37. Поняття та правові засади судових витрат.

При організації діяльності судів із розгляду і вирішення спорів держава несе значні витрати, як і складаються із витрат на матеріально-технічне забезпечення судів та утримання судової системи. Окрім того, до судочинства залучаються особи, які сприяють здійсненню правосуддя, діяльність яких потребує матеріальної компенсації, здійснюються дії, як і потребують додаткових витрат.

Тому законодавством на осіб, в інтересах яких розглядаються і вирішуються спори в судах, покладено обов’язок відшкодовувати витрати на судочинство.

Встановлення державою судових витрат має на меті, окрім іншого, попередити необгрунтоване звернення до господарського суду та стимулювати виконання своїх зобов’язань добровільно.

Судові витрати — це витрати, пов’язані з розглядом та вирішенням справ у порядку господарського судочинства, що покладаються на сторони, третіх осіб із самостійними вимогами з метою їх відшкодування державі та спонукання заінтересованих осіб до врегулювання спорів без звернення до суду.

Згідно зі ст. 44 ГПК України судові витрати поділяються на: а) державне мито;

б) суми, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом; в) витрати, пов’язані з оглядом і дослідженням речових доказів у місці їх знаходження; г) оплату послуг перекладача; д) оплату послуг адвоката; е) витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу; є) інші витрати, пов’язані з розглядом справи. Види 28 липня 2011 року Президент України підписав Закон України «Про судовий збір», який набирає чинності з 1 листопада 2011 року. Прийняття Закону стало черговим кроком у здійсненні проголошеної Президентом судової реформи, а введення його в дію істотно зміцнить засади фінансової та організаційної незалежності судів.

Закон вніс суттєві корективи в перелік встановлених ГПК судових витрат, які з 1 листопада 2011 року поділяються на: а) судовий збір; б) суми, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом; в) витрати, пов’язані з оглядом і дослідженням речових доказів у місці їх знаходження; г) оплату послуг перекладача; д) оплату послуг адвоката; є) інші витрати, пов’язані з розглядом справи.

Згідно з п.1 Роз’яснення Вищого арбітражного суду України № 02-5/78 від 04.03.1998 р. «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» судовими витратами є пов’язані з розглядом справи в господарському суді витрати, які складаються з державного мита (з 1 листопада 2011 р. — судового збору), сум, що підлягають сплаті за проведення експертизи (аудиту), призначеної господарським судом, витрат, пов’язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, сплати послуг перекладача, адвоката, витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу (з 1 листопада 2011 р. виключаються) та інших витрат, пов’язаних з розглядом справи. До інших витрат у розумінні статті 44 ГПК України належать, зокрема, суми, які підлягають сплаті особам, викликаним до господарського суду для дачі пояснень з питань, що виникають під час розгляду справи (стаття 30 ГПК України). Інститут судових, витрат у господарському процесі складається не тільки з норм господарського процесуального права, а й містить також норми фінансового права.

Зокрема, норми фінансового права регулюють порядок сплати державного мита (судового збору), звернення до фінансових органів тощо. Ціна позову, звільнення від сплати судових витрат, відстрочка, розстрочка їхньої сплати і багато інших відносин, що виникають між судом, та іншими учасниками процесу, регулюються нормами господарського процесуального права.