Законодавчий процес в Україні

Головним видом парламентських процедур є законодавча процедура (законодавчий процес), який являє собою передбачений Конституцією і законами України порядок здійснення законодавчої функції і реалізації законодавчих повноважень.

Законодавча процедура є складною і багатогранною. Вона поділяється на види і стадії. Основними видами законодавчого процесу (законодавчої процедури) є конституційний процес і звичайний законодавчий процес. Інституційний процес (конституційна процедура) являє собою порядок внесення змін до Конституції (відповідно до статей 154-159). Звичайний законодавчий процес (законодавча процедура) - порядок прийняття, зміни, відміни (скасування) законів або призупинення їх дії.

Законодавча процедура складається з низки послідовних процедур (стадій). Це вияв законодавчої ініціативи, обговорення законопроекту, прийняття закону, його підписання й оприлюднення (опублікування). Кожна з таких основних стадій, у свою чергу поділяється на окремі етапи, стадії, серед яких розрізняють, зокрема, стосовно першої стадії: розробку проектів законів; внесення і відкликання законодавчих пропозицій, законопроектів, поправок; розгляд законодавчих пропозицій, законопроектів, поправок у комітетах, тимчасових спеціальних комісіях; прийняття законів; щодо другої і третьої стадій законодавчого процесу (розгляд законопроектів і прийняття законів) розрізняють розгляд законопроектів у трьох читаннях тощо. Заключна стадія законодавчого процесу включає процедуру підписання законів, опублікування і введення їх у дію тощо.

Суб'єкт, який має право законодавчої ініціативи або представляє орган, що має право законодавчої ініціативи, вносить на ім'я Верховної Ради законодавчі пропозиції, законопроекти, поправки (документи законодавчої ініціативи) у письмовій формі за своїм підписом.

Законодавчі пропозиції і проекти законів вносяться разом із супровідною запискою, яка має містити обґрунтування необхідності їх розробки або прийняття, а також характеристику цілей, завдань і основних положень майбутніх законів, вказівку на їх місце в системі чинного законодавства, очікувані соціально-економічні та інші наслідки їх застосування. У разі внесення законодавчої пропозиції, законопроекту або поправки, реалізація яких потребує матеріальних чи інших витрат за рахунок державного або місцевих бюджетів, додаються їх фінансово-економічне обґрунтування та пропозиції щодо покриття цих витрат.

Внесені для розгляду Верховною Радою законодавча пропозиція чи проект закону, в разі невідповідності вимогам Закону про Регламент Верховної Ради та положенням про порядок розробки проектів законів і про структуру; виклад, зміст та оформлення проектів законів з урахуванням висновків комітету з питань регламенту не пізніш як у 15-денний термін, повертаються заступниками Голови Верховної Ради або Головою Верховної Ради їх ініціаторам із зазначенням причин повернення. Основні підстави повернення законодавчих пропозицій чи проектів законів мають бути передбачені Регламентом Верховної Ради України.

Верховна Рада розглядає законопроекти на пленарних засіданнях. Розгляд і прийняття законопроекту (закону) включає обговорення і схвалення основних положень в основному, обговорення і схвалення постатейно та загалом (розгляд у трьох читаннях). Кількість повторних читань законопроекту не обмежується.

Законопроект, підготовлений головним комітетом до першого читання, висновки відповідних комітетів та інші матеріали до нього надаються депутатам не пізніше як за шість днів, а такий, що стосується Конституції, - не пізніш як за 14 днів до розгляду на засіданні. Готуючи законопроект до першого читання, головний комітет бере один із текстів законопроектів за основу або складає інший текст.

Під час першого читання законопроекту Верховна Рада заслуховує доповідь його Ініціатора, співдоповіді ініціаторів внесення кожного альтернативного законопроекту (якщо такі є) в порядку їх надходження, співдоповідь головного комітету, заслуховує відповіді на запитання, обговорює основні положення законопроекту і його структуру (частини, розділи, глави, статті, повноту і послідовність їх викладення), заслуховує пропозиції та зауваження щодо них, розглядає пропозиції про опублікування законопроекту для народного обговорення, розглядає проект закону про внесення змін чи доповнень до чинних законів, інші проекти рішень Верховної Ради, внесені ініціатором.

За результатами обговорення законопроекту в першому читанні Верховна Рада може прийняти рішення про: а) прийняття законопроекту за основу (з можливим доопрацюванням) і доручення відповідним комітетам підготувати законопроект на друге читання; б) відхилення законопроекту; в) передачу законопроекту ініціаторові його внесення на доопрацювання у запропонований ініціатором внесення термін, але не більше 30 днів, і повторне його подання головним комітетом на перше читання; г) передачу законопроекту комітетам Верховної Ради на доопрацювання з встановленням строку доопрацювання і повторне подання його на перше читання; ґ) опублікування законопроекту для народного обговорення, доопрацювання його з урахуванням наслідків обговорення і повторне подання на перше читання.

Основним у розгляді законопроекту є, звичайно, його друге читання. Законопроект до другого читання подається у вигляді таблиці, яка містить: 1) законопроект, прийнятий у першому читанні за основу; 2) усі внесені й не відкликані у встановленому порядку пропозиції, поправки із зазначенням ініціаторів їх внесення; висновки головного комітету щодо пропозицій і поправок; 4) законопроект, запропонований головним комітетом в остаточній редакції.

Під час другого читання законопроекту Верховна Рада проводить його постатейне обговорення та здійснює постатейне голосування.

За результатами другого читання законопроекту Верховна Рада після скороченого обговорення може прийняти рішення про: а) прийняття законопроекту у другому читанні, підготовку його на третє читання; б) відхилення законопроекту; в) повернення законопроекту на доопрацювання з наступним поданням його на повторне друге читання; г) опублікування для народного обговорення законопроекту в редакції, прийнятій на першому або другому читанні, доопрацювання з урахуванням наслідків обговорення і повторне подання його на друге читання; ґ) повернення законопроекту на доопрацювання з наступним поданням його на третє читання.

Законопроект, підготовлений до третього читання, висновки відповідних комітетів та інші матеріали поширюються серед депутатів не пізніше як за два, а пов'язані з Конституцією - за чотири дні до його розгляду на засіданні Верховної Ради.

Під час третього читання Верховна Рада обговорює законопроект разом з іншими документами у такій послідовності:

1) закінчення постатейного голосування щодо всіх статей законопроекту, якщо воно не було до кінця здійснене під час другого читання; 2) прийняття постанови про схвалення внесеного Кабінетом Міністрів плану організаційних, кадрових, матеріально-технічних, фінансових, інформаційних заходів для впровадження закону в життя; 3) прийняття законопроектів про внесення змін, доповнень до чинних законів; 4) голосування щодо частин законопроекту; 5) прийняття законопроекту в цілому; 6) прийняття в цілому проекту закону або постанови про порядок введення прийнятого закону в дію.

За результатами третього читання законопроекту Верховна Рада може прийняти рішення про; 1) прийняття закону в цілому; 2) відхилення законопроекту; 3) повернення законопроекту на доопрацювання з наступним його поданням на повторне третє читання; 4) відкладення голосування щодо законопроекту в цілому до прийняття інших рішень; 5) схвалення тексту законопроекту в цілому і винесення його тексту на всеукраїнський референдум, якщо законопроект стосується питання, зазначеного у ст. 73 Конституції (про зміну території України).

Тексти законів та інших нормативно-правових актів, прийнятих Верховною Радою, оформляються апаратом Верховної Ради і в п'ятиденний термін підписуються Головою Верховної Ради, після чого закон невідкладно надсилається на підпис Президенту.

Відповідно до ст. 94 Конституції України, Президент України протягом 15 днів після отримання закону підписує його, беручи до виконання, та офіційно оприлюднює його або повертає закон зі своїми вмотивованими і сформульованими пропозиціями до Верховної Ради України.

Після набуття чинності конституційної реформи з 1 січня 2006 р. в Конституції був закріплений механізм подолання колізії, яка виникала, коли глава держави не підписував закон України у встановлений термін, але й не повертав його до парламенту (така практика була досить поширеною в Україні). Нині уразі, якщо Президент України протягом встановленого строку не повернув закон для повторного розгляду, закон вважається схваленим Президентом і має бути підписаний та офіційно оприлюдненим.

Якщо під час повторного розгляду закон буде знову прийнятий Верховною Радою України не менш як двома третинами від її конституційного складу, тобто кваліфікованою більшістю, Президент України зобов'язаний його підписати та офіційно оприлюднити протягом 10 днів. У разі якщо Президент України не підписав такий закон, він невідкладно офіційно оприлюднюється Головою Верховної Ради України й опубліковується за його підписом (ст. 94 Конституції) .

Закон набирає чинності через 10 днів з дня його офіційного оприлюднення, якщо інше не передбачено самим законом, але не раніше дня його опублікування.

Зокрема, суди загальної юрисдикції можна класифікувати за суб'єктами судочинства. Відповідно до ч. 2 ст. 18 Закону України "Про судоустрій України", до системи судів загальної юрисдикції в Україні входять такі види судів:

1) місцеві суди;

2) апеляційні суди, Апеляційний суд України;

3) вищі спеціалізовані суди;

4) Верховний Суд України.

Місцевими загальними судами, відповідно до ст. 21 Закону України "Про судоустрій України", є районні, районні у містах, міські та міськрайонні суди, а також військові суди гарнізонів. Місцевими господарськими судами є господарські суди АРК, областей, міст Києва та Севастополя, а місцевими адміністративними судами є окружні суди, що утворюються в округах відповідно до указу Президента України.

Наступною ланкою системи судів загальної юрисдикції є апеляційні суди: апеляційні суди областей, апеляційні суди міст Києва і Севастополя, Апеляційний суд АРК, військові апеляційні суди регіонів та апеляційні суди Військово-Морських сил України, а також Апеляційний суд України.

Ще однією новою ланкою, відповідно до глави 7 Розділу ІІ Закону України "Про судоустрій України", є вищі спеціалізовані суди, а саме - Вищий господарський суд України, Вищий адміністративний суд України. Закон також прямо передбачив легітимну можливість утворювати Президентом України інші вищі спеціалізовані суди в порядку, передбаченому Законом України "Про судоустрій України". У вищому спеціалізованому суді можуть утворюватися судові палати з розгляду окремих категорій справ за визначеною спеціалізацією в межах відповідної спеціалізації судової юрисдикції.

Верховний Суд України є найвищим судовим органом у системі судів загальної юрисдикції. Він здійснює правосуддя і забезпечує однакове застосування законодавства усіма судами загальної юрисдикції.

Слід зазначити, що складність функцій, які здійснює Верховний Суд України, його внутрішня структура є досить розгалуженою. На чолі Верховного Суду України стоїть Голова Верховного Суду України. До складу Верховного Суду України входять судді Верховного Суду України, обрані на посаду безстроково, кількість яких встановлюється указом Президента України за поданням Голови Верховного Суду України, погодженим з Радою суддів України. До складу судових палат, що здійснюють розгляд судових справ із питань юрисдикції спеціалізованих судів, призначаються судді, які мають стаж суддівської діяльності у відповідному вищому суді не менше трьох років або відповідному апеляційному спеціалізованому суді не менше п'яти років.

Закон України "Про судоустрій України" від 7 лютого 2002 р. у ст. 18,32-37 та інших також передбачав можливість утворення касаційних судів, але Рішенням Конституційного Суду України № 20-рп/ 2003 від 11 грудня 2003 р. створення касаційних судів було визнано неконституційним і відповідні статті Закону втратили чинність.

Існують й Інші класифікації судів загальної юрисдикції. За предметом судочинства суди загальної юрисдикції можна класифікувати на: 1) цивільні суди; 2) господарські суди; 3) адміністративні суди; 4) кримінальні суди. За формою судочинства: 1) кримінальні суди; 2) цивільні суди; 3) спеціалізовані суди. За територією: 1) загальнодержавні суди та 2) місцеві суди тощо.

Попри диференціацію системи судів загальної юрисдикції, для них властивий і процес інтеграції, що визначається принципом єдності системи судів загальної юрисдикції. Реалізація цього принципу забезпечується єдиними засадами організації та діяльності судів; єдиним статусом суддів; обов'язковістю для всіх судів правил судочинства, визначених законом; забезпеченням Верховним Судом України однакового застосування законів судами загальної юрисдикції; обов'язковістю виконання на території України судових рішень; єдиним порядком організаційного забезпечення діяльності судів; фінансуванням судів виключно з Державного бюджету України; вирішенням питань внутрішньої діяльності судів органами суддівського самоврядування. Суди загальної юрисдикції утворюють єдину систему судів загальної юрисдикції.