1.1 Вплив Збройних Сил України на навколишнє середовище

Діяльність Збройних Сил України в галузі охорони довкілля по­винна забезпечувати всі необхідні передумови для того, щоб повсякденна військова діяльність в мирний час стала настільки екологічно сприятливою, наскільки це можливо з огляду на вимоги до бойової підготовки військ та виконання основних завдань.

Будь-яке військове формування та місце його функціонування в природному середовищі можна розглядати як специфічну еко­логічну систему, основними елементами якої є особовий склад, оз­броєння і військова техніка та навколишнє природне середовище районів дислокації

Бойова підготовка є основним змістом повсякденної діяльності військ у мирний час. Вона організовується і проводиться з метою навчання військовослужбовців, підрозділів і військових частин ус­пішному виконанню бойових задач у будь-яких умовах оператив­но-тактичної обстановки.

Характер забруднення навколишнього природного середови­ща, що виникає внаслідок проведення заходів бойової підготовки, є специфічним для його складових і обумовлюється особливостя­ми застосування систем зброї і військової техніки та виконанням планів бойової підготовки.

Вплив на навколишнє середовище тісно пов’язаний із властивостя­ми систем зброї і військової техніки та обладнання, такими, як вики­ди у повітря, скиди у поверхневі та ґрунтові води, використання хіміч­них речовин, шум і вплив на ландшафт. Врахування екологічних вимог при придбанні систем зброї і військової техніки дають мож­ливість зменшити негативний вплив на навколишнє природне середо­вище технічних систем, які будуть використовуватися в майбутньому.

У центрі уваги також повинно бути ефективне використання оборонних ресурсів — не лише з точки зору фінансування оборо­ни, але й з метою зменшення впливу оборонного сектора на нав­колишнє природне середовище.

1.2 Класифікація джерел воєнно-техногенного впливу та воєнно-екологічна культура

Джерело забруднення природного середовища воєнного походження - це

військовий об’єкт, від якого забруднення надходить у навколишнє природне се­редовище. Цей об’єкт можна назвати і джерелом воєнно-техногенного впливу.

Джерелами забруднення природного середовища військової екосистеми є:

• об’єкти комунально-побутового призначення;

• об’єкти забезпечення життєдіяльності;

• райони і місця проведення бойової підготовки;

озброєння і військова техніка.

Джерелами впливу на навколишнє природне середовище полі­гону є озброєння, військова техніка й особо­вий склад військових частин та підрозділів, що проходять бойову підготовку на навчальних об’єктах.

Розглядаючи основні воєнно-техногенні фактори впливу слід зауважити, що первинними джерелами забруднення важкими металами, вуг­леводневими і хімічними забруднювачами виступають різноманітні види систем зброї та військової техніки, які можна класифіку­вати на такі основні групи:

• боєприпаси — артилерійські боєприпаси, бомби, ракетне озброєння;

• тактична зброя — стрілецька зброя, артилерійська зброя;

• військова техніка СВ — гусенична, колісна;

• авіаційна техніка — літаки, вертольоти;

• корабельна техніка;

• радіолокаційні станції та радіотехнічні пристрої усіх видів і родів військ.

Забруднення навколишнього природного середовища безпосе­редньо пов’язане з утворенням відходів і викидів у результаті екс­плуатації і застосування систем зброї і військової техніки, транс­портних засобів.

При проведенні польових занять і навчань мають місце значні забруднення рослинності, ґрунту, водойм нафтопродуктами й мас­лами (при заправці, обслуговуванні та роботі техніки в результаті витоків і розливу палива і пально-мастильних матеріалів).

Основні воєнно-техногенні фактори впливу, що є характерними для різних видів систем зброї і військової техніки:

1. Механічний вплив призводить до забруднення середовища технікою, що діє лише механічно, без фізико-хімічних наслідків.

Як правило, механічний вплив обумовлений порушенням ґрунтового покрову та забрудненням ґрунтів металевими відходами із залишків боєприпасів на навчальних полігонах та стрільбищах.

Під час військових навчань, бойових стрільб використовуєть­ся переважно артилерійська та малокаліберна зброя, яка містить сви­нець. Весь свинець залишається в ґрунті військових полігонів і стріль­бищ, вносячи свій вклад в хімічне забруднення довкілля.

Пересування гусеничної та колісної військової техніки при­зводить до знищення рослинності та руйнуван­ня верхнього родючого шару ґрунтового покри­ву. На трасах пересуван­ня бойової техніки ут­ворюються колії значної глибини, які часто запов­нюються водою, що стає причиною заболочуван­ня місцевості. Через зни­щення рослинності утворюються такі ділянки місцевості, на яких з’являються значні місця другорядного пилоутворення. Пил, який підіймається вій­ськовою технікою, розповсюджується на значні площі.

2. Хімічний вплив заходів бойової підготовки призводить до змі­ни природних параметрів компонентів навколишнього природно­го середовища (повітря, поверхневих та ґрунтових вод, ґрунтів) під дією забруднюючих речовин, що утворюються внаслідок експлуа­тації систем зброї та військової техніки.

3. Під фізичним впливом слід розуміти зміну фізичних парамет­рів середовища за рахунок розповсюдження техногенних полів внаслідок застосування систем зброї і військової техніки.

Оцінка і прогнозування впливу військової діяльності на навколишнє середовище є ключовим завданням в галузі охо­рони навколишнього середовища та екологічної безпеки у збройних силах. Перевірка збройних сил, а саме інспектування проводиться не більш як один раз у чотири роки посадовими особами управління екології за Планом інспектування Збройних Сил України з питань організації екологічного забезпечення та радіаційної безпеки у навчальному році, затвердженим начальником Генерального штабу Збройних Сил України - першим заступником Міністра оборони України, або під час проведення інспекції військ (сил) - за рішенням Міністра оборони України.[12]

В аналізі впливу військової діяльності на стан довкілля пе­реважають, головним чином, оцінки розмірів порушення при­родного середовища та концентрацій забруднюючих речовин у тих чи інших екосистемах.

У зв’язку з цим постає необхідність проведення як опера­тивної оцінки та прогнозування безпосередньо реального впли­ву військової діяльності на природне середовище (повсякденна діяльність військ, бойова підготовка, випробування нових сис­тем зброї і військової техніки і т. ін.), так і можливих наслід­ків реалізації програмних документів щодо розвитку Збройних Сил України.

Законом України «Про екологічну експертизу» від 09.02.1995 р. №0045 визначається - Екологічна експертиза в Україні , як вид науково-практичної діяльності спеціально уповноважених державних органів, еколого-експертних формувань та об'єднань громадян, що грунтується на міжгалузевому екологічному дослідженні, аналізі та оцінці передпроектних, проектних та інших матеріалів чи об'єктів, реалізація і дія яких може негативно впливати або впливає на стан навколишнього природного середовища, і спрямована на підготовку висновків про відповідність запланованої чи здійснюваної діяльності нормам і вимогам законодавства про охорону навколишнього природного середовища, раціональне використання і відтворення природних ресурсів, забезпечення екологічної безпеки.[1]

Застосування екологічної експертизи у військах надає змогу контролювати діяльність Збройних сил України за загальнодержавними нормами та критеріями.

Воєнно-екологічна культура — це ступінь досконалості, який досягнуто людьми, чия діяльність пов’язана з воєнною організацією держави в опануван­ні екологічними знаннями, видами і формами природоохоронної діяльності. Воєнно-екологічна культура визначає екологічно-безпечний розвиток Збройних Сил України, нормальне існування та сталий розвиток держави. Складові воєнно-екологічної культури представлені на додатку №1. Воєнно-екологічна культура визначає екологічно-безпечний розвиток Збройних Сил України, нормальне існування та сталий розвиток держави.

У кінцевому підсумку воєнно-екологічна культура постає як іс­торично усталені форми діяльності та їх наслідки.

Воєнно-екологічна культура розвивається через певні програ­ми природокористування і будує через них свій історично-конкретний процес взаємодії з природою.

Виховання екологічного мислення, почуття особистої відповідаль­ності за стан навколишнього природного середовища, переконаності в необхідності бережливого ставлення до природи і суворого дотри­мання природоохоронного законодавства послужить певною запору­кою вирішення актуальних екологічних проблем військової діяльності.

Кожен командир, начальник, спеціаліст будь-якого профілю, який зай­мається питаннями експлуатації технічних систем та озброєння, по­винен володіти певними екологічними, теоретичними і практичними знаннями, вмінням контролювати та оцінювати ступінь забруднення довкілля, планувати заходи екологічного захисту військ та відновлення навколишнього середовища в сфері своєї діяльності.

Необхідно, щоб воєнно-екологічна культура зайняла пріори­тетне місце у свідомості командирів усіх рангів. Турбота про охо­рону навколишнього природного середовища в військах повинна стати повсякденною справою не тільки військовослужбовців, але й усіх без винятку посадових осіб.

Розділ II. Екологічне забезпечення Збройних Сил України

З 04 липня 1995 року відповідно до наказу Міністра оборони України № 171 «Про заходи щодо організації екологічного забезпечення Збройних Сил України» виконання заходів забезпечення екологічної безпеки у Збройних Силах України покладені на війська радіаційного, хімічного і біологічного захисту. Статутом внутрішньої служби Збройних Сил України виконання завдань забезпечення екологічної безпеки у військовій частині покладено на начальника служби радіаційного, хімічного, біологічного захисту - начальника служби екологічної безпеки. Органи екологічної безпеки ЗСУ є складовою частиною військ радіаційного, хімічного та біологічного (РХБ) захисту; вони створюються у всіх видах ЗСУ, управліннях військових округів і центральному апараті Міністерства оборони України. Загальне керівництво службою екологічної безпеки ЗСУ покладається на начальника військ РХБ захисту Збройних Сил - начальника Головного управління військ РХБ захисту Генерального штабу ЗСУ.

Метою екологічного забезпечення військової частини є організація екологічної безпеки усіх видів діяльності в підрозділах частини та захист особового складу в умовах впливу екологічно несприятливих антропогенних і природних факторів, а також охорона навколишнього природного середовища в місцях дислокації та розташування військових підрозділів та інших об'єктів.

Заходи екологічного забезпечення плануються і організуються центральним апаратом Міністерства оборони України, командуванням усіх видів ЗСУ, військових округів та командирами (начальниками) військових частин. Екологічне забезпечення здійснюється силами і засобами самих військ. Найбільш складні та специфічні завдання екологічного забезпечення, особливо з ліквідації аварій і катастроф, виконуються спільно силами і засобами військ РХБ захисту, інженерних військ, медичної служби та інших військ залежно від обставин.

Управління екології входить до складу Головного управління військ РХБ захисту Генерального штабу ЗСУ і керує органами служби екологічної безпеки ЗСУ та Центральної військово-екологічної лабораторії (ЦВЕЛ) Міністерства оборони з питань екологічного забезпечення ЗСУ.

Управління екології безпосередньо підпорядковується начальнику військ РХБ захисту ЗСУ. Управління екології має право здійснювати перевірку з питань екологічного забезпечення ЗСУ; вимагати припинення експлуатації шкідливих об'єктів військових частин; вимагати звітність від посадових осіб з питань екологічного забезпечення частин.

На ЦВЕЛ покладається спостереження за джерелами забруднення шкідливими речовинами повітря, води та земель на військових об'єктах; збір інформації про стан екологічної безпеки у ЗСУ; контроль за знищенням шкідливих речовин у ЗСУ; визначення фонових шкідливих речовин на об'єктах ЗСУ та інше.

На структурний підрозділ Збройних Сил України з питань екологічної безпеки покладаються такі завдання:

розробка і впровадження в життя екологічної політики ЗС України;

організація, контроль та надання практичної допомоги у здійсненні заходів екологічної безпеки під час зберігання на складах та у військових частинах джерел іонізуючого вип­ромінювання та токсичних речовин, їх експлуатації, вико­ристанні на практичних заняттях, а також під час транспор­тування;

організація і контроль за дотриманням у частинах вимог при­родоохоронного законодавства, наказів і директив Міністерс­тва оборони у цій галузі;

організація, контроль і надання допомоги у забезпеченні частин і об’єктів очисними спорудами та природоохоронним обладнан­ням;

організація і проведення екологічного моніторингу навколиш­нього природного середовища в місцях дислокації військових об’єктів Збройних Сил України;

організація і забезпечення практичних заходів з ліквідації на­слідків екологічних аварій;

організація взаємодії з Міністерством охорони навколишньо­го природного середовища, МНС, іншими міністерствами і ві­домствами України з питань забезпечення екологічної безпе­ки та інше.