1. Об’єкт і предмет стилістики

Стилістика, як і кожна наука, має свій об’єкт вив­чення і предмет вивчення.

Об’єкт - ним є реальні функції мовних одиниць кожного з рівнів мови, які впродовж її розвитку закріпились за кожною мовною одиницею — фонемою, морфемою, словом, ре­ченням. Отже, об’єкт стилістики — це вся сукупність мовних одиниць з їх функціями (від звуків, літер до тексту), найрізноманітніше усне й писемне функціонування ук­раїнської мови. Об’єктом (денотатом) стиліс­тики є також уся система функцій літературної мови, всіх її структурних елементів.

Предмет стилістики української мови. Це переважно друковані мовознавчі джерела, присвяче­ні вивченню об’єкта стилістики (реальних функцій усіх одиниць української літературної мови). На відміну від об’єкта стилістики, який майже не залежить від суб’єктивних якостей окремої особи, предмет стилістики має не тільки об’єктивний характер (бо об’єктивно існує об’єкт стилістики — вся система реальних мовних одиниць), а й суб’єктивний, оскільки кожен мовець більшою чи меншою мірою сво­єрідно користується мовними одиницями з властивими кожній із них функціями.

2. Основний зміст поняття фоностилістика

Фоностилістика – це розділ науки, що вивчає вимовні варіанти мовних одиниць і закономірності їх функціонування у різних сферах і ситуаціях спілкування. Основні задачі фоностилістики в цілому зводяться до дослідження фонетичних засобів, що використовуються носіями мови в цілях комунікації в залежності від ситуації та галузі спілкування. Фоностилістичні прийоми широко використовуються у рекламних текстах для впливу на реципієнтів та досягнення різноманітних цілей.

Фонетичні засоби стилістики:

• частота вживання фонем у текстах різних мовних стилів;

• звукові повтори, їх співвідношення і функції;

• рима;

• звуковідтворення та звуконаслідування.

3. Стиль як основне поняття стилістики. Критерії класифікації стилів української мови

Стиль- це історично сформов. Суспільно-усвідомлений різновид загально нац.літ. мови який виділяється за принципами відбору та організації мовних засобів і частково самими мовними засобами відповідно до сфер спілкування.

Стиль мови є обєктивним. Він характериз.соц-істор. Призначенням, певними естетич.функц. особливостями принципами відбору комбінації і трансфорації мовних засобів а також власними диференційними ознаками, своїми стильовими і стилістичними нормами.

Експресивний стиль- сформувався за ступенем еспресії думок,почуттів,емоцій, та постанов на досягнення мети спілкув. Поліляються: -високий – викликає почуття урочистості, піднесеності, і характериз.широким використ.архаїзмів, словянізмів, книжної лексики. –середній- нейтральна інформація,звичайне спілкув. – низький- орієнтов.на досягнення ефекту іронії або зневаги, вжив.у звич.буден.спілкув.пошир.у нар.творч.,у розмо.мовл.,у друж.листах.

Індивідуальний стиль – сукупність мовно-вираж.засобів які викон.есттич. функц. І вирізн.мову окремих письмен. Споміж інших. Ідеостиль-своєрідність мовленн япевного індивіда.

Функціональний – різновид літ.мови в якому вона виступ.в тій чи інш.соц.вагомій сфері сусп.мовлен. практики людей, особлив. Якої зумовлені особлив. Сплікув. У тій чи інш.сфері.

4. Стилістичні функції займенника

Займенники у мові виконують функцію узагальнених замінників слів іменних частин мови, бо мають дуже загальну вказів¬ну, неозначену або заперечну семантику. Однак основний ком¬понент у їх семантиці — це відносність. Завдяки їй кожний зай-менник може співвідноситися з якимись (і багатьма) словами конкретної семантики інших іменних частин мови. Стилістика виділяє дві основні стилістичні сфери займен¬ників. Перша — це можливість у результаті заміни займенни¬ками інших слів, як правило іменних, уникати повторів, урізно¬манітнювати текст і до того ж створювати цілу гаму стилістич¬них значень (інтимізувати, виділяти, приховувати особу тощо). А друга — творення з допомогою займенників семантичного ланцюжка, внаслідок чого формується семантична і граматична зв'язність тексту. Наприклад: У нього очі наче волошки в житі. А над ними з-під драного картузика волосся — білявими житніми колосками.

Певною мірою стилістично своєрідні також і за­йменники — слова, які вказують на предмети, озна­ки і кількості, але не називають їх.

Семантично (частково й морфологічно) прийнято розглядати 9 груп займенників: особові займенники, зворотний, присвійні, питальні, відносні, вказівні, оз­начальні, неозначені, заперечні.

Кожен займенник (як і кожен числівник) стиліс­тично особливий, неповторний, може використовува­тися не з однією функцією, а з кількома, що й стає об’єктом лінгвістичного аналізу. Числівники і займен­ники (як і всі інші повнозначні й неповнозначні слова) мають своє неповторне буття в усіх стилях, а також у багатьох жанрах мови, використовуються в них актив­но або пасивно, навіть епізодично чи й зовсім стиліс­тично «чужі» для них.