1057) - Поета-філософа й скептика, вірші якого вирізняються тугою й тонким гумором.

Поряд з поезією розвивалася класична арабська проза, яку прославили маками (новели) аль-

Хамадані (? - 1008) та літературна збірка “Тисяча й одна ніч”, формування якої почалось у Х

ст. в Іраці, а завершилось у ХV ст. в Єгипті. Історик Міскавейх (? - 1030) створив першу в

арабській науці світську концепцію всесвітньої історії, а класичну арабську філософію й

теологію збагатив метафізик-арістотеліст аль-Хайсам (? - 1039). До них треба додати

географа аль-Істахрі й математика Насаві, котрий ввів в арабську науку індійські цифри. На

весь світ славилася ширазька двірцева бібліотека. Такими були останні спалахи аббасидської

культури.

Проте строката буїдська держава так і не набула внутрішньої стабільності. Її роз'їдала

надзвичайна етнічна, культурна, мовна й релігійна різноманітність, а вороже ставлення

підданих до “диких і жорстоких” дейлемітів зовсім не сприяло розбудові державності. На це

нашарувалися династичні конфлікти всередині буїдської родини (які після смерті Адуда ад-

даули ніколи не вщухали) та зовнішньополітичні проблеми. Конфлікт Буїдів (шиїтів-

імамітів) із Фатімідами (ісмаїлітами), Махмудом Газневі та тюрками-сельджуками

(суннітами) - ніколи не вгасав, і в 1055 р. настала розплата.

Спираючися на підтримку невдоволених буїдським засиллям суннітів, у 1055 р. Багдад

захопили тюрки-сельджуки. Останній Буїд Мелік-Рахім потрапив у полон (де помер у 1058

р.), а вдячний аббасидський халіф аль-Каїм (1031 - 1075) затвердив за сельджуцьким лідером

Тогрул-беком титул султана (“влада, могутність”).

Сельджуки були суннітами, але статус Аббасидів від цього не змінився. Багдадський халіф

залишився офіційним релігійним лідером усіх мусульман, проте світським правителем “усіх

правовірних” офіційно проголосили султана-Сельджукіда, в руках якого зосередилася

реальна політична й економічна влада. Лише в середині ХІІ ст. внаслідок розвалу

Сельджуцького султанату Аббасиди повернули собі світську владу над Іраком, а коли в

1171_Р. Суннізм знову запанував у Єгипті, релігійно-політичний авторитет багдадських

халіфів почав швидко зростати, чому сприяло загальноісламське єднання перед загрозою з

боку хрестоносної Європи.

Відбудувавши потроху армію, управлінський апарат, підкопивши грошей, енергійний

аббасидський халіф ан-Насір (1180 - 1225) спробував відродити велику багдадську

державність, але боротьба з могутніми султанами Хорезму не дала результатів. У 1217 р.

Мухаммед хорезм-шах (1200 - 1220), проклявши халіфа, спробував захопити Багдад. Гаслом

цього походу стало повернення халіфату Алідам, та в горах Загросу стотисячне хорезмійське

військо накрили раптові морози й снігопади. Тих, хто врятувався від морозів, вирізали

войовничі курди, які не підкорялися нікому.

Жадібний та недовірливий ан-Насір діяв жорстоко й успішно, активно спекулював на гаслах

“священної війни з невірними” всіх мастей, створив на кшталт хрестоносних орденів із

фанатиків-суннітів військово-релігійний орден ахіїв (“братів”). Шпигуни, агенти й платні

інформатори халіфа наводнили ісламський світ. Політична стабілізація сприяла відродженню

трансконтинентальної караванної торгівлі, й, незважаючи на війни, повені, неврожаї, епідемії

чуми й віспи, відродилися з руїн Куфа, Хілла, Васіт, Басра, а Багдад знову став

густонаселеним містом, де халіф аль-Мустансір (1226 - 1242) заснував славетне медресе аль-

Мустансіріє та збудував пишну “Мечеть халіфів”.

Проте сил халіфату явно не вистачило, щоб чинити опір монголам, які пронеслись у ХІІІ ст.

вогняним вихорем через усю Євразію. Останній багдадський халіф аль-Мустасім (1242 -