи, віднесені до компетенції господарських судів. Установлений нор­мами господарського процесуального права порядок порушення процесу, підготовки справи до розгляду, розгляду й вирішення справ, оскарження і перегляду рішень господарського суду, а та­кож виконанню рішень господарського суду називається господар­ською процесуальною формою.

В.В. Ярков визначає предмет господарського процесуального права як юридичні процесуальні дії суду і заінтересованих осіб при здійсненні правосуддя у справах, віднесених до відання господар­ських судів. Таким чином, на думку автора, предмет господарсько­го процесуального права більшою мірою являє собою неюридичне, об'єктивне поняття, оскільки знаходиться поза площиною права, таке, як сукупність системи дій та відносин у зв'язку із здійснен­ням цієї діяльності.

Наука господарського процесуального права питання методу цієї галузі права відносить до недосліджених. Але, виходячи з того, що під методом правового регулювання розуміють різноманітні способи правового впливу на певні суспільні відносини, на думку B.C. Щер­бини, можна констатувати, що для господарського (арбітражного) процесуального права основними методами є метод субординації (централізоване, імперативне регулювання, за якого регулювання зверху донизу здійснюється на владно-імперативних засадах) та ме­тод координації (децентралізоване, диспозитивне регулювання, при якому регулювання визначається також знизу, на його хід і процес впливає активність учасників суспільних відносин).

Інші автори методом господарського процесуального права визна­ють імперативний метод за наявності диспозитивних елементів. Таке сполучення зумовлено тим, що, з одного боку, господарський процес є владною діяльністю господарського суду щодо застосування норм ма­теріального та процесуального права, яке припускає владні засади в механізмі господарського регулювання, а з іншого - формою примусо­вого здійснення суб'єктивних прав в основному в тих галузях права, які базуються на рівності та диспозитивності їх суб'єктів.

Імперативні засади методу господарського процесуального пра­ва проявляються у тому, що: норми господарського процесуального права забезпечують головуюче положення господарського суду; основними юридичними фактами є владні процесуальні дії господарського суду; норми господарського процесуального права забезпечують господарському суду право контролю за діями сторін, а також наділяють господарський суд повноваженнями щодо керівництва процесом; господарський процес здійснюється в певній процесуальній формі правосуддя - господарській процесуальній формі.

Диспозитивні засади методу господарського процесуального права полягають у тому, що: рівність сторін господарського процесу в межах, наданим їм для захисту своїх прав та інтересів; свобода користування цими правами, оскільки суб'єкти на власний розсуд користуються чи не користуються надани­ми ним правами; наявність системи гарантій прав суб'єктів господарського процесуального права.