Національна безпека та державне управління

Державне управління національною безпекою (далі – ДУНБ) – специфічний вид та невід’ємна складова державного управління, що охоплює соціальну, економічну, гуманітарну та політичну сфери життєдіяльності суспільства та держави.

Вказане управління є цілеспрямованою діяльністю суб’єктів забезпечення національної безпеки, які в межах чинного законодавства та використовуючи наявні можливості держави (дипломатичні, воєнні, економічні, інтелектуальні, інформаційні та інші), здійснюють розробку й реалізацію владних, регулюючих, координуючих, контролюючих та нормативних державно-управлінських впливів на об’єкти національної безпеки.

Головною метою вказаних впливів є прогнозування, своєчасного виявлення, запобігання та нейтралізація загроз сталому розвитку людини, суспільства і держави (передусім їх життєво важливим інтересам). Тому з позицій організаційно-функціонального аналізу система ДУНБ невід’ємна складова системи державного управління, а її принциповою особливістю є те, що вона немов би “занурена” у “загальну” систему державного управління.

Національні інтереси (як і загрози їх реалізації), присутні у всіх сферах життєдіяльності суспільства та держави. Тому управлінські рішення суб’єктів забезпечення національної безпеки, які спрямовані на реалізацію вказаних інтересів, здійснюють потужний вплив на спрямованість, зміст, результативність та ефективність адміністративного, політичного, соціально-економічного та інших видів державного управління.

Зміст та спрямованість ДУНБ значною мірою залежить від форми державного устрою та політичної системи та державної політики з питань національної безпеки .

При цьому з останньою ДУНБ нерозривно пов’язане, бо в кінцевому підсумку їх головною метою є створення і підтримка на належному рівні необхідного рівня захищеності життєво важливих національних інтересів, як базової передумови створення належних умов розвитку особи, прогресу суспільства і держави, а також нейтралізації загрози послаблення ролі держави як суб’єкта міжнародних відносин та її спроможності реалізувати національні інтереси на міжнародній арені.

Суб’єктами, що утворюють систему ДУНБ є посадові особи, органи державного управління, органи місцевого самоврядування, державні інститути, діяльність яких прямо чи опосередковано пов’язана із забезпеченням національної безпеки. В Україні це, зокрема:

• Президент України;

• Верховна Рада України;

• Кабінет Міністрів України;

• Рада національної безпеки і оборони України;

• міністерства та інші центральні органи виконавчої влади;

• Національний банк України; суди загальної юрисдикції;

• прокуратура України;

• місцеві державні адміністрації та органи місцевого самоврядування;

• вище керівництво збройних сил, спеціальних служб, інших військових формувань, утворених відповідно до чинного законодавства.

Аналіз чинного законодавства України дозволяє дійти висновку, що, предметами, на які спрямовуються управлінські впливи суб’єктів ДУНБ є:

• конституційні права і свободи людини і громадянина;

• духовні, морально-етичні, культурні, історичні, інтелектуальні та матеріальні цінності суспільства;

• конституційний лад, суверенітет, територіальна цілісність і недоторканість;

• інформаційне і навколишнє природне середовище;

• природні ресурси.

З огляду на це, до опосередкованих об’єктів національної безпеки можна також, зокрема, віднести життя та власність громадян, соціальні, територіальні, етнічні, язикові, релігійні та другі групи, включаючи сім’ю, національні та інші меншини, й саме їх право на організацію, можливість самостійно вирішувати питання групової ідентичності, що для України має велике значення.

Вибір конкретних методів суб’єктами ДУНБ, тобто сукупності способів і засобів впливу на об’єкти управління обумовлюється необхідністю своєчасного та адекватного реагування на характер і масштаби загроз національним інтересам та реальними можливостями, які є, або можуть бути у перспективі, у їх розпорядженні (організаційними, економічними, адміністративними, політичними тощо).

Принциповим є також те, що, як і будь-яка соціальна система, система ДУНБ має складну ієрархічну структуру.

Аналіз сукупності широких і значних повноважень суб’єктів ДУНБ (забезпечення належної безпеки суспільства і держави є головною передумовою їх життєдіяльності та цілісності), специфіки сукупності способів, сил і засобів, які використовуються для досягнення головної мети вказаного управління, дозволяє стверджувати про приналежність ДУНБ більшою мірою (як невід’ємної складової), до вищого ієрархічного рівня адміністративно-політичного виду державного управління.

При цьому у можна виділити стратегічний (Верховна Рада України, Президент України, Кабінет Міністрів України, РНБО України), оперативно-стратегічний (міністерства і відомства) та оперативний (державні адміністрації) ієрархічні рівні управління.

Таким чином ДУНБ – це неперервний процес суб’єкт-об’єктних відносин, в процесі якого відбувається виконання управлінських функцій, спрямованих на реалізацію національних інтересів.

Принципові особливості ДУНБ зумовлюється тим, що його функції:

• специфічні, бо головною метою управлінських впливів є передусім своєчасне прогнозування, виявлення, запобігання та нейтралізація загроз національним інтересам із залученням спеціально створюваних сил і засобів: збройні сили, розвідка, контррозвідка, мобілізаційні резерви тощо);

• одночасно стосуються інтересів кожної людини, суспільної групи, суспільства та держави, а не рідко й інших держав, які, як правило, не співпадають, що зумовлює необхідність пошуку взаємоприйнятного балансу (компромісу) їх інтересів, яка є першочерговою управлінською проблемою, на розв’язання якої спрямовуються головні зусилля суб’єктів ДУНБ у процесі їх діяльності;

• в кінцевому рахунку, спрямовані на збереження (захист) та примноження накопичених матеріальних та духовних цінностей, а відтак створення умов, за яких може відбуватися реалізація національних інтересів у різних сферах життєдіяльності суспільства та держави.

Досвід інших країн свідчить свідчить, що у процесі ДУНБ та при визначенні шляхів підвищення його ефективності, принципово важливо одночасно здійснювати моніторинг та оцінку порогових величин (критичних параметрів) індикаторів, індексів, показників стосовно таких чинників національної безпеки:

- оборони (забезпечення суверенітету, територіальної недоторканості та політичної незалежності);

- економіки (забезпечення добробуту суспільства, стійкого господарського зростання та технологічного прогресу, раціональної участі в міжнародному розподілі праці);

- суспільного устрою (базисні характеристики захисту конституційного ладу, корекції визначених процедур забезпечення правонаступності влади тощо);

- соціальної політики (передусім тих індикаторів і показників, які характеризують стан соціальної напруженості та ефективність соціальної політики);

- навколишнього середовища (показники та індикатори, які характеризують стан та тенденції змін оточуючого середовища).

Тобто суб’єкти ДУНБ, на основі вказаного моніторингу мають визначати оцінку загроз національним інтересам і, відповідно, розробляти комплекс адекватних вказаним загрозам державно-управлінських рішень. Тому можна погодитися з фахівцями, які стверджують що ДУНБ, це певною мірою процес управління ризиками, який передбачає прогноз, виявлення і нейтралізацію загроз. Відображенням цього процесу є виконання практичних завдань з підтримання національної безпеки на визначеному рівні або ж подальше поліпшення її характеристик із залученням необхідних сил і засобів, передусім сектору безпеки. Саме тому ДУНБ є невід’ємною частиною СЗНБ.