4. Сили цивільного захисту.

Сили цивільного захисту – аварійно-рятувальні та інші служби і формування, окремі підрозділи, підприємства, основна діяльність яких спрямована на виконання завдань з попередження та ліквідації надзвичайних ситуацій, подій та їх наслідків, об‘єднання цих служб, формувань та окремих підрозділів (центри, зведені формування тощо), пожежно-рятувальні та пожежні підрозділи (частини) пожежної охорони, які призначені і використовуються для реагування на надзвичайні ситуації та виконання завдань особливого періоду.

5. Захист населення і територій від надзвичайних ситуацій.

З метою захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій, запобігання їх виникненню та зменшенню втрат і шкоди економіці держави, ефективної ліквідації надзвичайних ситуацій та їх наслідків у мирний час та в особливий період проводиться спеціальний комплекс заходів захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій.

До основних заходів захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій відносяться:

оповіщення та інформування;

спостереження та лабораторний контроль;

укриття в захисних спорудах цивільного захисту;

евакуаційні заходи;

інженерний захист територій;

медичний захист;

психологічний захист;

біологічний захист;

радіаційний і хімічний захист.

Оповіщення про загрозу або виникнення надзвичайних ситуацій і постійне інформування населення про них забезпечуються шляхом:

• завчасного створення та підтримки у постійній готовності загальнодержавної і територіальних автоматизованих систем централізованого оповіщення населення;

• використання телекомунікаційних мереж загального користування, відомчих телекомунікаційних мереж, а також телекомунікаційних мереж підприємств, установ та організацій, незалежно від форми власності та підпорядкування (у тому числі радіо, проводового, мобільного та супутникового зв‘язку), мереж загальнодержавного та місцевого радіомовлення і телебачення та інших технічних засобів передавання інформації;

• організаційно-технічного з'єднання територіальних систем централізованого оповіщення і систем оповіщення на потенційно небезпечних об'єктах та об‘єктах підвищеної небезпеки;

• організаційно-технічної інтеграції територіальних систем централізованого оповіщення і систем раннього виявлення надзвичайних ситуацій та оповіщення населення у разі їх виникнення;

• створення та підтримання у робочому стані автоматизованих систем контролю за станом техногенної безпеки об‘єктів підвищеної небезпеки і оповіщення населення у разі загрози та виникнення надзвичайних ситуацій;

• встановлення та підтримання в постійній готовності у містах, інших населених пунктах, а також місцях масового перебування людей, сигнально-гучномовних пристроїв та електронних інформаційних табло.

Відповідальність за встановлення сигнально-гучномовних пристроїв та електронних інформаційних табло покладається на місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування, підприємства, установи та організацій, незалежно від форми власності та підпорядкування. Місця встановлення сигнально-гучномовних пристроїв та електронних інформаційних табло визначаються місцевими органами виконавчої влади і органами місцевого самоврядування.

Оператори та провайдери телекомунікації, телерадіомовні організації, незалежно від форм власності та підпорядкування, зобов‘язані забезпечити організаційно-технічну можливість підключення систем централізованого оповіщення для автоматизованої передачі сигналів оповіщення та повідомлень з питань цивільного захисту.

Організація оповіщення і зв‘язку в єдиній державній системі цивільного захисту визначається положенням, яке затверджується Кабінетом Міністрів України.

Інформацію у сфері цивільного захисту становлять відомості про надзвичайні ситуації, що прогнозуються або виникли, з визначенням їх класифікації, меж поширення і наслідків, а також способи та методи реагування на них.

Інформація у сфері цивільного захисту, діяльність центральних та місцевих органів виконавчої влади, виконавчих органів рад у цій сфері є гласними і відкритими, якщо інше не передбачено законодавством.

Центральні та місцеві органи виконавчої влади, виконавчі органи рад зобов'язані надавати населенню через засоби масової інформації оперативну та достовірну інформацію про стан цивільного захисту, про виникнення надзвичайних ситуацій, методи та способи захисту від них, вжиття заходів щодо забезпечення безпеки.

Керівники потенційно небезпечних об‘єктів (підприємств) зобов‘язані розміщувати у найбільш придатній формі інформацію про свої підприємства (об‘єкти). Така інформація повинна містити: дані про суб‘єкта, що надає інформацію; дані про сферу діяльності установи; небезпечні речовини, що є на підприємстві та їх небезпечні властивості; природа можливого ризику при аваріях, включаючи вплив на людей та навколишнє природне середовище; спосіб інформування населення у випадку аварії та поведінка, якої слід дотримуватися; свідчення про надання органам влади звіту про виконання вимог щодо безпеки, укладення відповідних угод з рятувальними службами; дані про те, чи детальніша інформація з цих питань може бути отримана з огляду на положення законодавства про конфіденційність.

Керівники радіаційно-небезпечних підприємств розробляють переліки інформацій, що надаються населенню, яке проживає у зоні спостереження навколо таких радіаційно-небезпечних підприємств, у разі загрози та виникнення радіаційних аварій. Переліки таких інформацій затверджується спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань цивільного захисту.

Медичний захист. Заходи запобігання або зменшення ступеня ураження людей, своєчасного надання медичної допомоги постраждалим та їх лікування, забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя у зонах надзвичайних ситуацій повинні передбачати:

• планування і використання сил та засобів закладів охорони здоров'я незалежно від відомчої належності, форм власності та господарювання;

• розгортання в умовах надзвичайної ситуації необхідної кількості додаткових лікувальних закладів та формувань Державної служби медицини катастроф;

• завчасне застосування профілактичних медичних препаратів та санітарних протиепідемічних заходів;

• контроль за безпекою та якістю харчових продуктів і продовольчої сировини, питної води та джерелами водопостачання;

• завчасне створення і підготовку спеціальних медичних формувань;

• накопичення медичних засобів захисту, медичного та спеціального майна і техніки;

• контроль за станом довкілля, санітарно-гігієнічною та епідемічною ситуацією, за місцями захоронення біологічних матеріалів, заражених активними формами бактерій;

• підготовку та перепідготовку медичного персоналу з надання невідкладної медичної допомоги;

• навчання населення способам надання першої медичної допомоги та правилам дотримання особистої та громадської гігієни.

Постраждале населення, а також особи, які залучалися до виконання аварійно-рятувальних робіт, за висновками Державної служби медицини катастроф та/або медико-соціальних експертних комісій, гарантовано забезпечуються відповідним лікуванням та психологічним відновленням у санаторно-курортних закладах, при яких створено центри медико-психологічної реабілітації.

Неповнолітні особи, які постраждали внаслідок надзвичайних ситуацій, дорожньо-транспортних пригод, а також у яких внаслідок надзвичайної ситуації, дорожньо-транспортної пригоди, загинув один із батьків або обоє батьків, гарантовано забезпечуються відповідним лікуванням та психологічним відновленням у санаторно-курортних закладах, при яких створено центри медико-психологічної реабілітації.

Центри медико-психологічної реабілітації створюються при санаторно-курортних закладах незалежно від їх організаційно-правової форми діяльності. Порядок визначення санаторно-курортних закладів, при яких створюються центри медико-психологічної реабілітації встановлюється Кабінетом Міністрів України. Перелік визначених санаторно-курортних закладів затверджується спільним рішенням центральним органом виконавчої влади з питань охорони здоров‘я та спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань цивільного захисту.