20. Класифікація і внутрішньо жанрова диференціація стилів. Підстилі

Функціонал.стиль-різновид літ.мови в якому вона виступає в тій чи іншій соц.вагомій сфері суп.мовлення практики людей,особлив.якої зумовлені особлив.спілк.у тій чи інш. сфері. Ознаки: 1)він співвіднос.не тільки зі сфер.спілк. а й з видом суп.діяльн. та формами суп.свідом. породженої цією діяльн. 2)основа виокремлення функціон.стилю має як екстралінгвістичне так і лінгвістичне характер. До екстралінгвістичних- умови функт. Мови в певній сфері, внутрішньомовними-система засоб. Якими формуюють той чи інш. Функт.стиль. 3)основу формув.функц. стилю станов. Мовленнєва системність.

ЕКСПРЕСИВНІ СТИЛІ – назив.такий різновид мови, що сформув.за ступенем експресії думок,почуттів,емоцій та настанов на досягнення мети спілкування незалежно від сфери функціонування. Поділяється:1)високий стиль мови- 1н з експресивних стилів який виклик.у співрозмовн.почуття урочистості,піднесеності,і характеризує широк.викор.архаїзмів,слов’янізм.книжної лексики,побуд.складн.періодів,насичення мовлення різними риторичними тропами та фігурами. 2) Середній стиль- становить нейтральну ін форм. Звичне спілкування характерна нейтральна лексика,не книжна і не просторічна щоб вислів не здавався занадто пишномовним і не звівся до розмовної лексики.

Низький- експресив.стиль який орієнтов. На досягн.ефекту іронії або зневаги, він вжив.у звичайн. Буденному житті спілкуванні поширен.у народн.творчості у розмовному мовленні дружніх листах. Відсутн.рідковжив.лексики риторичних тропів і фігур.

ІНДИВІДУАЛЬНИЙ ФУНКЦІОНАЛЬНИЙ СТИЛЬ

Індивідуальний стиль (ідеостиль, ідіолект) — це така системність виразових засобів мови окремого письменника, діяча культури чи ініного індивіда, яка вирізняє, виділяє його мову серед інших мовців. Ця системність індивідуального мовного стилю ґрунтується на взаємозв’язку і взаємозалежності мови і мислення, на когнітивному характері мови. Письменник не тільки вибирає мовні засоби, він мислить та переживає ними і тому здатен витворювати у своїй уяві і викликати в уяві читачів індивідуальні художні образи або їх відмінні риси. Ідеостиль письменника на тлі загальнонаціональної мови відображає його індивідуальне світобачення і світосприйняття через окремі специфічні мовні засоби чи оригінальне авторське використання їх. Певна міра індивідуальності мовлення властива кожному мовцеві, але помітною індивідуальність стає здебільшого тоді, коли виявляється через досконале, яскраве і багате звучання, через оригінальне використання засобів загальнонаціональної мови. Часто індивідуальний стиль — це прорив мовних особливостей індивіда через поширену іпанівну типову форму мовлення, тобто через загальноприйнятий стиль.

21. Метафора як троп, способи її вираження і особливості стилістичног овикористання

Метафора (від гр. теіарЬога — переміщення, віддалення, перенесення) — вид тропів, побудованих на основі вживання слів та виразів у переносному значенні.

.У метафорі можуть бути три ступені схожості (подібності):а) схожість образна і без образу — подібність менша (слабша),ніж річ порівнювана; б) відсутність схожості, подібності; в)протилежність, яка є відповідником іронії. Найчастіше виділяютьтакі метафори: а) метафори, що виникають на перенесенні назвістот на назви істот (осіб), — лисиця (хитра людина); б) наперенесенні назв неістот на назви неістот — світло волі; наперенесенні назв істот на неістот — хмуриться хмара; г) наперенесенні ознак речей неживих до істот — камінне серце, квітучамолодь.

Метафори є не тільки образними — тропами поетичної мови, а й джерелом виникненнянових значень. У метафорі відображається здатність людини вловлювати схожіть і подібність між різними індивідами, класами об’єктів, а потім за цією схожістю переносити назви справжнього носія чи функції на характеризовану особу або предмет.

Метафору можна розглядати як найкоротший і нетривіальний шлях до істини, бо вона, вихоплюючи і синтезуючи за асоціаціями певні ознаки, переводить світ предметів з усталеної таксономії на вищий щабель пізнання — у світ смислів. Фактично метафора є компресованою, згорненою одиницею тексту і кожна метафора кількісно і якісно інформативніша, ніж неметафора. Метафора Блакитними річками тече льон (М. Коцюбинський) перехресно поєднує в собі дві ознаки: льон блакитний, річки течуть:

Класичну метафору можна вважати результатом втручання уявлення (образу) в зону поняття, індивідуально-авторськогобачення предмета. Наприклад: Вітре буйний, вітре буйний! Виникає метафора майже завжди як засіб характеризації якогось предмета — виділення і підкреслення його статичної чи динамічної ознаки. Проте надалі метафора може підлягати процесу лексикалізації і ставати засобом номінації, приглушуючи свою характеристичність: носик чайника, ніжка стола, ручка дверей, цукрова пудра.

Ця вторинна функція метафори — номінативна — може перевести і переводить метафору у сферу наукової термінології. Таке метафоричне походження мають технічні терміни. Наприклад: голка дозувальна, силова лінія, лінія байдужості, лінія впливу, палець гусениці, палець кардана, палець поршневий, Лексикалізованими метафорами є багато народних (а часом і літературних) назв квітів, лікарських рослин, трав, кущів,дерев: левині ротики, царська борода, кручені паничі, вовчі ягоди, райські яблучка. Асіопіз уегпаїіз — це весняний горицвіт .Метафора може ускладнюватися на основі кількох асоціацій між предметами. Таку метафору називають розгорнутою.