68. Статус особистості в групі. Види статусів. Методика соціометричних досліджень.

Статус — це оцінка особистості групою, яка визначає її реальне або очікуване місце в системі соціальних зв'язків, її ранг, статус, який може бути формальним та неформальним. Неформальний статус отримав назву авторитет, який формується та підтримується як стихійно, так і цілеспрямовано за допомогою різних заходів, ритуалів.

Статус (лат. status — стан, становище) — місце індивіда в системі міжособистісних відносин у групі, суспільстві, його права, обов'язки і привілеї.

Кожна людина охоплена різними соціальними зв'язками і різними соціальними функціями, тому одночасно може мати багато статусів. Перебуваючи у взаємозв'язках різного рівня, індивід може мати статуси людини, громадянина, студента, члена сім'ї, неформального об'єднання тощо. З огляду на природність — набуття статусу, виокремлюють пропоновані (національність, соціальне походження, місце народження) і досягнуті (освіта, професія та ін.) статуси. Суттєвими також є економічний, правовий, професійний, політичний, особистісний статус людини. Іноді йдеться про заданий і досягнутий, формальний і неформальний, суб'єктивний та об'єктивний статуси. В більш узагальненому вигляді можна твердити про психологічний і соціальний статус.

Статус є єдністю об'єктивного і суб'єктивного, свідченням визнання значущості особистості групою чи суспільством. У ньому реалізуються групові норми і цінності. Визначається статус позицією, соціальним рангом (офіційний статус), а також ставленням до особистості осіб групи, ступенем їх поваги, симпатії, авторитетом, престижністю індивіда в спільноті (неофіційний статус). Залежить він від соціальних ролей особистості в спільності. Між офіційним і неофіційним статусом існує тісний взаємозв'язок: авторитетна особистість має більше шансів зайняти високий ранг, водночас підвищення офіційного статусу піднімає рейтинг людини, її оцінку іншими. Авторитет і престиж особистості є головними складовими статусу.

Види:

-Політичний соціальний статус — місця людини у політичній партії, суспільній організації, доступ до влади.

-Економічний соціальний статус — кількість майна у людини, розмір її заробітної плати, доступ до ресурсів.

-Професійний соціальний статус — посада людини на підприємстві, престиж обраної роботи, професіоналізм, доступ до керівних ланок підприємства.

Відрізняють два види статусів: наслідувані і набуті. Наслідувані статуси – це ті, які індивід отримує без своєї власної волі, вони дістаються йому у спадщину або при народженні. Так, якщо людина народилася у селі, вона автоматично отримує статус мешканця села, а якщо у місті – мешканця міста. У минулі роки в Росії дитина, яка народжувалась в сім’ї дворян, отримувала статус дворянина, у сім’ї кріпаків – кріпака. У рабовласницькому суспільстві діти рабів від народження мали статус раба. Ще й зараз діти королеви Великобританії з народження отримують статус принца чи принцеси.

Набуті статуси – це такі, які індивід отримує завдяки власній діяльності, приклавши до цього певну кількість енергії. Так, абітурієнт отримує статус студента завдяки власному бажанню, знанням, успішно складеним іспитам. Ніхто не отримує від народження певного професійного статусу, і тому дитина робітника не обов’язково залишається робітником. У разі бажання вона може піти вчитись на вчителя, художника, музиканта і отримати в решті решт зовсім інший статус.

До природжених статусів відносяться стать, раса, а також статус доньки чи сина по відношенню до своїх батьків.

Що стосується статусів приписуваних, то вони залежать від соціальних умов, у яких людина народжується та діє. Наприклад, приписуваними можуть бути статуси, які людина отримує завдяки приналежності її батьків до того чи іншого класу. Так, у сім'ї рабів автоматично народжувався раб, діти дворян відповідно від моменту свого народження відносились до дворян.

Крім основних видів статусів виділяють ще й змішані статуси, які є одночасно і набутими і приписуваними. Наприклад, звання олімпійського чемпіона, яке набув спортсмен за перемогу у спортивних змаганнях залишається з ним довічно.

За своїми функціональними особливостями статуси поділяються на політичні (громадянин, депутат), економічні (власник, підприємець, робітник, службовець), демографічні (чоловік, жінка, дитина), родинні (дружина, чоловік, донька, син), науково-освітні (вчений, професор, викладач, студент) та багато інших груп статусів.

Соціометрія:

Соціометрія - теорія вивчення міжособових відносин, автором якої є австрійсько-американський психолог та соціолог Якоб Морено. Рідше соціометрією називають методику вивчення внутрішніх групових звязків та ієрархії в маленьких групах осіб.

Соціометричний метод опитування — один із різновидів опитування, який використовують для вивчення внутріколективних зв'язків шляхом виявлення стосунків між членами колективу. Цей метод застосовують для дослідження міжособистісних стосунків і міжгрупових відносин з метою їх поліпшення. Він дає змогу соціологові вивчити склад малих соціальних груп, особливо неофіційних стосунків, одержуючи соціологічну інформацію, яку іншим шляхом дістати майже неможливо.

Технічний апарат соціометрії застосовують у різних сферах мікросоціології. Грамотне використання арсеналу соціометричних методів є передумовою для ґрунтовних теоретичних висновків про функціонування і розвиток груп, досягнення значних практичних результатів у комплектуванні колективів, підвищенні ефективності їх діяльності.

Мала соціальна група — реально існуюче утворення, в якому люди об'єднані певною спільною ознакою, спільною діяльністю або живуть а ідентичних умовах, обставинах і певним чином усвідомлюють свою належність до цього утворення. Головною рисою малої групи є відчуття спільності, яке цементує взаємини у групі й відрізняє одну групу від іншої. Оскільки чисельність малої групи обмежена, то суспільні відносини в ній виступають у формі безпосередніх особистих контактів. Вважається, що «нижня» межа чисельності малої групи становить три, а «верхня» — п'ятнадцять—двадцять осіб.

Соціоматриця — це таблиця, у якій в рядках розміщують відповіді кожного із членів групи.

Соціометричні критерії поділяють на два основні класи: комунікативні і гностичні. Комунікативні критерії використовують для того, щоб виміряти реальні або уявні стосунки в групі, з'ясувати, як кожний член групи бачить своє безпосереднє оточення. Гностичні критерії призначені для відображення уявлень людини щодо її ролі, позиції в групі, а також для з'ясування того, хто, на її думку, обере її для спільного вирішення певного завдання, хто — знехтує.

Ще один різновид соціометричних критеріїв — критерії ранжування. Вони забезпечують можливість для ранжування суб'єктом своїх стосунків з членами групи.

Соціометрична процедура, за якої респондент обирає відповідно із заданим критерієм стільки осіб, скільки він вважає за необхідне, називається непараметричною. Параметрична процедура передбачає вибір із завчасно заданими кількісними обмеженнями.