25. Стилістичні функції прикметників

Прикметники — це різновид повнозначних слів, які виражають, називають ознаки, якості людей, тварин, речей, явищ. Найчастіше прикметники вико­ристовуються у «звичайному» (базовому) ступені порів­няння, виражаючи найстабільніші, усталені, водночас і розрізнювальні, індивідуальні властивості предметів. Такою семантичною ознакою один суб’єкт, об’єкт чи обставина відрізняється від усіх інших: чорний, білий, зелений тощо.

Стилістична наснага й важливість прикметників особливо очевидні тоді, коли вони:—   створюють у реченні групу однорідних членів: Безлюдна, безводна, безлісна земля розлягається нав­круги (О. Гончар);—   вживаються тропеїчно, передусім метафорично, через що стають засобом художньо-образного вислову; це зазвичай епітети, які бувають відносними і якісни­ми, невідокремленими і відокремленими: На галяві озерце — кришталеве . Відносні прикметники мінеральні добрива, мов­ний аналіз, арніка гірська, паперовий кораблик вказу­ють одночасно і на якість, і на зв’язок з предметом, від якого вони утворилися . Досить поширеним в усіх стилях мови, особливо в розмовно-побутовому, є процес термінологізації прикг метників, переважно якісних. Прикметник у таких назвах вказус на власне якісну ознаку предмета, яка могла б сприйматися з різним ступенем вияву (вищого й найвищого.

Помітною є стилістична своєрідність обох форм ви­щого й найвищого ступенів порівняння прикметників: сильніший і більш сильний (форми вищого ступеня), найсильніший і найбільш сильний (форми найвищого ступеня). Прості однослівні (синтетичні) форми вищого й найвищого ступенів порівняння економніші, історич­но традиційні, давні, вони використовуються в усіх сти­лях мови, особливо в розмовно-побутовому і художньо­му: Важливим є також ін­тонування прикметника в реченні, виділення його ло­гічним наголосом. Цим актуалізується лексичне зна­чення прикметника, а на цій основі також і його стиліс­тична вагомість.

Повні прикметники з неоднаковою активністю ви­користовуються в усіх стилях мови. Короткими прикметниками є слова незмінні, кожне з яких має тільки одну форму. Це невелика кількість широковживаних лексем: годен, дрібен, зелен, красен, ладен, певен, славен та ін. У словниках короткі при­кметники звичайно подаються разом з повними при­кметниками. Короткі прикметники вживаються:—  із синтаксично означальною функцією: За воріть­ми зелен явір, там я буду на тебе ждати (Нар. твор­чість);—   із синтаксично предикативною функцією, коли акцентується певна означувана якість особи, предмета, явища: Там повен двір любистку… (М. Рильський); Я не годен з тобою змагатися (Нар. творчість). Стилістично вагомим, емоційно виразним, очевид­ним є прикметниковий зворот — поєднання прикметника як синтаксично незалежного слова із син­таксично залежним від нього словом чи сполученням слів: Під самою кручею застигло болото, повне пташи­ного галасу (О. Копиленко). Отже, прикметники — це дуже важливий матеріал для стилістики мовлення. Вони часто використовуються як художні означення (метафори, епітети), які суттєво впливають на розум, на почуттєву сферу людини.