75.Перша релігійна війна в Японії за диктатури клану Сога. В боротьбі за збереження

залишків своєї влади оокімі почали спиратися на іммігрантів та служилу неродовиту знать,

серед якої провідну роль відігравав клан Сога. Царська підтримка та тісний зв'язок із

нащадками корейських просвітників забезпечили швидке зростання авторитету та воєнно-

економічної могутності Сога, одначе їм бракувало ідеологічного підгрунтя. Сога не могли

похвалитися божественною генеалогією, бо вели родовід од знаменитого походами на

“східних варварів” (айнів) полководця Такеті, тому вирішили підвищити престиж свого роду

прийняттям буддизму, оголосивши Будду своїм удзі-гамі (охоронцем роду).

Сприяла поширенню буддизму й політична ситуація в регіоні. В 552 р. Пекче, шукаючи

підтримки в Ямато, відправило до оокімі посольство. Серед інших подарунків посли

привезли бронзову статую Будди та кілька сувоїв сутр, і Сога встановили статую у

сінтоїстському храмі, але проти цього рішуче виступили Накатомі, підтримані Мононобе.

Боротьба загострилася після втрати Мімана в 562 р. та епідемії, яка спалахнула на островах.

Скориставшися невдачами Сога й заворушеннями серед населення, Накатомі та Мононобе

оголосили, що розлючені сінтоїстські божества вимагають кари й викупної жертви, і скинули

статую Будди у води каналу Наніва. Проте перемога супротивників буддизму виявилась

нетривкою. На островах вибухнула епідемія моровиці, під час якої буддисти схилили царя

Кіммея (539 - 571) на свій бік, і Сога Умако дістав дозвіл відновити культ Будди. Тоді ж Сога

захопили контроль над державною скарбницею Японії.

Наступний цар Бідацу (572 - 585) знову заборонив буддизм, і Накатомі та Мононобе спалили

буддійські храми та статуї, а монахів відшмагали й порозганяли.

Розпочалася відкрита релігійно-політична війна просінтоїстських аристократів Накатомі -

Мононобе з пробуддійськи орієнтованими неродовитими служаками Сога. Її фіналом стала

“битва сьомого місяця” 587 р., в якій вояки Сога Умако розгромили дружини Мононобе, а

їхнього лідера (Мононобе Морія) знищили разом з усією родиною. На відзначення цієї події

переможці збудували два буддійські храми, а на царський престол зійшов Судзюн

(політичний протеже Сога), який активно почав насаджувати в країні буддизм. Фактично

Сога узурпували всю владу в країні.

Політичне диктаторство Сога, які відтіснили від реальної влади не тільки інші роди, а й клан

царів, тривало в Японії з 587 до 645 р. Створивши для себе державну посаду легітимного

“управителя” (сумерагі) країни при безвладному оокімі, Сога, з метою стабілізації свого

статусу спочатку ввели правило, щоб тенсі брали собі дружин тільки з родини Сога. В 592 р.

Умако вбив царя Судзюна й посадив на престол свою небогу Суйко - вдову попереднього

царя Бідацу. Влада Сога стала безмежною, а з нею ширилася буддизація країни, причому

оокімі спочатку свідомо підтримували таку ідеологічну еволюцію, оскільки вона обмежувала

політичні апетити родової аристократії. Одначе з часом буддизація суспільства вдарила по

самій царській владі, принижуючи авторитет оокімі як глави сінтоїстського жрецтва.

Шоковою подією стало також зведення на трон жінки, бо в попередніх офіційних літописах

не зареєстровано жодного випадку жіночого царювання.

Компромісом стало призначення у 593 р. на посаду спадкоємця царевича Умаядо, який

увійшов в історію під своїм посмертним ім'ям Сьотоку Тайсі (“Принц Сьотоку”, 574 - 622).

Аристократію влаштовувало його божественне походження, Сога - прихильне ставлення до

буддизму, а державу - неординарний талант політика та реформатора.

76.Першою країною приєнана до халіфату арабів . Сирія і Палестина в 636 році

77. Держава Віджаянагар (1336 - 1670). Період розвалу Делійського султанату в часи

безумного правління Мухаммед-шаха Туглака (1325 - 1351) породив ще одну велику

державу, засновниками якої стали делійські намісники крайніх південних володінь імперії

Харіхар і Букке. Ісламізація майже не торкнулася Південного Індостану, тому навіть на

високі посади місцевих намісників делійські султани змушені були призначати індусів, і

тільки-но могутність султанату послабшала - земля тамілів першою звільнилася від

мусульманського панування. В 1336 р. Харіхар та Букке з роду Сангама перестали коритися

далекому делійському володарю і, заснувавши на березі річки Тунгабхадри сильну фортецю

Віджаянагар (“Місто перемог”), почали активно розширяти власні володіння. Назва столиці

дала ім'я державі, що охопила в 70-х роках XIV ст. весь південь Індостану до річки Крішна

на півночі.

Віджаянагар став єдиною на той час корінною індійською державою, де індуїзм знову здобув

статус панівної релігії, а державність будувалася на тамільському етнічному фундаменті.

На чолі імперії стояв махараджа, але вплив ісламських традицій відбився в політичній

структурі Віджаянагару. Так, владні повноваження махапрадхани (першого міністра)

відповідали функціям мусульманського візира. В країні був створений

високоцентралізований та надзвичайно розгалужений управлінський апарат - як у центрі

(державна рада, міністерства, відомства), так і в провінціях (куди махараджа особисто

призначав на 2 - 3 роки намісників). Значну автономію зберігала сільська община, але

з'явилися вже виключно державні землі та система араманайаків (мілітаристських земельних

пожалувань на кшталт мусульманських ікта). Податки були зафіксовані на рівні 1/3 врожаю.

Формування міцних державних інститутів сприяло посиленню Віджаянагарської імперії і

якісно відрізняло її від усіх попередніх індуїстських держав, головною вадою яких була в

минулому неодмінна аморфність і нестабільність будь-яких політичних утворень. Індуси

вперше спробували побудувати свою індуїстську імперію з використанням структурних

принципів ісламського державного організму. Шлях цей виявився надзвичайно

продуктивним, а досвід створення індуїстської варново-кастової держави з владним

апаратом мусульманського зразка - унікальним.