2.3 Збереження ex situ

Збереження ex situ розглядається як таке, що безумовно дозволяє використання генетичного різноманіття у розмноженні та збереженні рослин. Невід’ємні елементи збереження ex situ пов’язані з необхідною визначити, а потім зберегти та керувати внутрішньовидовою мінливістю, переважно через налагодження і управління відтворенням, у різних формах, в польових умовах. Молекулярно-генетичні техніки, в основному, з генетичними маркерами, можуть також допомогти у деяких завданнях менеджменту для популяцій ex situ, шляхом ідентифікації та моніторингу генетичної мінливості у колекції. Тим не менше, виділення ресурсів при генетичному збереженні буде радше викликане потребою, ніж технологією [8 ].

Біотехнологія може також зробити вагомий внесок у менеджмент фондів репродуктивного матеріалу шляхом забезпечення кращих засобів оцінювання рівнів генетичного різноманіття і створення нових альтернатив для підтримання генетичних колекцій. Нові молекулярні технології уникають надлишку та дублювання всередині колекції шляхом відповідного аналізу та вивчення генетичного різноманіття [ 9,10 ]. Інший широко використовуваний засіб біотехнології – кріозбереження (збереження за допомогою низьких температур), сприяє довгостроковому збереженню деяких рослинних зразків [ 11]. Такі молекулярні засоби використовуються при вивченні геному, вони можуть допомогти визначити потенціально корисні гени у генофонді.

Ефективність збереження рідкісних видів деревних рослин ex situ може бути різко підвищена шляхом створення генетичних банків рослин. Це на сьогоднішній день є необхідним елементом у збереженні фіторізноманіття. За класифікацією Міжнародного центру генетичних ресурсів розрізняють наступні види генетичних банків: генні банки насіння; польові генні банки; збереження рослинного матеріалу in vitro;

Із 2300 ботанічних садів світу довгострокове збереження насіння рідкісних і зникаючих видів налагоджено в 152 (Андреев, Горбунов, 2005). В подальшому цей напрям може бути перспективним і для України.

Збереження дендроекзотів у культурі також передбачає оптимізацію способів розмноження , що забезпечить збереження генетичної інформації у низці поколінь. Вирішити це завдання можна за допомогою запровадження технологій мікроклонального розмноження, яке дасть змогу швидко отримувати велику кількість рослинного матеріалу, генетично ідентичного вихідній рослині, що надзвичайно актуально для збереження дефіцитних генотипів (Молканова, 2006; Опалко, Небиков, Колдар, 2006).

Наступними завданнями постінвентаризаційного етапу є створення модельованих штучних фітоценозів у паркових системах, враховуючи екологічний, фітоценотичний, систематичний та інші принципи підбору рослин. В результаті це слугуватиме подальшому збереженню рідкісних дендроекзотів світового значення в Україні.

Наступним етапом цього напрямку є складання повних інвентаризаційних списків раритетних дендроекзотів природно-заповідного фонду вцілому, які занесені до “червоних списків” усіх міжнародних документів. Це є метою перспективних досліджень.

Отже найбільш ефективними вважаються методи in situ, тобто збереження лісових генетичних ресурсів у межах екосистем і природних місць зростання, а у випадку акліматизованих або культивованих видів - утому середовищі, в якому вони набули своїх характерних ознак [4]. В Україні основними об'єктами in situ є лісові генетичні резервати (ЛГР), плюсові насадження і плюсові дерева[6, 8, 9]. Станом на 01.01.2010 р. в Держреєстрі України нараховувалося 22061,3 гагенетичних резерватів, 2036,2 га плюсових насаджень, 3296 плюсових дерев, які були відібрані в лісах Держлісфонду [3].

Збереження ex situ розглядається як таке, що безумовно дозволяє використання генетичного різноманіття у розмноженні та збереженні рослин. Невід’ємні елементи збереження ex situ пов’язані з необхідною визначити, а потім зберегти та керувати внутрішньовидовою мінливістю, переважно через налагодження і управління відтворенням, у різних формах, в польових умовах. Ефективність збереження рідкісних видів деревних рослин ex situ може бути різко підвищена шляхом створення генетичних банків рослин.