22. Стиль мови і стиль мовлення. Поняття функціонального стилю.

Терміни «стиль мови» і «стиль мовлення» синоні¬мічні. Все ж у мовознавчій теорії і в мовленнєвій прак- тиці їх потрібно розмежовувати.

Стиль мови — різновид літературної мови; один із своєрідних спо¬собів використання літературної мови. Поняття «стиль мови» засвідчує високий рівень роз- витку мовних засооів, їх багатство, уніфікацію, відпра- цьовуваність, унормованість у межах певного стилю мо¬ви. Це оцінка мовних засобів кожного із стилів у статиці. Термін «стиль мовлення» акцентує на конкретному — усному й писемному — функціонуванні, динаміці специ¬фічних мовних засобів, які належать до окремого стилю.

Стиль мовлення — функціонально-стилістичне використання тих мовних одиниць, з яких сформувався кожен із стилів мови.

Коли йдеться про стилістичні можливості виражаль¬них засобів сучасної української літературної мови як цілісної системи, доцільно вживати термін «стиль мо¬ви» , а термін «стиль мовлення» застосовувати тоді, коли це стосується конкретного комунікативного викорис¬тання окремою особою мовних елементів певного стилю. стилі мовлення

Отже, терміни «стиль мови» і «стиль мовлення» та /поанд Ч У Бані ними лінгвальні реалії поєднують у собі як спільне, так і своєрідне. Стиль мови (як і мова в повно- ~му обсязіХ є явищем тільки соціальним, спільним для всіх носіїв мови, а стиль мовлення — явище хоч і соці¬альне (за своєю сутністю, змістом), але водночас обов’язково і явище індивідуальне, суто особистісне, бо кожен у своєму усному чи писемному мовленні послуго¬вується мовою в межах усіх її стилів по-особливому, ін¬дивідуально.

Функціонал.стиль-різновид літ.мови в якому вона виступає в тій чи іншій соц.вагомій сфері суп.мовлення практики людей,особлив.якої зумовлені особлив.спілк.у тій чи інш. сфері. Ознаки: 1)він співвіднос.не тільки зі сфер.спілк. а й з видом суп.діяльн. та формами суп.свідом. породженої цією діяльн. 2)основа виокремлення функціон.стилю має як екстралінгвістичне так і лінгвістичне характер. До екстралінгвістичних- умови функт. Мови в певній сфері, внутрішньомовними-система засоб. Якими формуюють той чи інш. Функт.стиль. 3)основу формув.функц. стилю станов. Мовленнєва системність.

23. Стилістичні функції неологізмів

 Неологізми (грец. neos — новий і logos — слово, вчення) — нові слова, я ні з'являються в мові для того, щоб позначити, назвати нові поняття, явища, процеси. Виникають неологізми внаслідок розвитку, змін у суспільному житті, особливо в науці, техніці, мистецтві і т. Ін Кожне окреме слово, сполучення слів, фразеологізм, навіть наголос у слові вперше з'являється в устах і свідомості окремої особи, однак слова з багатьох причин конкретного автора не мають. Виняток становлять слова — терміни. З'являючись разом з новим поняттям про предмет, явище та ін., неологізм не відразу входить до активної лексики, часто і не сягає її меж. Тільки ставши загальновживаним і загальнозрозумілим, він перестає бути неологізмом, усвідомлюється як слово звичайне, щоденне або ж як одиниця пасивної, суто спеціальної, галузевої тощо лексики.

Крім нових слів, які з часом стають загальномовними, є також слова, створені письменниками, громадськими діячами з певною функціональною метою, напр.: яблуневоцвітно, розкрилено (росту), пустун-літун, майбуття, сонцебризний, вітровіння, акордитись, ясносоколово; Стоїть сторозтерзаний Київ і двісті розіп’ятий я (П. Тичина). Або: підхмар'я цвіт (А. Малишко), шумливі хвилі (Ю. Смолич), крайсвітній (Ю. Яновський), зореносець, залізнотіла, сталево-серда, ширококрилий (М. Бажан), фальшак, безвірко, безбровко, плюндрач (О. Гончар) та ін. Такі неологізми прийнято називати індивідуально-авторськими .

Авторські неологізми своєрідно увиразнюють мовлення, набувають цілком очевидного стилістично-функціонального забарвлення, напр.: Той, хто безпомильно б'є ковадлом по ковадлу, як по голові, ...хто вміло викручує залізо, як руки, — крутизалізенко, той, хто вправно хапає кліщами деталі, як язика, — хапайкленко (В. Голобородько). Деякі лексеми — неологізми письменники запозичують з народного мовлення. Отже, неологізми в мові — це завжди її оновлення, в більшості випадків логічно й стилістично вмотивоване збагачення, мовленнєво-лексична динаміка в мові, вияв її розвитку.