2.1 Політика Збройних Сил України в галузі охорони навколишнього природного середовища

Політика ЗС України в галузі охорони навколишнього природ­ного середовища, яка стосується усіх видів збройних сил, цілком узгоджується із політикою держави. Основні напрямки екологіч­ної політики держави в оборонному секторі були визначені в Пос­танові Верховної Ради України «Про Основні напрями державної політики України у галузі охорони довкілля, використання при­родних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки» №188/98 від 5 березня 1998 року.[9]

Умовами здійснення екологічної політики у військовій сфері і військово-промисловому комплексу є:

• екологізація військово-технічної політики держави;

• формування екологічного світогляду і природоохоронної правової свідомості військового керівництва, особового складу військ Зброй­них Сил України, робітників і службовців підприємств військово-промисловому комплексу;

• проведення наукових досліджень і науково-технічних розро­бок з метою оцінки, поліпшення і стабілізації екологічного ста­ну в районах розташування військових частин і об’єктів, у тому числі, іноземних;

• впровадження в Збройних Силах України екологічної паспортиза­ції об’єктів, налагодження відомчої системи екологічного моніто­рингу гарнізонів і підприємств військово-промисловому комплексу, включення її до системи де­ржавного моніторингу навколишнього природного середовища;

• обов’язковість особистої юридичної відповідальності за пору­шення природоохоронного законодавства з боку військово­службовців, у тому числі, іноземних військ, тимчасово дислоко­ваних на території України, і персоналу підприємств оборон­ного спрямування.

Для досягнення стабільної і гарантованої екологічної безпеки військової діяльності військово-промислового комплексу потрібно спрямувати ос­новні зусилля на:

• формування банку даних екологічного стану об’єктів оборонної сфери і можливостей використання конверсії військово-промислового комплексу для ліквіда­ції завданої довкіллю шкоди і поліпшення екологічної ситуації у Збройних Силах України;

• розроблення і виготовлення сучасних зразків природоохорон­ної техніки та обладнання для Збройних Сил України; включення об’єктів оборонної сфери в єдину Державну систе­му екологічного моніторингу України;

• раціональне природокористування, екологічно безпечне вико­ристання в навчально-бойовій та виробничій діяльності тери­торій, об’єктів, земель, лісів і водних акваторій, призначених для потреб оборони держави;

• налагодження взаємодовіри, взаємоінформування і взаємодії між Міністерством природи України і Міністерством оборони України з питань еко­логічного стану і ефективної природоохоронної діяльності в оборонній сфері;

• ліквідацію наслідків екологічної шкоди, завданої військово-оборонною діяльністю і, зокрема, компенсацію збитків, за­вданих тимчасовою дислокацією на території України іно­земних військ.

У концептуальних засадах застосування ЗС України, викла­дених у Воєнній Доктрині України, наголошується на такому плануванні воєнних дій, при якому вдається уникнути їх катас­трофічних наслідків для навколишнього природного середо­вища.[3] У мирний час основні завдання ЗС України повинні виконуватись в рамках чинного законодавства про охорону нав­колишнього природного середовища та справляти мінімально можливий вплив на довкілля шляхом:

• додержання правил дбайливого ставлення до навколишнього середовища при плануванні та діяльності збройних сил;

• мінімізації використання та поширення шкідливих речовин;

• мінімізації використання енергії та вичерпних ресурсів;

• раціонального використання сировини та зменшення кіль­кості відходів;

• постійного застосування заходів з метою поліпшення якості навколишнього середовища;

• обмеження впливу шуму;

• сприяння збереженню біорізномаїття;

• залучення всіх кадрів до роботи в галузі охорони довкілля;

• допомоги цивільному населенню у випадку техногенних аварій та екологічних катастроф.

Під час поточного, перспективного та стратегічного планування Ге­неральний штаб ЗС України, Міністерство оборони дають рекомендації військовим частинам щодо напрямків спрямування зусиль для забезпе­чення екологічної безпеки військової діяльності на наступні роки.

На основі цих рекомендацій військові частини розробляють свої пропозиції до річних та перспективних планів. Після консуль­тацій з вищим органом ці пропозиції включають до планів як за­вдання військових частин.

Рішення щодо виконання та моніторингу природоохоронних заходів, пов’язаних із навколишнім природного середовищем, слід розглядати як оперативні плани щодо довкілля у військових части­нах Збройних Сил України.

За оцінками експертів збройні сили роблять значний внесок у погіршення екологічної ситуації в країні (6-10 % від загального об’єму забруднення навколишнього середовища припадає на вій­ськову діяльність).

Управління станом навколишнього середовища дає можливість організувати роботу за принципом:

Планування — Впровадження — Оцінка — Вдосконалення.

Розглядаючи планування слід зазначити, що політика Збройних сил України в сфері охорони навколишнього середо­вища відображає рівень прагнень Збройних сил та довгостроковий характер природоохоронних заходів.

Природоохоронне планування на місцевому рівні базується частково на цілях щодо покращення якості навколишнього сере­довища, які були сформульовані на основі досліджень, проведених на місцевому рівні, частково — на цілях і завданнях, поставлених на центральному рівні.

Результатом процесу планування є план дій в галузі охорони навколишнього середовища, який включає опис видів діяльності, що впливають на навколишнє середовище, цілі щодо покращення стану довкілля та необхідні заходи.

Плани дій в галузі охорони навколишнього середовища деяких військових частин можуть включати питання екології, що стосу­ються інших військових частин, розташованих у цьому ж районі, наприклад, користування загальновійськовими полігонами, стріль­бищами, сортування відходів та раціональне використання енергії.

Впровадження відбувається у кожній військовій частині, яка сама вирішує як буде будуватися ро­бота та розподілятись обов’язки. Військова частина повинна от­римати повну інформацію про вплив своєї власної діяльності на навколишнє середовище. Повсякденна діяльність та бойова підго­товка, що безпосередньо пов’язані з суттєвим впливом на навко­лишнє середовище, повинні бути підтверджені відповідними до­кументами, наприклад, заявою про вплив на навколишнє природ­не середовище на військових полігонах. Така організація роботи зменшує ризик небажаних викидів, підвищує рівень поінформо­ваності командування, місцевого населення та громадсь­ких організацій про стан навколишнього природного середови­ща та рівень професійної підготовки, що дозволяє з самого почат­ку вдаватися до правильних дій.

Дії підрозділів Збройних сил з екологічних питань, як уже зазначалося контролюється структурним підроз­ділом Генерального штабу Збройних Сил України відповідно до затвердженого начальником Генерального штабу.

Структурний підрозділ Міністерства оборони України має право здійснювати перевірку з питань забезпечення екологічної безпеки Збройних Сил України та підприємств і установ Міністерства Оборони Ук­раїни; вимагати припинення експлуатації екологічно небезпечних об’єктів військових частин; вимагати звітності від посадових осіб з питань забезпечення екологічної безпеки військових частин.

Екологічне інспектування є частиною процедури моніторин­гу функціонування системи управління станом навколишнього се­редовища. Воно повинне також забезпечити узгодженість заходів щодо поліпшення якості довкілля з політикою Збройних Сил України в галузі охорони навколишнього середовища.

Екологічне інспектування на місцевому рівні є частиною пе­ревірок на дотримання військовою частиною екологічних норм у повсякденній діяльності, яке здійснюється командуванням війсь­кової частини.

Підведення результатів та оцінка екологічного стану повинна мати два наслідки, у випадку коли екологічний стан оцінено «задовільно» підтримувати наявний стан, а у випадку «незадовільної» оцінки вдосконалювати та усувати недоліки. Результати перевірок та рекомендації з удосконалення приро­доохоронної діяльності складають основу для планування подаль­ших заходів щодо покращення стану довкілля в частині і повинні використовуватися командуванням військової частини для кори­гувальних дій.

Збройні Сили завжди ще за часів Радянського Союзу були опорою держави в питаннях екологічних та інших катастроф, найяскравішим прикладом є сумнозвісний Чорнобиль, тому я вважаю необхідним висвітлити надзвичайні екологічні ситуації та місце Збройних Сил у ліквідації наслідків.

Надзвичайною ситуацією техногенного та природного характеру називають порушення нормальних умов життя і діяльності лю­дей на окремій території чи об’єкті на ній або на водному об’єкті, спричинене аварією, катастрофою, стихійним лихом або іншою небез­печною подією, в тому числі епідемією, поже­жею, яке призвело до неможливості проживання на­селення на території чи об’єкті, ведення там господарської діяльності, загибелі людей та/або значних матеріальних втрат.

Згідно з Законом України «Про охорону навколишнього природного середовища»[4] (ст. 65) та інструкцією «Про зони надзвичайних екологічних ситуацій...»[5] Надзвичайна екологічна си­туація — надзвичайна ситуація, при якій на окремій місцевості сталися не­гативні зміни в навколишньому природному середовищі, що потребують застосування надзвичайних заходів з боку держави.

Критерії класифікації надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру встановлюються Кабінетом Міністрів Ук­раїни на основі аналізу інформації про техногенну та екологічну обстановку, загрози існуючих і ймовірних техногенних та природ­них катастроф, досвіду ліквідації надзвичайних ситуацій техноген­ного та природного характеру.

Надзвичайні ситуації техногенного та природного характеру класифікуються за характером походження, ступенем поширен­ня, розміром людських втрат та матеріальних збитків.

Залежно від характеру походження подій, що можуть зумови­ти виникнення надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру на території України, визначаються такі види надз­вичайних ситуацій:

• техногенного характеру;

• природного характеру.

Залежно від обсягів заподіяних надзвичайною ситуацією техноген­ного та природного характеру наслідків, обсягів технічних і матеріаль­них ресурсів, необхідних для ліквідації її наслідків, визначаються такі рівні надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру:

• державний;

• регіональний.

Категорії надзвичайної наслідків ситуації:

об’ектова — наслідки не виходять за межі об’єкта;

місцева — наслідки не виходять за межі території міста, райо­ну або області;

регіональна — з наслідками в межах кількох областей;

глобальна — з наслідками, що охоплюють значну територію Ук­раїни;

транскордонна — з наслідками, що розповсюджуються за межі України.

У разі виникнення потреби в терміновому виконанні в зоні надзвичайної екологічної ситуації великих обсягів аварійно-рятувальних та іншх робіт Президент України може при­йняти рішення про залучення до виконання таких робіт військо­вих частин Збройних Сил України та інших утворених відповідно до закону України військових формувань.

Ресурси, котрі можуть бути виділені в розпорядження цивіль­ного населення у випадку великих техногенних аварій і катастроф, вважаються достатніми для того, щоб задовольнити потреби, що можуть виникнути під час багатьох видів стихійних лих і техно­генних аварій. Ці ресурси виділяються на підставі законів України «Про зону надзвичайної екологічної ситуації»[5], «Про правовий ре­жим надзвичайного стану»[6], «Про Збройні Сили України»[7] та «Про захист населення і територій від надзвичаиних ситуацій техноген­ного та природного характеру»[8].

Проте ці ресурси можуть підлягати певним обмеженням, що не­обхідно брати до уваги під час планування заходів та доводити до ві­дома цивільних аварійно-рятувальних служб, котрі потребують допо­моги військових.

Збройні Сили України мають відповідні ресурси. Це стосується як кадрів, так і техніки та обладнання. Сюди відносяться, наприклад, частини та підрозділи військ РХБ захисту та інженерних військ.

Добровільні організації є тими місцевими ресурсами, котрі існу­ють в межах усієї країни і можуть бути швидко, залучені до ліквідації надзвичайних екологічних ситуацій.

З метою запобігання надзвичайним екологічним ситуаціям здійснюється:

розроблення системи організаційних, науково-технічних, еконо­мічних та державно-правових заходів, спрямованих на локаліза­цію (ліквідацію) наслідків надзвичайних екологічних ситуацій;

інвентаризація екологічно небезпечних видів діяльності, розроблення і термінове прийняття відповідними держав­ними органами рішень щодо обмеження, зупинення чи при­пинення діяльності, яка поглиблює чи ускладнює техноген­ний негативний вплив на екологічний стан навколишнього природного середовища та здоров’я людей;

здійснення невідкладних заходів щодо відновлення якості при­родних ресурсів, стану навколишнього природного середови­ща, профілактики захворювань, надання необхідної медичної допомоги та соціальної реабілітації потерпілим громадянам;

створення системи екологічного інформування населення про здійснення та виконання невідкладних заходів, оцінка стану довкілля та його впливу на здоров’я людей;

заборона проведення екологічно небезпечної діяльності, яка може викликати промислові, енергетичні катастро­фи, аварії та викиди забруднюючих речо­вин, фізичні та хімічні явища, не забезпечені діючою сис­темою контролю і організаційно-технічними засобами безпеки, що призведе до стійкого необоротного, тривало­го негативного впливу на стан довкілля і здоров’я людини;

заборона використання пристроїв, речовин та процесів, які мо­жуть впливати на виникнення надзвичайних екологічних ситу­ацій у разі відсутності науково-технічних, технологічних, ма­теріальних та інших засобів забезпечення екологічної безпеки;

заборона проведення військових навчань та здійснення вій­ськової діяльності, яка може заподіяти шкоду стану довкіл­ля, здоров’ю людей чи викликати довготривалі негативні зміни екологічної обстановки, небезпечні для населення;

заборона використання природних процесів як засобів веден­ня військових дій, а також діяльності, що може призвести до виникнення надзвичайних екологічних ситуацій.