87. Ікта (араб., буквально — надів), термін, що позначає те, що умовне подарувало

земельного наділу (типа бенефіция ) феодалам в країнах Близького і Середнього Сходу в

середні віки. Вперше згадується в арабських джерелах з кінця 7 ст, але поширення набув в 8

—10 вв.(століття) при Аббасидах .7. Ікта -

Мульк (мулк, мюльк, Мілько, Молько; від араб. Мульк - власність, володіння; мн. Ч. Амлак)

- вид приватної земельної власності в період феодалізму в країнах Близького і Середнього

Сходу, в тому числі в Закавказзі і Середньої Азії. Рухома власність називалася малий. У

процесі феодалізації значення терміну в ісламських країнах диференціювалося:

царство, князівство, сеньйорія;

феодальна власність на землю, відповідала аллоду, російської вотчині. У цьому значенні

мульк, на відміну від ікта, що не був обумовлений несенням державної служби, міг бути

проданий, подарований або переданий у спадщину;

приватна власність на воду, іригаційні споруди і, отже, право власника на стягування зборів з

селян за користування водою;

Вакф – невідчужувані земельні володіння мусульманських релігійних установ

88. Ляньмінь- вільні селяни ( добрий народ) Лянмінь - неповноправне насення в Китаї, що іменувалося

"добрим народом" і протиславлялося "підлому народові" (цзяньжень).

Суйшень - люди в Китаї, які наймались до господаря служити за контрактом і надалі потрапляли в кабальну залежність.

Фаньху - прошарок перекупшиків (спекулянтів) у китайському суспільстві.

89. Сьо́ґун (яп., полководець) — найвища військова посада у домодерній Японії. Голова

самурайського уряду. Відповідає «маршалу» у західних і «гетьману» у східноєвропейських

арміях.

Початково сьоґуном називали тимчасового головнокомандувача імператорської армії, яка

вирушала в похід проти племен еміші, автохтонів Японських островів, так званих «північно-

східних варварів». У 12 столітті титул сьоґуна закріпився за однією з військових посад

імператорського двору — сей'ї тайсьоґуном, лідером самураїв Східної Японії і головою

самурайського уряду — сьоґунату. З 14 століття сьоґунів також називали кубо.

Сьоени (яп., «маєток», «угіддя») — приватне провінційне землеволодіння придворних

аристократів, буддистських монастирів і синтоїстських святилищ у Японії 8 — 16 століття.

Часто перекладається як «маєток», «угіддя», «манор» тощо.( власність окремих феодалів).

Да́ймьо (яп., «велике ім'я») — провінційний володар у Японії 14 - 19 століття. У період Едо

усі землевласники, прибуток яких перевищував 10 000 коку, називалися даймьо.

90.Хахо - простий народ у Корей, був підневільним по відношенню до "аристократії".

Чінголь - корейська аристократія в епоху держави Сілла.

Янь інь – дві категорії селян в Кореї( погані люди ), безземельні люди.

91. Дабір - державна посада, секретар, писар, редактор в дивані.

Васпурх – середні дворяни в сасанідів складали кіноту.

Асраван

– називали жерців.

Представники жрецької касти в Авесті.

92. Самурай (яп. 侍 — самураі, «той, хто служить»; яп. 武士 — бусі, мононофу, «воїн») —

представник військового стану в Японії 10—19 століття. Впродовж середньовіччя самураї

витіснили японську аристократію з місця провідної політичної сили країни і створили власну

систему керування суспільством — сьоґунат. Зміст поняття «самурай» змінювався згідно з

обставинами конкретної історичної епохи, однак його складова, яка асоціювала самураїв із

війною чи військовою службою, залишилася непорушною.

Башибузуки (тур. başıbozuk) - назва нерегулярних військових загонів в Османській імперії.

Через відсутність дисципліни, башибузуки схожі з індійськими піндарі.

Слово «башібозук» в дослівному перекладі з турецької означає «з несправною головою», а в

більш вільному - «хворий на голову», «безбашений» (baş - голова, bozuk - зіпсований,

несправний). Ймовірний також варіант перекладу «некерований, неорганізований»,

враховуючи те, що вони становили нерегулярну армію. СР також з російським

«шибайголова», «головоріз» або навіть «відморозок».

башибузуків зазвичай вербували з найбільш войовничих племен Османської держави,

переважно в Албанії та Малої Азії.Цим військам давали від уряду зброю і продовольство, але

вони не отримували платні. Зброя башибузуки складалося з списи довжиною в 3 м, шаблі,

також могли мати пістолети і кинджали.

Раджпути (санскр. ब्ब्ब्ब्ब्ब्) - етно-станова група у складі варни кшатріїв в Пакистані і

північній Індії. Загальна чисельність - 17 млн осіб. Проживають на прикордонних територіях

Індії та Пакистану, а також у штатах Пенджаб, Раджастхан і Махараштра. Сповідують

індуїзм, іслам, сикхізм. «Раджпут» - санскритське словосполучення «раджа путра», що

означає «син царя» або «син раджі». Етнічне походження раджпутів Індії до цих пір точно не

встановлено. Існує західноєвропейська версія, що за походженням вони сходять переважно

до саків, юечжі, ефталіти і Гурджара, який переселився до Індії з Центральної Азії в період

між початком I і VI століттями. Також цікава індійська версія, яка стверджує, що раджпути

жили в Північній Індії і носили назву «кшатрії» (воїни), а назва «раджпути» придбали в

період раннього Середньовіччя.