44. Поняття і елементи позову.

Позов - це спрямована через суд вимога позивача до відповідача про захист порушеного або оспорюваного суб'єктивного права чи охоронюваного законом інтересу, яка здійснюється у визначеній законом процесуальній формі1. Інші автори під позовом у господар­ському процесі розуміють вимогу до господарського суду заінтере­сованої особи про здійснення правосуддя в господарській справі на захист прав та інтересів, порушених чи оспорюваних іншою осо­бою. Позов втілює в собі право заінтересованої особи на порушення справи в господарському суді і судову діяльність на захист поруше­ного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу суб'єктів права звернення.

Позовом у господарському процесі слід вважати спірну правову вимогу однієї особи до іншої, що виходить із матеріальних госпо­дарських правовідносин, засновану на юридичних фактах і пред'яв­лену до господарського суду для розгляду та вирішення у встанов­леному процесуальному порядку. Позов є єдиним поняттям, що має пов'язані між собою дві сторони - матеріальну та процесуаль­ну, без кожної з яких не може бути позову.

Позов складається з трьох частин (елементів):

Предмет позову. Це матеріально-правова вимога позивача до відповідача, відносно якої суд має винести рішення. Така вимога повинна мати правовий характер, а також бути підвідомчою госпо­дарському суду. Правильне визначення предмета позову має важ­ливе практичне значення, а саме: визначає суть вимоги, на яку суд має дати відповідь у своєму рішенні, підвідомчість цієї справи, про­водить класифікацію на окремі категорії справ.

Підстава позову. Це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. Такі обставини складають юридичні факти, які тяг­нуть за собою певні правові наслідки. Підстава позову складається з таких юридичних фактів, які підтверджують наявність спірних взаємовідносин, належність сторін до цієї справи та привід до позо­ву. Правильне встановлення підстави позову визначає межі дока­зування, є гарантією прав відповідача на захист проти позову.

Підставу позову становлять фактична й правова підстави. Фактична підстава позову - це юридичні факти, на яких ґрунту­ються позовні вимоги позивача до відповідача. Як правило, підста­ва має складний фактичний склад. Юридичні факти та фактичні обставини складають фактичну підставу позову. Правова підста­ва позову - це посилання в позовній заяві на закони та інші норма­тивно-праві акти, на яких ґрунтується вимога позивача.

Зміст позову. Це вид судового захисту, якого потребує пози­вач від суду. Відповідно до ст. 20 ГК України позивач може просити суд про визнання наявності чи відсутності прав; визнання повніс­тю або частково недійсними актів органів державної влади та орга­нів місцевого самоврядування, актів інших суб'єктів, що супере­чать законодавству, ущемляють права та законні інтереси суб'єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними угод з під­ став, передбачених законом; відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб'єкта господарюван­ня; припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення; присудження до виконання обов'язку в натурі; відшкодування збитків; застосування штрафних санкцій; устано­влення, зміну та припинення господарських правовідносин тощо.

Усі елементи позову знаходяться між собою в тісному зв'язку. Юридичні факти, які підтверджують суб'єктивне матеріальне пра­во і є підставою позову, визначають у той самий час юридичну при­роду матеріально-правової вимоги, яка становить предмет позову. Водночас матеріально-правова вимога зумовлює процесуальну фор­му захисту - зміст позову.

Форма і зміст позовної заяви.

До форми і змісту позовної заяви законодавець висуває наступні вимоги.

По-перше, згідно ч. 1 ст. 54 ГПК встановлюються вимоги щодо форми по­зовної заяви. Позовна заява подається до господарського суду в пись­мовій формі. Норми ГПК не визначають способів і технічних засобів, за допомогою яких допускається виготовлення позовної заяви. У судовій практиці склався звичай, згідно з яким позовна заява виготовляється на паперовому носії за допомоги друкарської чи комп'ютерної техніки. Не заперечується виготовлення позовної заяви рукописним способом.

По-друге, згідно ч. 2 ст. 54 ГПК викладено вимоги щодо змісту по­зовної заяви. Позовна заява повинна містити: 1) найменування господарського суду, до якого подається заява; 2) найменування (для юридичних осіб) або ім’я (прізвище, ім’я та по батькові за його наявності для фізичних осіб) сторін, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання (для фізичних осіб), ідентифікаційні коди суб’єкта господарської діяльності за їх наявності (для юридичних осіб) або індивідуальні ідентифікаційні номери за їх наявності (для фізичних осіб — платників податків); 2-1) документи, що підтверджують за громадянином статус суб’єкта підприємницької діяльності; 3) зазначення ціни позову, якщо позов підлягає грошовій оцінці; суми договору (у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні господарських договорів); 4) зміст позовних вимог; якщо позов подано до кількох відповідачів, — зміст позовних вимог щодо кожного з них; 5) виклад обставин, на яких грунтуються позовні вимоги; зазначення доказів, що підтверджують позов; обгрунтований розрахунок сум, що стягуються чи оспорюються; законодавство, на підставі якого подається позов; 6) відомості про вжиття заходів досудового врегулювання спору, якщо такі проводилися; 6-1) відомості про вжиття запобіжних заходів відповідно до розділу ГПК; 7) перелік документів та інших доказів, що додаються до заяви. У позовній заяві можуть бути вказані й інші відомості, якщо вони необхідні для правильного вирішення спору.

Частини позову.

Складовими частинами позову є його підстава і предмет. Ці елементи позову обов'язково повинні бути відображеними в позовній заяві.

Підстава позову - це ті юридичні факти, на основі яких позивач обґрунтовує свої вимоги відповідно до норм матеріального права. Дані факти породжують позов. Вони вказують на наявність чи відсутність правовідносин між позивачем і відповідачем та на обґрунтованість вимог позивача.

До підстави позову може входити як один, так і декілька юридичних фактів. Якщо вимога передбачає наявність кількох обставин, якими вона обґрунтовується, позивач має вказати всі необхідні юридичні факти. В іншому випадку позов може бути визнаний судом необґрунтованим і таким, що не підлягає задоволенню.

Підстава позову визначається на основі норм матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, проте позивачу вказувати відповідні норми не обов'язково, оскільки кваліфікація спірних правовідносин є обов'язком суду.

Факти, які складають підставу позову, поділяються на:

1) факти активної підстави позову - вказують на наявність у позивача певного суб'єктивного права (наприклад, орендодавець посилається на договір оренди, за яким він має право на отримання орендної плати). Дані факти є у всіх позовах і обов'язок доводити їх наявність покладається на позивача;

2) факти пасивної підстави позову - вказують на порушення відповідачем своїх обов'язків відносно позивача (наприклад, орендар не сплачує у встановлений термін орендну плату). Ці факти не с обов'язковими в позові;

3) факти приводу до позову - вказують на необхідність пред'явлення позову (наприклад, відмова орендаря сплатити орендну плату). Дані факти, зазвичай, позивачем не доказуються, оскільки їх наявність презумується. Проте відповідач має право їх спростувати. До прийняття в 1996 р. Конституції України, коли законодавством по деяких категоріях справ передбачалось обов'язкове дотримання досудових процедур урегулювання спорів, необхідно було доводити наявність фактів приводу для пред'явлення позову.

Така класифікація обставин, що складають підставу позову, є дещо умовною, оскільки одні й ті ж факти можуть відноситись до різних груп. Проте вона має важливе практичне значення, оскільки допомагає встановити предмет доказування та обов'язок сторін щодо надання доказів.

Предмет позову - це матеріально-правова вимога позивача до відповідача. Предмет позову характеризує те, на що спрямований позов. Він має випливати із спірних матеріально-правових відносин і підпадати під цивільну юрисдикцію суду. Так, в позові про стягнення аліментів предметом буде стягнення певних платежів з відповідача, який добровільно не виконує свої обов'язки щодо позивача; в позові про розірвання договору довічного утримання внаслідок невиконання обов'язків набувачем предметом буде вимога позивача (відчужувача) розірвати вказаний договір.

Від предмета позову слід відрізняти матеріальний об'єкт позову, яким є об'єкт суб'єктивного права, порушення, оспорювання чи невизнання якого стало підставою позову. Зокрема предметом позову про повернення майна із незаконного володіння буде відповідна вимога позивача до відповідача, а матеріальним об'єктом - відповідне майно, для повернення якого позивач звернувся до суду.

Визначення ціни позову.

Ціна позову має значення для визначення розміру державного мита. Вона визначається у позовах. Ціна позову визначається позивачем само­стійно і відповідно до ст. 54 ГПК має міститись у позовній заяві

Частина 1 ст. 55 ГПК встановлює правила визначення ціни позову про стягнення грошей.

Відповідно до класифікації способів захисту права, встановленої у ст. 16 ЦК, до позовів про стягнення грошей слід віднести:

а) примусове виконання обов'язку в натурі (якщо обов'язок полягає у проведенні розрахунків);

б) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди;

в) відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

У позовах про стягнення грошей ціна позову визначається стягува­ною сумою.

У позовах про витребування майна ціна позову визначається вартіс­тю цього майна. Вартість майна у позовах про витребування майна визна­чається на підставі правовстановлюючих документів, що підтверджують право власності на майно.

Якщо в позові викладено кілька самостійних вимог, ціна позову ви­значається загальною сумою всіх вимог.

Якщо до господарського суду подано позов про стягнення іноземної валюти, ціна позову виражається в іноземній валюті та у гривні відпо­відно до офіційного курсу, встановленого Національним банком України на день подання позову.

В інших позовах, крім тих, що зазначені в ст. 55 ГПК, ціна позову не зазначається. Це — позови немайнового характеру. Відповідно до класифікації способів захисту права, встановленої у ст. 16 ЦК, до по­зовів немайнового характеру слід віднести позови про:

1. визнання права;

2. визнання правочину недійсним;

3. припинення дії, яка порушує право;

4. відновлення становища, яке існувало до порушення;

5. зміну правовідношення;

6. припинення правовідношення;

7. визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу дер­жавної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу міс­цевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Частиною 2 ст. 55 ГПК встановлено правило, що вказані в по­зовній заяві суми неустойки (штрафу, пені) включаються до ціни позову.

Відповідно до ст. 549 ЦК неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчис­люється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день простро­чення виконання.

Якщо позивач у позовній заяві просить стягнути неустойку (штраф, пеню), але не визначає її розміру, суми неустойки (штрафу, пені) визна­чає суддя.

Відповідно до частини 3 ст. 55 ГПК ціну позову має вказати позивач. Ця норма кореспондує з нормою ч. 2 ст. 54 ГПК, згідно з якою позовна заява повинна, зокрема, містити зазначення ціни позову. Якщо ж ціну позову зазначено позивачем неправильно, вона визначається суддею.

Додатки до позову. Розрахунок позову.

Відповідно до частини 1 ст. 57 ГПК до позовної заяви, що подається до господарського суду, мають бути додані документи (додатки), які підтверджують:

1) вжиття заходів досудового врегулювання господарського спору у випадках, передбачених ст. 5 ГПК, з кожним із відповідачів:

а) у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні дого­ворів, — відповідно, договір, проект договору, лист, який містить вимогу про укладання, зміну чи розірвання договору, відомості про пропозиції однієї сторони і розгляд їх у встановленому порядку, відповідь другої сторони, якщо її одержано, та інші документи;

б) у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших під­став, — копія претензії, докази її надсилання відповідачу, копія відповіді на претензію, якщо відповідь одержано).

2) відправлення відповідачеві копії позовної заяви і доданих до неї документів. Якщо копії позову надсилають поштою, документом, який підтвер­джує надіслання, є квитанція поштового відправлення або фінансовий чек поштового відділення.

Доказом надіслання копії позовної заяви може бути також документ, що видається кур'єрськими службами доставки, а також відмітка про вру­чення нарочним;

3) сплату державного мита в установлених порядку й розмірі. Документом, що підтверджує сплату державного мита, є відповідний документ фінансової установи, яка здійснила перерахування суми дер­жавного мита до бюджету.

4) сплату витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

5) обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги. Тут маються на увазі докази в розумінні ст. 32 ГПК — будь-які фак­тичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом по рядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги й заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значен­ня для правильного вирішення господарського спору.

Частина 2 ст. 57 ГПК встановлює особливу вимогу щодо подання документів у спорах про визнання недійсними актів. До заяви про визнання акта недійсним додається також копія оспорюваного акта або засвідчений витяг із нього.

Водночас у деяких випадках подання належним чином засвідченої копії акта чи витягу з нього може бути утруднене. У цьому випадку пози­вач повинен у позовній заяві викласти обставини, що утруднюють чи уне­можливлюють отримання належним чином засвідченої копії чи витягу з оспорюваного акта, і клопотання про витребування цього документа як доказу на підставі ст. 38 ГПК.

Якщо позивач просить визнати недійсним нормативний акт, якого бу­ло офіційно оприлюднено, він додає до позовної заяви копію акта з ви­дання, яке цей акт оприлюднило.

Частиною 3 ст. 57 ГПК передбачено обов'язок позивача додати до позовної заяви документ, що підтверджує повноваження пред­ставника позивача, якщо позовну заяву підписано представником. Таким документом може бути довіреність чи інший документ. Документи, що посвідчують повноваження представників, і порядок їх оформлення виз­начаються ст. 28 ГПК, відповідно до якої представниками юридичних осіб можуть бути особи, повноваження яких підтверджуються довіреністю від імені підприємства, організації. Довіреність видається за підписом керів­ника або іншої уповноваженої ним особи та посвідчується печаткою під­приємства, організації.