48 Питання

40. Поняття та правові засади запобіжних заходів.

Відповідно до ст. 43-1 ГПК України особа, яка має підстави побою­ватися, що подача потрібних для неї доказів стане згодом немож­ливою або утрудненою, а також підстави вважати, що її права по­рушені або існує реальна загроза їх порушення, має право зверну­тися до господарського суду із заявою про вжиття запобіжних за­ходів до подання позову.

Господарський процесуальний кодекс України не містить ви­значення поняття запобіжних засобів. Але аналіз норм кодексу дозволяє їх визначити як заходи, спрямовані на забезпечення збе­реження доказів до звернення особи до господарського суду. Запо­біжні заходи як правова категорія потребують ґрунтовного дослід­ження, практика їх застосування породжує низку проблемних пи­тань, які потребують свого вирішення.

Запобіжні заходи можна розглядати як заходи, які спрямо­вані на запобігання господарському правопорушенню, вони є про­філактичними заходами, що здійснюються з метою попереджен­ня порушень прав юридичних та фізичних осіб та усунення пере­шкод для здійснення цих прав. Якщо позовна заява - це захист та поновлення вже порушеного права, то заява про вжиття запо­біжних заходів - це охорона права, попередження правопорушен­ня та забезпечення можливості подальшого захисту порушених прав.

У Господарському процесуальному кодексі України підстави за­стосування запобіжних засобів визначені нечітко. Аналіз ст. 43-1 ГПК України дає можливість такими підставами вважати: побоювання особи щодо неможливості й утрудненості по­дачі потрібних для неї доказів; припущення особи щодо порушення її прав або існування реальної загрози їх порушення.

Особа, яка звертається до суду із заявою щодо застосування запобіжних засобів, має довести їх обґрунтованість.

До заяви про вжиття запобіжних заходів додаються докумен­ти, які підтверджують сплату державного мита у встановлених за­коном порядку і розмірі, а також її копії відповідно до кількості осіб, щодо яких просять вжити запобіжних заходів. Розмір держав­ного мита за подання заяви визначений Декретом Кабінету Мініст­рів України «Про державне мито». При цьому нормами ст. 43-3 ГПК України не передбачаються сплати витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. Статтею 43-3 ГПК Украї­ни не передбачений обов'язок заявника повідомляти контрагента (особу, щодо якої заявник просить вжити запобіжних заходів) про подання заяви до господарського суду, але встановлено необхід­ність надати суду копії заяви відповідно до кількості осіб, щодо яких просить вжити запобіжні заходи. До обов'язку господарсько­го суду не входить надсилання копії заяви, а повідомлення про вжит­тя запобіжних заходів відбувається шляхом надсилання копії ухвали про вжиття запобіжних заходів відповідно до ч. 5 ст. 43-4 ГПК України.

Заявник повинен подати відповідну позовну заяву протягом десяти днів з дня винесення ухвали про вжиття запобіжних захо­дів. Після подання заявником позовної заяви запобіжні заходи ді­ють як заходи забезпечення позову.

Заява про вжиття запобіжних заходів розглядається не пізніше двох днів з дня її подання господарським судом, у районі діяльності якого належить провести ці процесуальні дії, з повідомленням заінте­ресованих осіб. Однак неявка їх не перешкоджає розгляду заяви.

У разі обґрунтованої вимоги заявника заява про вжиття запо­біжних заходів розглядається лише за його участю без повідомлен­ня особи, щодо якої просять вжити запобіжні заходи.

Господарський суд має право вимагати від заявника додати до заяви будь-який наявний у нього доказ про порушення або загрозу порушення його прав.

Господарський суд може зобов'язати заявника забезпечити його вимогу заставою, достатньою для того, щоб запобігти зловживан­ню запобіжними заходами, яка вноситься на депозит господарсь­кого суду. Розмір застави визначається господарським судом з ура­хуванням обставин справи, але не має бути більшим від розміру заявленої шкоди.

Про вжиття запобіжних заходів господарський суд виносить ухвалу, в якій зазначає обрані запобіжні заходи, підстави їх обран­ня, порядок і спосіб їх виконання, розмір застави, якщо така при­значена. Копії ухвали надсилаються заявнику та особі, щодо якої мають бути вжиті запобіжні заходи негайно після її винесення. У разі винесення ухвали за участю заявника без повідомлення особи, щодо якої просять вжити запобіжні заходи, копія ухвали надсила­ється особі, щодо якої вжито запобіжні заходи, негайно після її виконання.

У разі відсутності підстав, встановлених ст. 43-1 ГПК України, а також невиконання вимог, передбачених ч. З ст. 43 ГПК Украї­ни, господарський суд виносить ухвалу про відмову в задоволенні заяви про вжиття запобіжних заходів.

Суддя, встановивши, що заяву про вжиття запобіжних заходів подано без додержання вимог, викладених у ст. 43-3 ГПК України, бо не оплачено державним митом, виносить ухвалу про залишення заяви без руху, про що повідомляє заявника і надає йому строк для виправлення недоліків. Коли заявник відповідно до вказівок судді у встановлений строк не виконає всі перелічені в ст. 43-3 ГПК України вимоги та не сплатить державне мито, заява вважається неподаною і повертається заявнику, про що суддя виносить моти­вовану ухвалу.

Ухвала про вжиття запобіжних заходів виконується негайно в порядку, установленому для виконання судових рішень. У разі за­безпечення вимог заявника заставою ухвала про вжиття запобіж­них заходів виконується негайно після внесення застави в повному розмірі.