9. Інтерєктиви як стилістична категорія

Семантична своєрідність інтерєктивів виявл.у тому, що вони не називають, а виражають індивідуальне ставлення мовця до ситуації чи сприйняття ним об’єктивної дійсності. Інтерєктиви діляться на:емоційні,імперативні,вокативні,одиниці мовного етикету,слова прикликання та відгону тварин і звуконаслідувальні. Городенкська поділяє: емоційні, наказово-спонукальні,апелтивні та звуконаслідувальні слова. Виноградов додає ще вигуки. Традиційний поділ на 2 семантико-функціональні розряди – вигуки та звуконаслідування. Оскільки вигуки як відомо більше спрямовані у сферу мовлення а не мови, то з цієї позиції запропоновані інтерєктиви належать до емоційних вигуків на позначення афективних реакцій(емоції що викликають несподіване і є дуже сильними що впливають на фізіологічний стан людини). Невелику групу емоційних вигуків становл.так звані заперечні вигуки. Особливістю їх є те, що вони містять у собі семантику емоційного заперечення і при умові зниження емоційного навантаження можуть бути замінені іншою частиною мови з часткою «не» або однією заперечною часткою «ні».

До окремої групи на наш погляд можна віднести рефлекторні вигуки тобто одинці які викорис.для позначення фізіолог.стану чи реакції організму на подразнення(кашель, позіхання) і не виконують експресивної функції, оскільки трансмісор має на меті вплинути на реципієнта. Також сюди належ.вигуки: ха-ха,кВа,апчхи, тьфу.

До апелятивних вигуків належать ті що використовуються у мовленні з метою привернути чиюсь увагу,встановити контакт з потенційним співрозмовником(ау,гов,ей)(агов капітане)

Ще одна група вигуків- слова прикликання та відгону тварин.

10. Стилістична система нац.Мови. Її основні складники

Стиліст.с-ма укр..мови становить собою сукупн.функціон.та експресив. Стилів і їх взаємозв’язках. Характер стиліст.с-ми укр..мови як від зовн.так і внутр.чинників. До зовні.чинників формув.стил.с-ми ми зарах.-істор.умови розв.укр.літ.мови, а також соц-псих. Чинники які становл.основу формув.мовних типів спілкування.внутрішньомовні чинники також вплив.на розв.стил. с-ми мови, вони насамперед форм.її ознаки.

У стил.с-мі склад.відповідні парадигми фонетичних лексичних граматичних та фразеолог.мовних одиниць,які несуть на собі + навантаження зумовлене емоційно-вольовими та логічними прийомами увиразнення мови. Елементи стиліст.с-ми розрізн.за характером книжності та розмовності,тобто елементами які повяз. Не так з писемними чи усними джерелами,як з оцінкою вживаності відпов.мовних засобів у сучасн.функціон.стилях.

11. Слова іншомовного походження

Значну частину лінгвістичних джерел становлять в українській мові слова іншомовного походження.

Вище вже згадувалися оніми іншомовного походження, але вони поширені також і в науковій, професійній, побутовій лексиці. Як приклад можна згадати такі поширені нині й звичні для нас слова, як "майстер", "будівник", "столяр, "друкар", "мур" та інші, що мають давньонімецьке походження; "люлька", "тютюн", "кава" — турецьке; "купол" ("баня"), "фреска", "вітраж" — італійське та французьке. Насичена іншомовною лексикою і наука. Зокрема, історики широко використовують у своїй науковій термінології такі слова, як "факт", "документ", "аналіз", "синтез", "інформація" тощо. Власне термін "історія", яким називається наша наука, а також усе минуле людства, іншомовного (грецького) походження. Це свідчить про те, що українська історична наука розвивалася і розвивається в органічній єдності із загальноєвропейською наукою. Водночас, динамічний розвиток історичних знань за новітніх часів призвів до появи у термінологічному апараті вітчизняної історичної науки слів автохтонного походження: "українознавство", "народознавство", "джерелознавство" тощо.