
- •44. Поняття про мотиви і мотивацію особистості. Мотиви та потреби. Мотиви і поведінка. Свідоме і несвідоме в мотивації. Неусвідомлені мотиви.
- •49. Самооцінка і рівень домагань. Поняття про фрустрацію. Механізми психологічного захисту особистості.
- •51 .Здібності, їх види і структура. Рівні розвитку здібностей. Можливості і обмеження тестування здібностей.
- •52. Поняття про темперамент та його фізіологічні основи. Історія вивчення темпераменту
- •1. Гуморальна теорія, якій уже понад ххv століть (від латинського humor -- волога) пов'язує темперамент з особливостями внутрішнього середовища організму.
- •53. Властивості темпераменту, їх сутність та прояв у різних типах темпераменту
- •54. Типи темпераментів як сукупність властивостей темперамент}'. Роль темпераменту в трудовій і навчальній діяльності.
- •55. Поняття про характер і його прояви. Фізіологічні основи характеру. Характер і темперамент.
- •56. Риси характеру, залежність між ними. Типи характерів і його акцентуація. Формування характеру.
- •57. Поняття про волю, її прояви і основні ознаки. Функції волі. Структура вольового акту.
- •1. Спонукальна - організація активності людини. Активності
- •58. Воля і інші прояви психіки. Вольові якості особистості та їх розвиток
- •59. Поняття про почуття та емоції. Фізіологічні основи емоцій. Види та функції емоцій.
- •68. Статус особистості в групі. Види статусів. Методика соціометричних досліджень.
- •69. Авторитет та його види. Фактори виникнення та підтримки авторитету.
- •70. Лідерство та керівництво. Теорії лідерства.
- •72. Психологічний клімат групи та його складові. Вплив психологічного клімату на членів групи.
- •73. Поняття соціалізації. Етапи соціалізації. Фактори соціалізації.
- •74. Фази входження зрілої особистості в групу. Соціально-психологічні проблеми, що виникають на кожному етапі.
- •75. Поняття про спілкування, його визначення. Значення спілкування у житті особистості. Потреба у спілкуванні. Основні характеристики та види спілкування.
- •I. За критерієм просторового існування
- •II. За критерієм мотивації до спілкування
- •77. Вербальні та невербальні засоби спілкування. Мова та мовлення. Види мовлення. Види невербальних засобів спілкування.
- •78. Інтерактивна сторона спілкування. Поняття про соціальні ролі та рольового очікування. Види соціальних ролей. Проблема педагогічного такту у педагогічному спілкуванні.
- •Iнодi соціальною роллю називають сукупнiсть прав чи обов'язкiв, якi очикуються щодо певного статусу у певнiй культурi.
- •79. Рольове віяло особистості. Рольовий конфлікт та його прояви. Проблема «педагогічної дистанції» у педагогічному спілкуванні.
52. Поняття про темперамент та його фізіологічні основи. Історія вивчення темпераменту
Стійкими і притаманними людині від народження психічними влас¬тивостями є властивості темпераменту. Темперамент (від лат. temperamentum — належне співвідношення частин, домірність) — харак¬теристика індивіда з боку його динамічних особливостей: інтенсивності, швидкості, темпу, ритму психічних процесів і станів. Однакове за зна¬ченням зі словом «темперамент» грецьке слово «красіс» увів давньогрець¬кий лікар Гіппократ (V—IV ст. до н. е.). Під темпераментом він розумів анатомо-фізіологічні і психологічні особливості індивіда. На його думку, темперамент визначається порушеннями в пропорції чотирьох рідин у тілі людини: крові (латинською sanguis), лімфи (грецькою tpAiyua), жовчі (грецькою ІОІЛ\) і чорної жовчі (грецькою \йлщуркіа.) (гумораль¬на теорія). Теорію Гіппократа удосконалив римський лікар Гален (200-130 pp. до н. е.). З того часу людей стали поділяти на чотири групи відповідно до чотирьох типів темпераменту. Згодом виникли назви чотирьох типів темпераменту — сангвінік, холерик, флегматик та меланхолік1. Існують й інші теорії темпераменту: а) світоглядна теорія (пред¬ставник — англійський психолог і філософ Е. Кречмер, який встанов¬лював прямий зв'язок між темпераментом людини та її світоглядом); б) моралістична теорія (представник — І. Кант; зокрема, у книзі «Размышления над чувством прекрасного» (1764) він писав, що флег¬матик вирізняється нестатком морального почуття, а меланхоліку більше ніж будь-кому притаманна «справжня чеснота»; почуття пре¬красного найбільш розвинуте у сангвініка, а почуття честі — у холе¬рика; в) конституційно-морфологічна теорія (представник — У. Шел-дон та ін.; вважається, що темперамент залежить від конституції, бу¬дови людського тіла (повна людина зазвичай добродушна, на проти-вагу худій). Наукове пояснення природи темпераменту запропонував І. П. Павлов у вченні про основні властивості нервової системи (неврологічна теорія). У процесі вивчення вищої нервової діяльності тварин він установив, що собаки, які відрізняються за характером утворення умовних рефлексів, розрізняються також і за темпераментом. Тому було зроблено висновок про те, що в основі темпераменту лежать ті самі причини, що й в осно¬ві умовно-рефлекторної діяльності — властивості нервової системи. Неврологічна теорія І. П. Павлова визначає три основні властивості нервової системи: 1) силу процесу збудження і гальмування, що залежить від працездатності нервових клітин; 2) урівноваженість нервової сис¬теми, тобто ступінь відповідності сили збудження силі гальмування (їхній баланс); 3) рухливість нервових процесів, тобто швидкість змі¬ни збудження гальмуванням і навпаки. Ці властивості пов'язані з виконанням функції вчасного врівнова¬жування нервової системи людини. І. П. Павлов установив, що темпе¬рамент залежить від сполучення властивостей нервової системи (від її типу). Вчений розглядав чотири основні типи нервової системи: 1) силь¬ний, неврівноважений (з перевагою сили процесу збудження); 2) силь¬ний, урівноважений, рухливий; 3) сильний, урівноважений, інертний; 4) слабкий. Іншими словами, три властивості нервової системи в кла¬сифікації І. П. Павлова в різних сполученнях дали чотири типи вищої нервової діяльності, що визначають чотири типи темпераменту: холе¬ричний; сангвінічний; флегматичний; меланхолічний. Слід зазначити, що тип нервової системи — це поняття фізіологіч¬не, а тип темпераменту — психологічне. Темперамент є динамічною характеристикою діяльності людини (що виявляється в активності та емоційності). Поняття про темперамент. Історія розвитку вчення про темперамент.
Щоденні спостереження за людьми показують, що одні люди збуджуються сильно, діють енергійно, пристрасно, інші - слабко, неенергійно. Одні відзначаються врівноваженістю поведінки, діють стримано, не виявляють різко назовні своїх почуттів, інші ж при аналогічних обставинах одразу спалахують, діють порив часто, нервуються. Є люди, які легко переходять від одних життєвих умов до інших, легко пристосовуються до змінених умов життя; інші ж цю зміну переживають дуже гостро і з великими труднощами пристосовуються до нових умов.
Ці особливості людей виявляються в їх розумовій та практичній діяльності, причому виявляються досить рано: вже немовлята з різною активністю реагують на зовнішні подразники, характеризуються більшою чи меншою збудливістю. З віком ці особливості ускладнюються й певним чином змінюються, та все ж продовжують досить стійко характеризувати індивіда. Вразлива й легко ранима людина часто залишається такою до старості.
Такі індивідуальні особливості, що виявляються в динамічних проявах психіки людини отримали назву "темперамент".
Темперамент (від латинського tempero - змішую в належному співвідношенні)
- індивідуальні особливості людини, що виявляються в певній її збудливості, емоційній вразливості, врівноваженості і швидкості перебігу її психічної діяльності. (Г.С. Костюк).
- індивідуальна , природно обумовлена сукупність динамічних проявів психіки.
Темперамент - одне з найдавніших й найпопулярніших понять психології. Проте, на думку В.Русалова, "навряд чи є ще одне таке фундаментальне поняття, яке було б усім так добре зрозуміле на рівні здорового глузду, але фактично було б так мало вивчене, незважаючи на численні публікації". В історії психології відомо кілька теорій, що пояснюють природу темпераменту.