104. Розпад монгольської імперії за Чингісідів

Розпад імперії Чінгісхана і утворення держав Чингізидів.

За тридцять років до появи кочівницьких орд під стінами російських міст, в 1206г. на

березі центральноазіатської річки Онон зібрався куралтай (з'їзд), степової аристократії.

Вимагалося провести формальний юридичний акт утвердження каана (верховного

правителя) нового монгольської держави. У тривалій, жорстокої, підступної і витонченою

боротьбі Темуджин зумів об'єднати розрізнені і ворогуючі монгольські кочові племена в

єдину державу. І в очах усього степу, що звільнилася від виснажливих кривавих

міжплемінних і родових сутичок, саме Темуджин був але праву гідний титулу верховного

правителя. Найбільш знатні нойон (князі) степу посадили його на білосніжний повсть,

підняли до вічного синього неба і загальним словом затвердили нечуваний досі в степах

титул - Чингісхан. Але не минуло й п'яти років з дня курілтая, що оголосив Темуджин

Чінгісханом, як монгольські матері проводили від порогів юрт своїх синів, закликаючи вічне

синє небо зберегти їм життя. Тепер монгольська кров лилася у славу каана не у рідних

берегів Онона н Керулена, а за багато днів шляху від них на південь і на захід. До своєї

смерті в серпні 1227 р. Чингісхан зумів закласти територіальну основу нової величезної

імперії, яку склали не лише народи, що жили і безпосередньому сусідстві з Монголією, але й

Китай, і Середня Азія, і степи на захід від Іртиша. В результаті у другій половині XIII в.

величезні простори від берега Тихого океану до Дунаю опинилися під владою Чингізидів.

Природно, що про політичне та економічне єдності всіх частин такого велета не могло бути й

мови, хоча якийсь період його намагалися підтримувати з заснованої Чингісханом столиці

Монголії Каракоруму. Але вже в 60-х роках XIII в. імперія розпалася на окремі частини

(улуси). Столиця її було перенесено з Каракоруму в Ханбалик (нинішній Пекін), а сама

правляча династія на китайський манер стала називатися Юань. У степах північніше озера

Балхаш і Аральського моря від Іртиша до Яїка (Уралу) розкинувся улус старшого сина

Чингісхана Джучн. Його спадкоємці постійно робили спроби розширити володіння батька,

але особливого успіху вони так і не домоглися, мабуть через нестачу сил. Положення круто

змінилося в 1235 р., коли на куралтае було вирішено надати потужну підтримку синам Джучі

Орда-Ічен і Бату в завоюванні Східної Європи. Їх війська були посилені загонами ще кількох

монгольських принців і кращим полководцем Чингісхана Субедеем, що отримали перемогу

над російсько-половецькими силами на річці Калці в 1223г. Очолив весь похід другий син

Джучі Бату, що називався в російських літописах Батиєм.

105. Мухамед ібн Абдаллах (20 квітня 570 — 8 червня 632)

106. Чингісхан (1206—1227 роки)

108. феодалізм у Китаї в період Сянь Го (троєцарство). Китай вступив в епоху

середньовіччя, успадкувавши від давнини досить високу матеріальну й духовну культуру і

розвинену державність, проте нерівномірність культурно-господарського розвитку різних

районів великої території країни та деструктивні наслідки непродуманої агресивно-

експансіоністської політики ханьських імператорів (що зробило ворогами імперії всіх її

сусідів і виснажило внутрішні ресурси Китаю) спричинили глибоку соціально-політичну й

економічну кризу в державі. Наприкінці II ст. н.е. імперія Хань переживала глибокий занепад

економіки, кризу влади та зовнішньополітичної могутності.

На перший погляд цивілізаційні успіхи імперії Пізня (Східна) Хань (25 - 220 рр.) були

вражаючими. У 105 р. євнух імператорського палацу Цай Лунь розробив дешевий спосіб

виготовлення паперу (з кори дерев, коноплі, ганчір'я і старих рибальських сіток), що

удешевило державне діловодство і зробило доступнішими для простого люду знання: раніше

книги на елітарному шовку були надзвичайно дорогими, а дешевшу книгу, написану на

бамбукових паличках, могли перевезти лише кілька волів. Великий винахідник Чжан Хен

склав першу на планеті карту зоряного неба і створив перший у світі сейсмограф, а ім'я

історика Бань Гу обезсмертила його славетна “Хань шу” (“Історія династії Хань”).

Щоправда, чесних істориків ніколи не любили, тому Бань Гу помер у в'язниці.

_ Видатними вченими епохи були математики Чжан Цан і Ген Шоучан, філологи Ян

Сюн і Сюй Шень, філософ Ван Чун. Високого рівня розвитку досягла ханьська медицина,

яку прославив лікар Хуа То із Цзяоцзюня. Він лікував травами, гімнастикою, припіканнями,

проколами й навіть робив хірургічні операції, використовуючи для анестезії відвар коноплі,

але і його життя закінчилося трагічно.

_ На селі ширше стали використовувати для оранки волів, а винахід у 31_р. Ду Ши

плавильних печей з повітряним піддувом забезпечив виробників масовими й дешевими

залізними знаряддями праці. Проявили свої таланти славетні ханьські агротехніки (Ван Цзін,

Фань Шеньчжи), а в галузі ремесел з'явились нові, небачені досі технології: для видобутку

чавуну й випарювання солі почали застосовувати як пальне природний газ. Але економічне

піднесення залишалося відносним.

При врожайності в середньому в 3 даня (180 кг) з одного му (0,05 га) село, внаслідок

дефіциту родючих земель, завжди голодувало: сім'я з 4 - 5 осіб отримувала ділянку, розміри

якої не перевищували 25 му, а для нормального харчування однієї людини потрібно було 1,5

- 2 даня зерна на місяць2. Прогресуюче зубожіння підданих примусило владу скоротити

податки до 1/30 врожаю і ліквідувати подушну подать у 120 монет з людини3. Для

забезпечення фінансових потреб держави застосовувався продаж державних рангів і посад,

що набув велетенських масштабів. Це, звичайно, аж ніяк не сприяло високому

професіоналізму чиновництва. Й хоча загальна кількість службовців становила майже 150

тис. осіб, порядку в державних справах більше не стало.

Навіть у мирний час пізньоханьська економіка не могла похвалитися великими

успіхами. До того ж лаври “володарів світу” не давали спокійно спати імператорам Східної

Хань, і непомірні військові витрати доруйнували продуктивні ресурси країни. Навіть

чиновникам (крім високопоставлених) зарплати перестало вистачати на життя, що породило

масову корупцію й продажність апарату, а конкретне виробництво в умовах економічного

розвалу, воєн і процвітаючого хабарництва стало повністю нерентабельним - і всі (як це

завжди буває, коли економіка гине) кинулися в торгівлю, спекуляцію або в “рекет”.

Ханьський учений Ван Фу так описує тогочасний Китай: “Зараз усі кидають землеробство та

шовківництво і прямують у торгівлю. Запряжені волами й кіньми вози заповнили шляхи,

нероби, що шукають удачу, заполонили міста...”4 Різко зменшилася кількість посівів, а без

сільськогосподарського виробництва почали вимирати міста (кількість останніх скоротилася

більше як у два рази). В країні запанував голод і канібалізм, коли “дружини поїдали

чоловіків, а... чоловіки поїдали дружин”5. Загальну військову повинність давно скасували,

але професійна армія не стала дешевшою, а війни - переможними. До всіх бід додався

розклад політичної верхівки суспільства, державні справи почали вирішувати через гарем

євнухи.

Слід зазначити, що в тих випадках, коли кастрація не була повною, то часто-густо

євнух, позбавлений можливості мати дітей, усе ж міг потішати нудьгуючих наложниць.

Зрозуміло, що такі євнухи були цілком задоволені своєю долею, а їхнє слово ставало законом

для наложниць, бо конкуренція серед жінок значно перекривала можливості гаремних

наглядачів-слуг. У 102 р. вперше в історії Китаю євнух Чжен Чжун став “князем” (хоу), а в