5. Стилістичні функції антонімів

Антонімія (протилежність) слів формується проти­лежністю їх лексичного значення. Антоніми (грец. anti — проти і onyma — ім’я) — пари слів, які се­мантично протилежні одне одному.

Антоніми належать до тієї ж самої частини мови, ста­новлять замкнене попарне об’єднання слів: життя — смерть. Це лексичні різнокореневі антоніми, тобто слова іншого звукового складу і з протилежною семантикою. Менш типові однокоре- неві (лексико-граматичні, словотвірні) антоніми-, логічний — алогічний, ініціативний — безініціатив­ний, мобілізація — демобілізація, надія — безнадія.

Слова-антоніми, як і майже всі інші повнозначні слова, бувають полісемантичними (багатозначними). В антонімічну пару таке слово входить із якимсь од­ним лексичним значенням. Унаслідок цього утворю­ються найрізноманітніші за своєю семантикою сполу­чення слів: свіжий хліб — черствий хліб

Антонімічний ряд слів формується лише тоді, коли обидва слова (антоніми), будучи повністю семантично про­тилежними, все ж мають якусь спільність, бо вказують:

—   на наявність або відсутність певної ознаки: роз­квіт — занепад/—   на початок дії або стану чи їх припинення: увімк­нути (електоролампочку) — вимкнути/—   на більший чи менший вияв ознаки (більше — менше): далекий — близький/—  на вік: молодий — старий/—  на простір: північ — південь/—  на смакові відчуття: солодкий — гіркий/—   на стать: чоловік — жінка/—    на інтелектуальні, морально-етичні й естетичні властивості особи: розумний — дурний/

Антоніми належать до важливих і оригінальних ху­дожньо-зображувальних засобів мови. їх стилістичні функції широкі, розгалужені. Антонімами формується антитеза — мовний зворот, вислів, у якому різко протиставляються думки, явища, риси характеру, пове­дінки особи тощо з метою посилення враження від мов­леного — сказаного чи написаного. Тому антоніми ши­роко використовуються в художньому, науковому, пуб­ліцистичному та інших стилях мови; зовсім обмежено вдаються до них в оціфіційно-діловому мовленні, а та­кож і в народній творчості: І любов, і гнів у тому гомо­ні морськім (М. Рильський Отже, антоніми становлять досить численну групу лексем — семантично контрастних, протилежних, вод­ночас широко вживаних і стилістично виразних, зде­більшого наснажених очевидною емоційністю.

6. Джерела стилістики української мови

Стилістична система української літературної мови складалася впродовж віків з тих елементів усіх мовних рівнів, які набували стилістичної маркованості на різних етапах розвитку мови. Вона поповнювалася мовними одиницями з соціальних і територіальних діалектів, запозиченнями з мов — носіїв інших культур. Тому можна сказати, що стилістична природа нашої мови багатоджерельна. До головних джерел стилістики української літературної мови належать жива народна мова, усна народна творчість, діалекти, класична і сучасна українська література, зокрема мовотворчість визначних діячів української культури, мовлення засобів масової інформації. Проте корінням українська стилістика сягає давньої слов’янської міфології; античних давньогрецьких і давньоримських джерел — міфології, риторики, культури; біблійних джерел; ранньоукраїн-ських писемних пам’яток; першоджерел української християнської культури, священних писань, проповідництва і казань; традицій давньої книжної української літературної мови; риторичної спадщини вищих шкіл і культурно-видавничих центрів України; української барокової культури.