49 Питання

Відсутність у чинному процесуальному законодавстві чіткого визначення (переліку) обставин, які можуть бути підставами забезпечення позову, – одна з причин суперечливої судової практики. Проте, узагальнюючи судову практику з цього питання, можна умовно виокремити обставини, що розглядаються судами як підстави забезпечення позову, та докази, які приймають на підтвердження таких обставин. Ця публікація присвячена підставам застосування заходів забезпечення позову в господарському процесі та підтвердженню їх доказами на прикладі судової практики.Підстави для вжиття заходів забезпечення позову Згідно зі ст. 66 Господарського процесуального кодексу України від 06.11.1991 р. № 1798-XII (далі – ГПК) підставами для забезпечення позову є обставини, які вказують на ризик утруднення або неможливість виконання рішення господарського суду в майбутньому (у разі повного або часткового задоволення позовних вимог). Відповідно до Роз’яснення президії Вищого арбітражного господарського суду від 23.08.1994 р. № 02-5/611 «Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову» (далі – Роз’яснення ВГСУ № 02-5/611) умовою застосування заходів до забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (у тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред’явлення позову до нього, може зникнути, зменшитися за кількістю або погіршитися за якістю на момент виконання рішення. У деяких випадках позивачі, обґрунтовуючи наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову, виходять виключно з власних, нічим не підтверджених припущень (міркувань, передбачень, прогнозів), забуваючи, що згідно зі ст. 66 ГПК такі припущення мають бути обґрунтовані, а саме підкріплені доказами наявності фактичних, отже, реальних, існуючих обставин, які вказують на ймовірну складність або неможливість виконання рішень господарського суду в майбутньому. Тобто, враховуючи вимоги ст. 33 ГПК, наведення доказів наявності фактичних обставин, з якими позивач пов’язує необхідність застосування заходів до забезпечення позову, є обов’язковим. Наприклад, якщо позивач припускає, що майно або грошові кошти можуть зникнути, він з урахуванням вимог ст.ст. 33 та 66 ГПК має надати суду докази щодо того, на чому ґрунтуються такі припущення, тобто щодо обставин, які свідчать про це.Підстави забезпечення позову необхідно доводити документально. Суддя має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися в тому, що існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову (постанова ВГСУ від 24.01.2008 р. у справі № 27/334). Зокрема, згідно з постановою ВГСУ від 04.07.2006 р. у справі № 25/317 про укладення договорів купівлі-продажу акцій суд касаційної інстанції зазначив: припущення позивача про те, що спірні акції можуть зникнути, зменшитись за кількістю тощо, не підтверджені жодними доказами, не можуть вважатись обґрунтованими. За таких обставин суд скасував рішення судів нижчих інстанцій, які застосували заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на спірні цінні папери та заборони зберігачеві виконувати розпорядження про зарахування, списання, переказ і переміщення спірних акцій. В іншій справі (№ 31/67, згідно з постановою ВГСУ від 06.06.2006 р.) суд касаційної інстанції також зазначив, що позивач, вимагаючи забезпечення позову, повинен був у заяві про забезпечення позову довести й обґрунтувати обставини, які свідчили б про те, що грошові кошти, які є у відповідача на момент пред’явлення позову до нього, можуть зникнути, зменшитись за кількістю на момент виконання рішення і що виконання рішення суду у зв’язку з цим буде утруднене й неможливе. Що враховує суд?Відповідно до п. 3 ст. 86 ГПК ухвала господарського суду має містити мотиви її винесення з посиланням на законодавство. На жаль, на практиці ухвали суду про забезпечення позову та рішення вищих інстанцій, що підтримують їх, часто не містять мотивованого висновку про те, які саме обставини свідчать про необхідність забезпечення позову та які докази на підтвердження цих обставин надав суду позивач. Проте саме відсутність мотивів застосування заходів забезпечення позову судами є підставою скасування рішень. Так, згідно з постановою ВГСУ від 19.04.2007 р. у справі № 22/331 підставою скасування судових рішень про застосування заходів забезпечення позову стало те, що в оскаржуваних ухвалах не було зазначено, з яких міркувань виходив суд, визнаючи, що невжиття заходів до забезпечення позову утруднить чи унеможливить виконання рішення суду. В якості ж обставин, які стали підставою для застосування заходів забезпечення, суди наводять, зокрема, відсутність грошових коштів на розрахункових рахунках відповідача, які відомі позивачеві, дії відповідача щодо продажу майна (майнового комплексу), на який накладено арешт у якості забезпечення позову (постанова ВГСУ від 18.01.2006 р. у справі № 6/741), незадовільний фінансовий стан відповідача, його неспроможність сплачувати податки, звільнення відповідачем всіх працівників і розірвання договорів з офісами (постанова ВГСУ від 04.10.2006 р. у справі № 2/243). Деколи за підставу забезпечення позову суди приймають той факт, що відповідач може вільно розпоряджатися належним йому майном або грошовими коштами. Обґрунтування застосування заходів забезпечення в цьому разі зводиться до того, що відповідач у будь-який час може відчужити спірне майно або витратити власні грошові кошти, що утруднить або унеможливить виконання рішення суду в майбутньому (постанова ВГСУ від 30.10.2007 р. у справі № 13/241). Але, на нашу думку, якщо виходити з таких підстав забезпечення позову, то всі позови мають забезпечуватись, оскільки будь-яка особа як власник майна та грошових коштів має можливість вільно розпоряджатися ними. Отже, під час застосування заходів забезпечення позову доведенню підлягає не право особи вільно розпоряджатися грошовим коштами або майном, а її намір розпорядитися грошовими коштами або майном на час пред’явлення позову в таких розмірах, які утруднять або унеможливлять виконання рішення суду. Слід також зазначити, що не може бути підставою для забезпечення позову факт ухилення відповідача від виконання зобов’язань за спірним договором. Адже якщо виходити з цієї підстави забезпечення позову, то, як і в наведеному вище прикладі, приходимо до висновку, що забезпечуватись мають всі позови, оскільки їх подання до суду обумовлене саме тим, що сторона не виконує договірні зобов’язання (що, до речі, на час подання позову не є достовірно встановленим фактом). Невиконання зобов’язань відповідачем є предметом спору, що потребує доведення. Тому не можна розглядати твердження позивача як безспірні та такі, що обґрунтовують необхідність забезпечення позову. В інших справах суди забезпечують позовні вимоги лише з тієї підстави, що сума заявленого позову є значною. Проте, на нашу думку, поняття «значний борг», «значна сума позовних вимог» є оціночними та мають визначатися з урахуванням фінансового стану відповідача. Адже для різних відповідачів одна й та ж сума заявлених позовних вимог по відношенню до активів може бути як значною, так і незначною. Отже, якщо необхідність заходів забезпечення позову обґрунтовують великим (значним) розміром вимоги, заявленої позивачем, підстави таких заходів мають підтверджуватися даними про фінансовий стан відповідача, які свідчать про те, що для нього сума позовних вимог порівняно з активами є значною. Під час вирішення питання щодо забезпечення позову його обґрунтованість не досліджується, адже питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті і не вирішується ним під час розгляду клопотання про забезпечення позову (постанови ВГСУ від 21.12.2006 р. у справі № 30/322-06-9805 і від 25.01.2006 р. у справі № 2/282). Замість висновків Є декілька роз’яснень, листів і постанов судів касаційної інстанції щодо застосування заходів забезпечення позову, однак жоден з цих документів не містить узагальнюючих положень щодо переліку обставин, які можуть свідчити про наявність підстав забезпечення позову. Зважаючи на це, доходимо висновку, що судова практика не має єдиного погляду на те, які саме обставини можуть бути підставою забезпечення позову в господарському процесі та якими доказами вони мають підтверджуватись. Отже, судова практика потребує узагальнення з цього питання у відповідних роз’ясненнях або постановах судів вищих інстанцій. Ці документи мають бути присвячені обставинам, які є підставою забезпечення позову в господарському процесі, і доказам, що мають надаватись суду на підтвердження таких обставин.

ЗАХОДИ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПОЗОВУ ТА ЗАПОБІЖНІ ЗАХОДИ

Українське господарське процесуальне законодавство передбачає низку заходів, що можуть вживатися з метою забезпечення позовних вимог. Зокрема, ст. 67 ГПК України визначає, що позов може бути забезпечено: накладанням арешту на майно або грошові суми, що належать відповідачеві; забороною відповідачу вчиняти певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.Господарське процесуальне законодавство України допускає одночасне застосування кількох заходів до забезпечення позову, за умови, що таке забезпечення не перевищить суми заявлених позовних вимог. У процесі судового розгляду можлива заміна одного заходу забезпечення іншим. Це питання вирішується в тому самому порядку, що й первісне клопотання про застосування заходів до забезпечення позову.

Ухвала про застосування заходів до забезпечення позову може скасовуватися господарським судом, що розглядає справу. Але господарський суд не має права скасовувати вжиті заходи до виконання рішення або зміни способу його виконання, за винятком випадків, коли потреба у забезпеченні позову з тих чи інших підстав відпала або змінились певні обставини, що спричинили застосування заходів забезпечення позову (п. 10 Роз’яснення ВАСУ від 23 серпня 1994 р. № 02-5/611). В іншому випадку ухвала про забезпечення позову може оскаржуватися, причому подання скарги не зупиняє виконання ухвали. Доволі часто підставою для скасування заходів до забезпечення позову стає невідповідність таких заходів обсягу позовних вимог.

Деякі законодавчі акти України передбачають більш конкретизовані заходи до забезпечення позову, що відображають специфіку відповідної сфери діяльності. Зокрема, ст. 53 Закону України “Про авторське право і суміжні права” від 23 грудня 1993 р. № 3792-ХІІ(далі – Закон про авторське право) передбачає такі заходи забезпечення позову у справах про порушення авторського права і суміжних прав: заборону відповідачеві, щодо якого є достатні підстави вважати, що він є порушником авторського права і (або) суміжних прав, вчиняти до винесення рішення чи ухвали суду певні дії, а саме: виготовлення, відтворення, продаж, передача в майновий найом, прокат, ввезення на митну територію України та інше передбачене цим Законом використання, а також транспортування, зберігання або володіння з метою введення в цивільний обіг примірників творів, зокрема, комп’ютерних програм і баз даних, а також записаних виконань, фонограм, відеограм, програм мовлення, щодо яких припускається, що вони є контрафактними, і засобів обходу технічних засобів захисту.