4. Поняття господарського процесу, його форма, предмет та стадії.

Господарський процес - це порядок, який опосередковує за­хист майнових прав і законних інтересів суб'єктів господарюван­ня, порядок, за допомогою якого реалізуються норми матеріально­го (господарського) права. Тому господарський процес можна ви­значити як систему послідовно здійснюваних процесуальних дій, які здійснюють господарський суд та інші учасники господарського судочинства у зв'язку з підготовкою до розгляду, розглядом і вирі­шенням конкретної господарської справи, кінцевою метою якого є відновлення порушеного права суб'єкта господарювання або учас­ника господарських відносин.

Розкриваючи поняття «господарський процес», слід зазначи­ти, що термін «процес» у перекладі з латинської означає хід, рух уперед. Визначаючи поняття господарського процесу, необхідно зауважити, по-перше, що це встановлений нормами господарсько­го процесуального права постійний рух справи, який виник у сфері господарської діяльності між особами, визначеними Господарським процесуальним кодексом, а по-друге, це встановлена нормами гос­подарського процесуального права форма діяльності господарських судів, спрямована на захист оспорюваних чи порушених прав орга­нізацій та громадян, які займаються підприємницькою діяльністю без створення юридичної особи.

Предметом господарського процесу є господарські та інші спо­ри, які розглядають господарські суди в межах установленої для них підвідомчості та підсудності. Установлені нормами господар­ського процесуального права порядок порушення провадження у справі, розгляд і вирішення спорів, їх перегляд, а також виконан­ня рішень, ухвал, постанов господарського суду називається госпо­дарською процесуальною формою. її значення полягає в тому, що вона забезпечує захист прав суб'єктів господарської діяльності та гарантує прийняття законних і мотивованих рішень. Процесуаль­на форма є інструментарієм, за допомогою якого досягається за­конність у діяльності господарських судів.

Господарська процесуальна форма є нормативно встановленим порядком здійснення правосуддя, якій притаманні такі ознаки: нормативність, яка полягає в тому, що процесуальна форма встановлюється законодавством, а це забезпечує єдність нор­мативного регулювання господарського процесу і неможли­вість регулювання вказаної сфери підзаконними норматив­но-правовими актами; безперечність, що означає обов'язковість дотримання форм реалізації процесуальних норм у діяльності учасників гос­подарського процесу; системність, яка відображає необхідність структурувати гос­подарський процесуальний регламент в єдине ціле; універсальність, що відображає застосування господарської процесуальної правової форми до вирішення різних справ, підвідомчих господарським судам без будь-якої істотної ди­ференціації.

Для забезпечення форми процесуальної діяльності ГПК Украї­ни визначає коло суб'єктів, які мають право звертатися до госпо­дарського суду за захистом (ст. 1 ГПК України), встановлює коло справ, підвідомчих господарським судам (ст. 12 ГПК України), пра­вила підсудності справ у системі господарських судів (ст. 13,15,16 ГПК України), склад учасників господарського процесу (розділ IV ГПК України), розкриває поняття й види доказів, правила їх оцін­ки тощо.

Господарський процес являє собою послідовний, поступовий рух, який складається зі стадій. Стадія господарського процесу - це сукупність процесуальних дій щодо конкретної справи, об'єднаних однією спільною метою або спрямо­ваних до однієї певної мети. Кожна стадія має свій зміст і мету: вирішення спору по суті, перевірка правильності прийнятого рі­шення, приведення його до виконання тощо.

Таким чином, господарське процесуальне право - це сукуп­ність правових норм, що регулюють діяльність господарського суду та інших заінтересованих суб'єктів, пов'язану із здійсненням пра­восуддя у справах, віднесених до відання господарських судів. Інши­ми словами, господарське процесуальне право є сукупністю право­вих норм, що регулюють порядок здійснення господарського судо­чинства

Поняття господарського процесуального права та

його системоутворювальні елементи

Виходячи з того, що державному арбітражу у період СРСР були властиві деякі адміністративні функції, а до 1987 р. вони діяли при органах виконавчо-розпорядчої влади, деякі вчені (М. Шака- рян, А. Луньов, М. Штефан) відносили арбітражне процесуальне право до адміністративного. Ця думка навіть для тих умов не вважалася безспірною у зв’язку з тим, що норми адміністративного права завжди покликані регулювати організацію і діяльність органів управління, а законодавство про арбітражний процес закріплювало діяльність державних арбітражів та учасників процесу з вирішення економічних спорів. Ця діяльність мала форму правосуддя в економічних відносинах1.

Деякі дослідники намагалися за часів СРСР та сьогодні ототожнити арбітражний (господарський) процес із цивільним процесом і, внаслідок цього, розглядали норми, що регулюють порядок розгляду і вирішення справ в арбітражі (у господарському суді) як підгалузь цивільного процесуального права (Н. Зейдер, В. Щеглов, І. Зайцев, А. Довгерт). Така позиція не враховує того, що порядок, мета, учасники судочинства у господарських судах, як буде показано надалі, істотно відрізняються від судочинства в інших судах загальної юрисдикції. Крім того, самі господарські (арбітражні) суди відрізняються своєю організаційною побудовою, компетенцією, формами документообігу й ін. Виокремлення діяльності державного та відомчого арбітражу в СРСР робило арбітражне* процесуальне право самостійною галуззю, що має комплексний характер. Адже ці органи виконували не тільки функцію вирішення спорів, а й контрольно-управлінську функцію.

Т. Є. Абова обґрунтовано зазначала подібні та різні, в порівнянні з цивільним процесом, завдання при вирішенні органами арбітражу господарських спорів, особливості характеру протиправної поведінки в господарсько-правових відносинах, специфіку самих органів, що здійснюють захист прав та інтересів організацій, наявність спеціального процесуального законодавства2. Двоїста природа арбітражу потребувала комплексного методу правового регулювання, який не міг бути зведений до методу цивільного процесуального права3. Хоча сьогодні ця двоїста природа багато в чому змінена у зв’язку з утворенням в Україні спочатку системи арбітражних судів, а згодом — господарських судів, у компетенції яких відсутні вертикальні управлінські функції стосовно суб’єктів господарювання, але ця самостійність не втратилася, а розвинулася в специфічний різновид юрисдикційної діяльності та процесуальних правовідносин. Ураховуючи, що господарське судочинство, по суті, виступає елементом економічної системи, підвищує обіг капіталів завдяки оперативним процедурам та усуває колізії, прогалини та неясності при застосуванні господарського законодавства, двоїсте призначення господарського судочинства не викликає сумнівів.

Серед вітчизняних правознавців одними з перших самостійність господарського (арбітражного) процесуального права обґрунтував І.Г. Побірченко1. Більшість сучасних учених, що досліджують проблему вирішення господарських спорів та правову належність господарського процесу (М.О.Абрамов, В.Е. Беляневич, С.Ф.Демченко, Б.М. Поляков, Д.М. Притика, А.Й. Осетинський, B.C. Щербина й ін.), також визнають, що це самостійна галузь права. Ця думка підтверджена не тільки самостійними джерелами (формами) господарського процесу, а й спеціальними принципами господарського судочинства, його цілями і завданнями, правами і обов’язками суддів та осіб, що беруть участь у справі, підвідомчістю господарських спорів та ін.

Цю позицію підтримали й вітчизняні цивілісти-процесуалісти, в тому числі професор Ю.С. Червоний. Зокрема, у співвідношенні господарського та цивільного процесів розмежовуються судові органи, юрисдикційна діяльність якого регламентує галузь права, категорії справ, види проваджень, зрештою, учасники процесу2. Таким чином, існування господарсько-процесуального права як самостійної галузі права підтверджується:

1) чітко визначеним законодавством правовим статусом господарського суду як спеціалізованого органу правосуддя, що встановлюється Конституцією України, Законом України ≪Про судоустрій і статус суддів≫; 2) наявністю специфічного кола джерел регулювання діяльності господарських судів в організаційно-правовому та процесуальному аспектах3; 3) особливістю процедури розгляду господарських спорів та справ про банкрутство, що передбачає скорочені строки розгляду справ, особливість документообігу, особливість учасників процесу, їх прав та обов’язків, доказів, судових витрат тощо; 4) особливим колом справ, підвідомчих господарським судам та галузевих принципів господарського судочинства; 5) місцем господарського судочинства в суспільних відносинах, зокрема його призначенням для обслуговування економічної системи держави, базису суспільних відносин.

Поняття та види господарсько-процесуальних відносин.

Господарські процесуальні правовідносини - це врегульовані нормами господарського процесуального права відносини, що ви­никають між господарським судом та іншими учасниками судового процесу при розгляді і вирішенні господарських спорів, процесі пе­ревірки законності та обґрунтованості прийнятих судових рішень та їх виконанні. Господарсько-процесуальні правовідносини, на думку Д.М. Притики, визначають процесуальний порядок позов­ного провадження (судочинства) у справах у спорах, що виника­ють при укладенні, зміні, розірванні та виконанні господарських договорів та з інших підстав, а також процесуальний порядок про­вадження у справах про банкрутство.

У юридичній літературі звертається увага на те, що господарські процесуальні правовідносини існують між господарським судом та іншими учасниками процесу за конкретною справою, а між сторо­нами (третіми особами та стороною), тобто між суб'єктами, що зна­ходяться у спірних відносинах, існують регулятивні (матеріальні) відносини, а не процесуальні. Процесуальні відносини безпосеред­ньо між учасниками процесу не виникають.

Господарські процесуальні правовідносини, як і будь-яке інше органічно цілісне правове утворення, мають свою структуру, тобто сукупність взаємопов'язаних його елементів: суб'єкт, об'єкт та зміст правовідносин.

Суб'єкт господарських процесуальних правовідносин - це реальний учасник цих правовідносин, який є носієм суб'єктив­них прав та обов'язків. Суб'єктами господарських процесуаль­них правовідносин є господарський суд, з одного боку, а з іншого - сторони та інші учасники господарського процесу. Саме госпо­дарський суд є обов'язковим суб'єктом господарських процесу­альних правовідносин. Владні повноваження суду проявляють­ся в його правах та обов'язках, реалізуючі які господарський суд здійснює численні процесуальні дії. Між іншими учасниками гос­подарського спору як суб'єктами виникають матеріальні право­відносини. Саме через порушення матеріальних прав у сторін виникає господарський спір і необхідність його вирішення в гос­подарському суді.

Об'єктом господарських процесу­альних правовідносин є те, з приводу чого виникають відносини, на що спрямовані дії їх учасників.

У широкому розумінні об'єктом господарських процесуальних правовідносин є економічні спори суб'єктів господарювання, які віднесені ст. 12 Господарського процесуального кодексу України до підвідомчості господарських cудів:

а) спори, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і ви­конанні господарських договорів, у тому числі щодо прива­тизації майна та з інших підстав, крім: спорів про приватизацію державного житлового фонду; спорів, що виникають при погодженні стандартів і тех­нічних умов; спорів про встановлення цін на продукцію (товари), а також тарифів на послуги (виконання робіт), якщо ці ціни і тарифи відповідно до законодавства не можуть бути встановлені за угодою сторін; спорів, що виникають із публічно-правових відносин та віднесені до компетенції Конституційного Суду Укра­їни і адміністративних судів; інших спорів, вирішення яких відповідно до законів України та міжнародних договорів України віднесено до відання інших органів;

б) справи про банкрутство;

в) справи за заявами органів Антимонопольного комітету Укра­їни, Рахункової палати з питань, віднесених законодавчи­ми актами до їх компетенції;

г) справи, що виникають з корпоративних відносин у спорах між господарським товариством та його учасником (заснов­ником, акціонером), у тому числі учасником, який вибув, а також між учасниками (засновниками, акціонерами) гос­подарських товариств, що пов'язані зі створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності цього това­риства, крім трудових спорів.

Матеріальним (фактичним) змістом господарських процесуаль­них правовідносин є діяльність господарського суду щодо досліджен­ня обставин справи, її юридичної кваліфікації та винесення акту застосування права, а також дії заінтересованих у справі осіб у зв'яз­ку із її розглядом та прийняттям рішення (поведінка суб'єктів цих відносин). Юридичний зміст господарських процесуальних право­відносин складають суб'єктивні юридичні права й обов'язки, що встановлені нормами господарського процесуального права. Суб'єк­тивне право - це міра дозволеної (можливої) поведінки суб'єкта, забезпечена юридичними обов'язками іншого суб'єкта. Саме обо­в'язки іншого суб'єкта, які містяться в правовій нормі, і є гаранті­єю додержання прав володільця суб'єктивного права. Обов'язок іншого суб'єкта полягає у виконанні певних дій, спрямованих на реалізацію суб'єктивного права або утримання від дій, що порушу­ють суб'єктивне право суб'єкта-володільця цього права.

Юридичний обов'язок - це приписана зобов'язаному суб'єкту і забезпечена можливістю державного примусу міра необхідної пове­дінки, якої має дотримуватися цей суб'єкт.

Виникнення та розвиток господарських процесуальних пра­вовідносин пов'язане з юридичними фактами. Під юридичними фактами розуміються конкретні соціальні обставини, що спричи­няють відповідно до норм права настання певних правових нас­лідків - виникнення, зміну чи припинення правовідносин. І в цьо­му полягає їх головне завдання в механізмі правового регулюван­ня. Вони забезпечують перехід від загальної моделі прав і обов'яз­ків, що містяться в правовій нормі до конкретної поведінки суб'­єктів правовідносин.

За вольовою ознакою юридичні факти поділяються на дії та події. Юридична дія - це вольова поведінка учасників господарських про­цесуальних правовідносин, зовнішній вираз їх волі та свідомості, результат волевиявлення учасників господарського судочинства.

До правомірних дій як вольової поведінки, що передбачена нор­мами господарського процесуального права, належать юридичні (індивідуальні) акти та юридичні вчинки.

Юридичний (індивідуальний) акт - це правомірна дія учас­ника господарських процесуальних правовідносин, із якою пов'я­зані юридичні наслідки, наприклад, подання до господарського суду позовної заяви, прийняття господарським судом рішення щодо су­дової справи.

Юридичний вчинок - це правомірна дія, з якою норма госпо­дарського процесуального права пов'язує юридичні наслідки в силу самого факту вольової дії, наприклад, учасник судового процесу заявляє про відвід судді господарського суду.

Юридична подія - це обставина, що не залежить від волі учас­ників господарських процесуальних правовідносин, але тягне за собою виникнення, зміну або припинення цих правовідносин. Так, наприклад, відповідно до ч. 2 ст. 62 ГПК України про відмову в прийнятті позовної заяви виноситься ухвала, яка надсилається сторонам, прокурору чи його заступнику, якщо вони є заявника­ми, не пізніше п'яти днів із дня надходження заяви.