755 Р. Його запросили до палацу халіфа й підступно вбили.

Смерть Абу Мусліма викликала декілька перських національно-визвольних бунтів (на чолі з

Сунбадом Магом (755), під керівництвом Устада Сіса (767)), але їх своєчасно придушили.

З іменем аль-Мансура пов'язане заснування славетної столиці Аббасидського халіфату міста

Багдад (“Богоданний”) у 762 р. на березі р. Тигр поблизу від руїн старовинного Вавилона та

сасанідського Тісфона (Ктесифона). Багато запозичили в персів Аббасиди в плані державно-

політичного устрою. При дворі ввели в дію сасанідські (й навіть ахеменідські) традиції,

зберігши офіційний статус арабської мови, залучили на службу багато письменних персів і

хорасанців (і шиїтів, і сунітів), а серед політичної верхівки правою рукою халіфів стали

представники перського роду колишніх жерців Бармекідів (нащадків балхського мага

Бармека), що сприяло примиренню персів з арабською династією. Араби втратили статус

апріорі панівного етносу халіфату, бо всіх мусульман зрівняли в правах. Для повсякденного

керівництва розгалуженим державним апаратом ввели посаду візира (першого міністра

халіфату), а з метою забезпечення інформаційного простору відродили якісну поштову

службу (теж запозичили в персів). Для боротьби з інакомисленням створили в 783/784 р.

справжню інквізицію, глава якої мав титул “ката зіндиків” (“чаклунів”). Зміна династії

спричинила втрату Іспанії, але держава Аббасидів залишалася світовою імперією, яку

омивали 6 морів і 2 океани, а продуманий терор, припинення чвар, підвищення виконавської

дисципліни, релігійна демагогія й наведення елементарного порядку сприяли

господарському відродженню країни.

До 400 млн дирхемів збільшилися державні доходи, і бюджет знову отримав позитивне

сальдо. Халіфат (особливо Багдад із 300-тисячним населенням) став ареалом світової

торгівлі, куди йшли товари з усього світу. Прянощі, цінна деревина, коштовності й фарби з

Індії та Індонезії; шовк, порцеляна й мускус із Китаю; олово Сіаму; перли, діаманти,

смарагди, сапфіри й рубіни Шрі-Ланки; яшма Мавераннахру (Середня Азія); бірюза Ірану;

гірський кришталь Вірменії; мальдівські кокоси; тюркські та слов'янські хутро й невільники

обмінювалися тут на рис, овочі, льон і папірус Єгипту; папір, скло й метали Сирії; цукор

Хузистану; залізо Кермана й Фергани; арабську зброю; шовк, пахощі й фрукти Персії;

килими Багдада, а найбільшу славу здобули місцеві тканини, назви яких стали

інтернаціональними: атлас (гладенький шовк), дама (тонке полотно з Дамаска), балдахін

(багдадська тканина) тощо. Поширилося виробництво барвників і квітів.

Перманентна війна з Візантією тривала (у формі місцевих грабіжницьких набігів), але

масштабних воєн перші халіфи Аббасиди не вели, бюджет залишався стабільним,

зупинилося падіння життєвого рівня, а це навіть за відносно невисоких податків підтримало

державні фінанси.

Тривожним сигналом для влади послужила активізація маздакітських проповідників, які

пропонували втомленим людям прості рецепти розв'язання всіх проблем: впровадження

тотальної соціальної та майнової рівності через насильницький перерозподіл майна від

багатих - бідним. Результатом демагогічних закликів та обіцянок стало грандіозне повстання

в Мавераннахрі, яке очолив валяльник вовни або вибільник тканин, чаклун і віщун Хашим

ібн Хакім на прізвисько аль-Муканна (“Закритий покривалом”), бо на людях він завжди

ховав обличчя під златотканим запиналом. Своїм попередником-пророком Муканна

оголосив загиблого Абу Мусліма (в канцелярії якого недовго служив дрібним секретарем) і в