21. Питання види підсудності

У п. 26 рекомендацій президії ВГСУ від 27 червня 2007 р. № 04- 5/120 ≪Про деякі питання підвідомчості і підсудності справ господарським судам≫ зазначається, що відповідно до ст.ст. 13, 15 ГПК України підсудність господарських справ визначається за предметними і територіальними ознаками. Виняток із цього правила становить виключна підсудність господарських справ (ст. 16 ГПК України). Правила предметної (родової) підсудності дають змогу визначитися з тим, господарський суд якої ланки буде розглядати справу в першій інстанції. Предметна (родова) підсудність залежить від предмета спору або суб’єктного складу сторін спірних правовідносин. До внесення змін до ГПК України Законом України ≪Про внесення змін до Арбітражного процесуального кодексу України≫ від 21 червня 2001 р. норми ГПК України містили правила родової підсудності, тобто розподіл справ за рівнем арбітражного суду, оскільки окремі категорії справ розглядалися Вищим арбітражним судом України як судом першої інстанції. Нині правила родової підсудності відсутні, та відповідно до положень ст. 13 ГПК України, місцеві господарські суди розглядають у першій інстанції всі справи, підвідомчі господарським судам. Правила територіальної підсудності дозволяють розмежувати компетенцію господарських судів першої інстанції щодо розгляду справ, підвідомчих господарським судам, за територіальною ознакою. Крім того, правила територіальної підсудності створюють можливість визначити конкретний місцевий господарський суд, який повинен розглядати справу як суд першої інстанції. Відповідно до положень ст. 15 ГПК України, правила територіальної підсудності застосовуються до спорів: а) які виникають при укладанні, зміні та розірванні господарських договорів; б) про визнання договорів недійсними. Ці спори розглядаються господарським судом за місцезнаходженням сторони, зобов’язаної за договором здійснити на користь другої сторони певні дії, такі, як: передати майно, виконати роботу, надати послуги, сплатити гроші тощо. Виходячи з того, що, в переважній більшості господарських договорів кожна зі сторін зобов’язана здійснити на користь другої сторони певні дії, практично неможливо за цим правилом визначити місце розгляду справи. Тому, як правило, справи цих категорій розглядаються за місцезнаходженням відповідача. ■Загальним основним правилом територіальної підсудності є правило, згідно з яким договірні спори, спори з інших підстав, а також справи про визнання договорів і актів недійсними розглядаються за місцезнаходженням відповідача. З питань визначення місцезнаходження чи місця проживання відповідача Вищий арбітражний суд України видав роз’яснення від 18 вересня 1997 р. № 02-5/289 ≪Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України≫ (в редакції рекомендацій президії ВГСУ від 10 лютого 2004 р. № 04-5/212), відповідно до ч. 1 ст. 93 ЦК України місцезнаходження юридичної особи визначається місцем її державної реєстрації, якщо інше не встановлено законом. Місцем проживання фізичної особи згідно з ч. 1 ст. 29 ЦК України є житловий будинок, квартира, інше при61 міщення, придатне для проживання в ньому (гуртожиток, готель тощо), у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово. У ч. б ст. 29 ЦК України передбачено, що фізична особа може мати кілька місць проживання. Водночас громадянин визнається суб’єктом господарювання в разі здійснення ним підприємницької діяльності за умови державної реєстрації його як підприємця без статусу юридичної особи відповідно до ст. 58 ГК України. Таким чином, місцезнаходження (місце проживання) відповідача визначається за даними його державної реєстрації як суб’єкта господарювання. Відповідно до ст. 54 ГПК України, місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання (для фізичних осіб) мають зазначатися в позовній заяві. Відповідно до ч. 4 ст. 15 ГПК України, якщо юридичну особу представляє уповноважений нею відособлений підрозділ, територіальна підсудність спору визначається з урахуванням ч.ч. 1-3 ст. 15 ГПК України залежно від місцезнаходження відособленого підрозділу. Альтернативною підсудністю вважається підсудність, за якою господарська справа може розглядатися одним із зазначених у законі господарських судів за вибором позивача. Відповідно до ч. З ст. 15 ПІК України, справи у спорах за участю кількох відповідачів розглядаються господарським судом за місцезнаходженням одного з відповідачів за вибором позивача. Якщо позивач звертається з позовом до кількох відповідачів, які мають місцезнаходження чи місце проживання на території різних областей, позов може бути подано до господарського суду за місцезнаходженням чи місцем проживання одного г з відповідачів.

22 питання Виключна підсудність робить неможливим вибір позивачем іншої підсудності, крім тієї, яка встановлена господарсько-про- ці'с.уальним законом для розгляду такої категорії спору. Виключнії підсудність — правило, відповідно до якого справа має бути розглянута тільки певним господарським судом. Виключна підсудність означає, що певні категорії справ не можуть розглядатися з≫ мигальними правилами територіальної підсудності, а також за припилами альтернативної підсудності. Нипадки використання правил виключної підсудності встановлені ст. 16 ГПК України: справи у спорах, що виникають із договорів перевезення, в яких одним із відповідачів є орган транспорту, розглядаються господарським судом за місцезнаходженням цього органу. ; Оскільки господарським судам підвідомчі справи, які виника- юті, і:і господарських відносин, то, як правило, такі спори із пе- ренгіюнь виникають із договорів перевезення вантажу. Відповідно до ст. 307 ГК України, за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов’язується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його упопповаженій на одержання вантажу особі (вантажоодержува чу), її пантажовідправник зобов’язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Склад транспортної системи визна- час Закон України ≪Про транспорт≫. Зокрема, єдину транспортну систему України становлять: транспорт загального користування (залізничний, морський, річковий, автомобільний і авіаційний, а також міський електротранспорт, утому числі метрополітен); промиє чоний залізничний транспорт; відомчий транспорт; трубопровіднії іі транспорт; шляхи сполучення загального користування; — справи у спорах про право власності на майно або про витребування майна з чужого незаконного володіння чи про усунення перешкод у користуванні майном розглядаються господарським судом за місцезнаходженням майна. Відповідно до положень рекомендацій президії ВГСУ від 27 черішя 2007 р. № 04-5/120 ≪Про деякі питання підвідомчості і підсудності справ господарським судам≫ місцезнаходження майна має бути достовірно встановлено і підтверджено документально. У разі неможливості подання позивачем такого підтвердження підсудність справи визначається на загальних підставах, тобто згідно зі ст. І!> ГПК України. Якщо відповідачем у справі зі спору про право власності на майно або про витребування майна з чужого незаконного полодіння чи про усунення перешкод у користуванні майном є оргагі н, зазначені у ч. 4 ст. 16 ГПК України, то такі справи підлягають розглядові у господарському суді міста Києва.__ 20.8. Статтею 16 ГПК ( 1798-12 ) встановлено виключну підсудність справ господарському суду у спорах про право власності на майно або про витребування майна з чужого незаконного володіння чи про усунення перешкод у користуванні майном; такі справи розглядаються за місцезнаходженням майна.

Місцезнаходження майна має бути підтверджено документально. У разі неможливості подання позивачем такого підтвердження, підсудність справи визначається на загальних підставах, тобто згідно зі статтею 15 ГПК ( 1798-12 ).

Якщо відповідачем у справі є орган, зазначений у частині п'ятій статті 16 ГПК ( 1798-12 ), то така справа у будь-якому разі підлягає розгляду у господарському суді міста Києва.

{ Підпункт 20.8 пункту 20 із змінами, внесеними згідно з Постановою Вищого господарського суду N 10 ( v0010600-12 ) від 17.10.2012 }

20.9. У разі коли непідсудність справи даному місцевому господарському суду виявлено під час апеляційного чи касаційного перегляду судового рішення і останнє в зв'язку з цим скасовується, то матеріали справи підлягають поверненню до місцевого господарського суду, який прийняв рішення, для виконання ним вимог частини першої статті 17 ГПК ( 1798-12 ), про що зазначається в резолютивній частині постанови апеляційної чи касаційної інстанції.

{ Пункт 20 доповнено підпунктом 20.9 згідно з Постановою Вищого господарського суду N 3 ( v0003600-13 ) від 16.01.2013 }