15. Стилістичні функції граматичних форм часу

Граматична категорія - система протиставлених одна одній однорідних граматичних величин (граматичних форм із однорідним значенням).

Формальне вираження - дуже важлива ознака граматичної категорії, бо саме її наявність чи відсутність є основним критерієм виділення граматичної категорії. Річ у тім, що певне значення в одній мові може існувати як граматичне, а в іншій мові як лексичне. Звідси розрізняють граматичні й поняттєві категорії.

Категорія часу - граматична категорія дієслова, яка є специфічним мовним відображенням об'єктивного часу і служить для темпоральної локалізації події або стану, про які йдеться в реченні.

Ця категорія вказує на одночасовість, передування чи наступність події щодо моменту мовлення. У більшості мов є три часи: теперішній, минулий і майбутній. Це абсолютні часи. Крім них, у деяких мовах є спеціальні "відносні" часи, які позначають події відносно якоїсь точки відліку, яка, в свою чергу, визначається відносно моменту мовлення (передминулий час, передмайбутній час, майбутній у минулому тощо).

16. Поняття про стильову і стилістичну норму

Розрізняють стильове і стилістичне значення. Стильове значення мовної одиниці показує, в якому функціональному різновиді (стилі) ця одиниця постійно вживається, до якого

відноситься, за яким закріпилась як його стилетворча одиниця {заява, протокол — в офіційно-діловому; система, синтез, дивергенція — у науковому; майбуття, крилатість, багаття спогадів, мед самоти — у художньому тощо).

Стилістичне значення діє в межах стильового на тлі стилістично нейтральних мовних засобів і характеризується конкретною оцінністю, емоційністю, експресією. Воно виникає в результаті асоціативно-образного переосмислення значення, нашарування твірної семантики суфіксів {ріднесенький, багатющий, п’янюга), ситуативного використання слів. Наприклад:Топчуть ноги радісно і струнко сонні трави па вузькій межі;

Стилістичні значення і конотації бувають кількох типів залежно від того, який додатковий до основної інформації компонент переважає у мовній одиниці.

1. Аксіологічне (оцінне) стилістичне значення. Воно співвідноситься з оцінно-раціональним сприйняттям світу, виражає закріплене традицією оцінне ставлення до денотата (предметів, осіб, явищ тощо) за принципом «позитивне — негативне», «добре —

погане»: мудрість — глупота,

2. Емотивне (емоційне) стилістичне значення співвідноситься зі сферою емоційно-чуттєвого сприймання і закріплює узагальнені емоційні характеристики денотатів, надані їм мовцями впродовж віків: матусенька, ріднесенький. Емоційне стилістичне значення тісно пов’язане з оцінним і часто є результатом оцінного або комбінацією з ним.

3. Образно-експресивне стилістичне значення співвідноситься зі сферою чуттєво-образного сприймання мовців, при якому предмети кваліфікуються за якимись ознаками,

властивостями, прикметами, що інтенсивно виражені, тобто експресивні.

4. Функціональне стилістичне значення породжується у слові тією функцією, яку воно виконує у процесі мовної комунікації і з якою закріплюється у свідомості мовця на основі постійних асоціацій його з певною сферою суспільної діяльності — науки, техніки, виробництва, політики, права, управління, творчості, побуту тощо. Саме за цією ознакою — відсутністю чи наявністю функціонального стилістичного значення—всі слова

традиційно поділяються на стилістично нейтральні загальновживані і стилістично забарвлені. Цього забарвлення (конотації, маркованості) набувають ті слова, які постійно

вживаються зі сталим значенням у певних мовленнєвих ситуаціях і

текстах.

17. Стилістичний потенціал дієслів

У кожній розвиненій мові дієслова становлять най- численнішу (після іменників і прикметників) групу лексем. Дієслово — повнозначне слово, яке позначає дію, стан предмета як процес. Значення дієслів виявляються у граматичних (морфологічних) категоріях особи, виду, стану, способу, часу, а також числа і роду (мин. час, умовний спосіб). Стилістична потужність дієслів міститься і в їх се­мантиці, і в розгорнутій системі морфологічних форм — способових, часових.

Як засіб відтворення динаміки життя, дієслово най- частіше використовується в усно-розмовному і худож­ньому мовленні, значно рідше в стилях офіційно-ділово­му і науковому, бо в них ідеться здебільшого про стати­ку, про менш змінюване й дієве в природі і суспільстві, про більш чи менш постійні ознаки, якості предметів. Якщо в побуті через його виняткову широчінь, багато- векторність, найрізноманітнішу тематику широко вжи­ваються дієслова у формах минулого часу й наказового способу, то в інших стилях це простежується на-стільки невиразно, що звести його до певних і чітких норм нере­ально.

Поширеними і стилістично вагомими можуть бути такі мовленнєві процеси:— стилістична заміна в системі дієслівно-часових, способових і числових форм: Пишемо! замість Пиши! Дієслова, будучи семантично й граматично дуже розгалуженою системою своєрідних повнозначних слів, винятково багаті синонімічно, бо, як правило, широко вживаються і в прямому, і в переносному значенні

/Стилістичне значення, функція дієвості, перебуван­ня в певному стані особливо актуалізується при дієслір- ній однорідності. Наприклад, у реченні Та ось все стих­ло, причаїлось, наче збиралось з силами. І раптом небо пойнялось вогнем, розкололось посередині і з страш­ним тріском завалилось на землю, церква похитнула­ся, стіни в школі розсипались. І все щезло і затихло… (М. Коцюбинський) відтворено неспокійний, динаміч­ний і збурений стан природи. Частиномовна сутність дієслів стилістично безмеж­на, тому що вони містять безмежність миследо-мовлен- нєвої енергії, дії, вчинків.Близькими за семантикою (значенням дії, стану) до дієслів є їх складові форми — дієприкметники, дієприк­метникові звороти і дієприслівники, дієприслівникові звороти.Отже, чим більше в мовленні дієслів, тим значнішою є його динаміка, енергія, стилістична виразність сказа­ного чи написаного.

18. Предмет і завдання описової стилістики.

Стилістика ресурсів (неконтекстних мовних засобів) вивчає стилістично забарвлені засоби мови не тільки в тексті, а й поза контекстним використанням. Це традиційна стилістика, яка в основному прагнула до повного опису стилістичних засобів національної мови, тому її ще називають описовою стилістикою. Вона вивчає ті мовні елементи, які стануть матеріалом для вибору і подальшого відбору мовних засобів у мовленні. Процес відбору мовних засобів як етап мовленнєвої діяльності включає постійно взаємозмінні механізми ототожнення (пошук спільного, не зважаючи на відмінне, різне, всупереч відмінному) і протиставлення (пошук відмінного, різного, не дивлячись на спільне, схоже, всупереч спільному). Інакше кажучи, мовець постійно апробує мовний матеріал на синонімію, актуалізує спільне, але в ньому шукає відмінне. Апробуючи мовний матеріал на антонімію, мовець акцентує відмінне, протилежне, проте на спільній основі. Тому в центрі уваги описової стилістики, стилістики ресурсів мови є багата, розгалужена синонімія (і антонімія) мовних засобів різних рівнів — лексичного, фразеологічного, словотворчого, морфологічного,синтаксичного. На формування синонімії мовних засобів впливає багато чинників. Головний з них — усна і писемна форми мови. В результаті сформувалися такі мовні засоби, які переважно використовують у книжних жанрах, тобто у писемній формі, вони мають стійкі стилістичні значення офіційності, академізму, риторичності тощо. їх прийнято називати книжними. Паралельно виділились розмовні засоби, які широко і всебічно використовують в усному розмовному мовленні, породжені ним і, навіть використовуючись у сучасному літературному мовленні в його писемній формі, продовжують зберігати ознаки розмовності, невимушеності, безпосередності. І в межах розрядів книжних та усних засобів мови, і на взаємному протиставленні їх можуть формуватися стилістичні значення: благання — прохання, воскресати — оживати, ректи — говорити тощо.

19. Стилістичне використання числівників і займенників

Усі поняття, що піддаються обчисленню (найчастіше це іменники), потребують позначення свого кількісного вияву. Для цього використовують числівники, які ста­новлять лексико-термінологічну основу математики.

Ч_и с лівники — слова із значенням певної, чітко визначеної кількості. Кожний власне числівник точно вказує на кількість або порядок при лічбі: п’ятдесят (50) — це не менше і не більше, як п’ять десятків. Лек­сичне значення числівника завжди можна позначити цифрою. Це стосується і неозначено-кількісних числів­ників: кілька (декілька), кільканадцять, кількадесят, кількасот, бо, наприклад, кілька — це невизначена ма­ла кількість у межах від трьох до десяти, кільканад­цять — від одинадцяти до дев’ятнадцяти, кількаде­сят — кілька десятків і т. ін.

Стилістичне використання числівників буває двох ^ видів:—— самостійне, суто кількісне: До дев’яти додати п’ятьГБід шістнадцятиГвШнімемо одинадцять;—  значеннєво несамостійне (коли вони поєднуються з іменником або із субстантивованим словом): Три об­личчя здаються сіро-блідими (В.Тїїшниченко). Числів­ник синтаксично підпорядковує собі іменник: два, три, чотири -» обличчя, п’ять -> облич, але п’ятьох <— облич, п’ятьма обличчями, одне <— обличчя.

, По-особливому стилістично виразні форми числів­ників у фольклорі: …у тебе діток так багато: раз чет­вірко і раз п’ятірко, а всіх разом дев’ятірко (Нар. творчість).

Типовим (особливо для розмовно-побутового мов­лення) є стилістичне вживання числівника один (одна, одно) у значенні слів інших частин мови:—  займенників (переважно вказівного, неозначено­го): …Я живу одним [таким] життям, ти — іншим (П. Загребельний); Було колись в одній [якійсь] країні… (Леся Українка);—  прислівника (весь час, постійно, тільки): Лежить Карпо на лаві плазом, мов зарізаний кабан, і пальцем не ворухне, одно постогнує (М. Коцюбинський).

При числівниках два, три, чотири синтаксично за­лежний іменник уживається в називному відмінку мно­жини, але з наголосом на першому складі: хороші сини, брати, але два, три, чотири сини, Певною мірою стилістично своєрідні також і за­йменники — слова, які вказують на предмети, озна­ки і кількості, але не називають їх.

Семантично (частково й морфологічно) прийнято розглядати 9 груп займенників: особові займенники, зворотний, присвійні, питальні, відносні, вказівні, оз­начальні, неозначені, заперечні.

Займенник я використовує кожна особа для нази­вання самої себе. Форми його непрямих відмінків — суплетивні (від лат. suppletivus — доповнювальний) — утворені від іншого кореня: мене, мені, мною. Отже, стилістично виразними є випадки досить час­того використання множинних форм займенників ми, ви, вони, нам, вам замість я, ти, він, вона, мені, тобі. Займенник воно (його, йому, ним і т. д.), крім вка­зівки на особу чи предмет середнього роду (.’.Лев ба­чить, що воно [щеня] зробило, Та змилосердився — мовчить — Л. Глібов), може також вживатися:—і значенні займенника це: Воно [це] мені ні до чого;—  у значенні займенника він, вона з відтінком пест­ливості або зневажливості: Що воно [він, вона] таке ка- же з переляку;—  у значенні підсилювальної частки: І що воно за дитина, ніяк не заплаче! (К. Гордієнко).

Займеншж воно здебільшого має фольклорне забар­влення, ми в значенні я вживається переважно в мовлен- нГнауковому й публіцистичному і т. ін.Кожен займенник (як і кожен числівник) стиліс­тично особливий, неповторний, може використовува­тися не з однією функцією, а з кількома, що й стає об’єктом лінгвістичного аналізу. Числівники і займен­ники (як і всі інші повнозначні й неповнозначні слова) мають своє неповторне буття в усіх стилях, а також у багатьох жанрах мови, використовуються в них актив­но або пасивно, навіть епізодично чи й зовсім стиліс­тично «чужі» для них.