30. Загальна характеристика наукового стилю і його підстилі.

Науковий стиль мовлення використовується в наукових працях, для викладення результатів наукової та дослідницької діяльності. Метою наукового стилю є повідомлення, пояснення, тлумачення досягнутих наукових результатів, відкриттів. Найпоширеніша форма наукового стилю — монолог.

Науковий стиль властивий таким жанрам: монографія, наукова стаття, дисертація, анотація, рецензія, підручник, лекція.

Основні ознаки:

• ясність (понятійність) і предметність тлумачень,*логічна послідовність і довідність викладу,*узагальненість понять і явищ,*об'єктивний аналіз,*точність і лаконічність висловлювань,*аргументація й переконливість тверджень, *однозначне пояснення причинно-наслідкових відношень, *докладні висновки.

Серед підстилів наукового стилю виділяють наступні:

• власне науковий. Основне призначення власне наукового підстилю – об'єктивувати наукові відомості й кінцеві результати аналітико-синтетичного перероблення даних. Цей підстиль збагачений інтернаціональними загальнонауковими термінами. У межах власне наукового підстилю виділяють науково-інформативний різновид з жанрами(реферат, анотація, резюме, огляд) та науково-довідковий (довідники,словники, каталоги).

• науково-популярний. Характерний використанням елементів художнього та публіцистичного мовлення (епітети, порівняння, метафори), з метою зацікавлення читача.

• науково-навчальний. Його головною рисою є доступність викладу інформації, спрощеність системи доведень, програмність викладу матеріалу, спрямованою на активізацію мислення учня, послідовність уведенням термінологічної лексики.

31. Стилістичні функції засобів словотвору

Винятково важлива роль у вираженні найрізнома­нітніших лексичних значень, які властиві словам і ба­гатьом сполученням слів, належить засобам сло­вотвору, особливо афіксам (префіксам, суфіксам, частково і флексіям), основоскладанню. Кожен слово­твірний афікс завжди вагомий і функціонально, бо на­дає кореневій частині слова із зовнішньою чи нульовою флексією або кореневій частині незмінного повнознач­ного слова чогось нового, якоїсь додаткової семантики, а з нею й певної експресивності, емоційності, пор.: дід — дідусь — дідуньо — дідусько — дідисько — дідище — ді­дуган;

Словотвірний афікс — це явище одночасно і лексичне, і морфологічне, і стилістичне, бо кожен су­фікс чи префікс завжди надає семантиці кореневої (ос­новної, стрижневої) частини слова або зовсім нового лексичного значення (пісня —> пісняр, будова —> перебу­дова), або значення тільки додаткового, особливого, яке доповнює, видозмінює те, що виражається кореневою частиною слова. Словотвірний афікс, як відомо, пере­творює структурно непохідне слово в похідне. мають у певному обсязі свою не­повторну систему префіксів і суфіксів, наприклад, су­фікси -анн-, -енн-, інн- належать до суфіксів віддієслів­них іменників (кохання, бажання, зіставлення, горін­ня).

Словотвірні афік­си — це своєрідні форманти, тобто частини слова, з яких воно утворюється. Ними по-різному видозмінюється се­мантика слів, їх коренева частина, яка репрезентує лек­сичне ядро слова, котре в більш чи менш розгорнутій групі споріднених із ним слів: рука — руці — ручка — заручений; мова Просте повнозначне слово може мати в своїй основі (в частині слова без флексії) кілька афіксів, але не більше п’яти префіксів: пере-штовх-ува-нн-я, с-по-рід-не-н-ий, як-най-все-до-з- вол-ен-іш-ий.

суфікс -еньк- комунікативно зорієнтований на вира­ження словом додаткового значення зменшеності або пестливості, голубливості {річенька), тоді як із суфіксом -ищ- нерідко пов’язана експресія, емоційність чогось або позитивного (веселище, видовище, переможище), або не­гативного (дідище). Група слів із цим суфіксом може сприйматися і нейтрально: становище, пристанище, прізвище та ін.

Роль словотвірного афікса щодо кореневої частини слова завжди семантична, але нерівноцінна, бо в одних випадках суфікс чи префікс утворює нову лексему (мо­ре — моряк, дід — прадід), а в інших тільки надає їй якогось значеннєвого відтінку: сніг — сніжок, старий — престарий. Перший спосіб словотвору можна вважати семантичним, другий — напівсемантичним, бо, наприк­лад, слова автор і співавтор, друг — недруг, школа — школяр, учитель — учителька семантично різні, а пи­сати — написати, ліс — лісок — об’єднані спільністю семантики: вони розрізняються тільки лексично-зна­ченнєвим відтінком.