22. Військові походи падишаха Джалал ад- діна Акбара (1556 - 1605).

Спочатку імперією правив Бейрам-хан, але він, хоч як це дивно, будучи туркменом,

сповідував шиїзм (як і його колишній патрон Хумаюн, котрому шиїзм дозволяв наркоманію).

Зрозуміло, що на всі впливові державні посади всесильний регент теж ставив шиїтів, чим

заслужив палку ненависть тюркського суннітського воїнства. В 1560 р. Бейрама скинули й

зарізали, а до влади прорвалася суннітська кліка узбеків - родичів акбарівської годувальниці.

За кілька місяців їхнього домінування моголи встигли завоювати невелику державу Мальва

(правитель якої Баз Бахадур боягузливо втік, а його фаворитка - індійська танцюристка

Румпаті - покінчила з собою), проте на цьому епоха клік завершилася, бо керівництво

державою взяв на себе 18-річний Акбар.

Акбар був надзвичайно хитрим політиком та дипломатом, умів добирати здібних і, що

важливіше, вірних виконавців, але найбільшої слави зажив завдяки унікальній для східного

деспота жадобі знань. Єзуїт дю Жарі, який знав Акбара особисто, писав про його бетонну

впертість і засвідчував, що “невтомний розум цієї людини ніколи не задовольнявся однією

відповіддю, але постійно розпитував далі”6.

Боротьба з непокірними вимагала пошуку союзників, і Акбар, відкинувши забобони,

поповнив свій гарем кількома раджпутськими княжнами, після чого частина раджпутів

пішла служити моголам, а раджпутів-”незалежників” Акбар нещадно вирізав, здобувши в

1568 Р. Штурмом Чітор. Нерви в падишаха виявилися міцнішими, ніж у гуджаратського

Бахадур-шаха, тому джаухар Акбара не злякав, і землі раджпутів були приєднані до імперії.

Наступною жертвою став Гуджарат, де після зрадницького вбивства португальцями в 1537 р.

султана Бахадур-шаха тривали безперервні усобиці: в 1572 р. моголи захопили всі багаті

торговельно-ремісничі центри Західної Індії. Ще два роки чинила опір Бенгалія, та й її Акбар

завоював.

Завершивши глобальні реформи, Акбар знову зайнявся зовнішньою політикою. Його

генерали (Тодармал, Ханханан, Джаганнатх, Прасад) рвались у бій, і падишах їх більше не

стримував. У 1586 - 1589 рр. моголи захопили Кашмір, який славився килимами, шафраном,

бавовною, прохолодним кліматом і дивовижними озерами, тому став для падишаха місцем

щорічного літнього відпочинку. В 1590 - 1601 рр. вояки Акбара завоювали Сінд, Оріссу,

Кандагар (відбили в Сефевідів), Ахмеднагар і навіть неприступне місто-фортецю

Доулатабад, чим почали завоювання Декану.

23. Військові походи Тимура. В 1370 р. Добив і знищив свого колишнього союзника в Балху.

Тимур став під титулом еміра цілковитим володарем Мавераннахру із столицею в

Самарканді. Далі почалися його славетні завоювання, успіх яким забезпечили: військовий

талант полководця, суннітський фанатизм, колосальна воєнна здобич, неймовірна

жорстокість та масова підтримка абсолютної більшості середньоазіатів, добробут котрих

суттєво збільшився, бо Тимур розумно поділився частиною ганіми з підданими (і за ці

крихти “з панського столу” самаркандці боготворили еміра, “забуваючи” про джерело цих

багатств, а поет Хатіфі співав йому дифірамби). Політичним гаслом жахливого

самаркандського еміра стала неперевершена фраза: “Весь простір населеної частини світу не

вартий того, щоб мати двох царів”2.

Першою жертвою мстивого Тимура стали Джагатаїди: їхнє царство було знищено, караванні

шляхи розорені, а купців примусили ходити через Самарканд. Потім емір втрутився в ханські

чвари в Золотій Орді, яку після поразки на Куликовому полі від московського князя Дмитрія

Донського (1380) роздирали усобиці. В 1381 р. Тимур посадив на золотоординський трон

свого “протеже” Тохтамиша.

Наступною здобиччю “Залізного Кульгавця” став роздроблений та послаблений Іран,

причому тут завоювання супроводжувалися звірствами, перед якими меркнуть усі криваві

злодіяння арабів, тюрків та монголів.

У Сабзаварі 2 тис. полонених живими замурували в міських стінах, в Ісфахані з 70 тис.

черепів знищених городян спорудили посеред міста кілька жахливих веж, а мешканців

Шираза вирізали поголовно (лише поетові Хафізу Тимур подарував халат і відпустив).

Після трьох походів весь Іран, Хорезм і Афганістан визнали панування Тимура.

У самий розпал війни в Ірані незалежність спробував вибороти Тохтамиш: у 1383 р.

золотоординці здійснили набіг на Хорезм, а в 1385 р. захопили Тебриз, де влаштували

шалену різанину. Але колишній васал явно переоцінив свої сили: успішні війни дали в руки

Тимура незліченні багатства, і за щедру платню в його армію десятками тисяч ішли

досвідчені вояки-професіонали.

У 1392 р. Тимур вогнем і мечем пройшов Вірменію, Азербайджан та Грузію, а в 1395 р.

наздогнав 90-тисячну армію Тохтамиша біля річки Терек. Виявивши неабиякий дар

полководця, Тимур розтрощив золотоординців за 3 години (!)3, а потім, переслідуючи

Тохтамиша, добив його безпосередньо в корінних степах Орди (межиріччя Волги й Дону),

розоривши “за компанію” Єлець на Русі. Тохтамиш утік до Литви, а Тимур продовжив

завоювання.

У 1398 р. страхітливого погрому зазнав Делійський султанат, звідки емір вивіз нечувані

багатства, потім Тимур відібрав у мамлюків Сирію, а потому вдерся в межі Османської

Турецької імперії.

Пихатий турецький султан Баязид І (1389 - 1402) написав Тимурові образливого листа, в

якому пообіцяв збезчестити весь гарем еміра, на що спокійний самаркандець відповів

лаконічно (“Він збожеволів”) і мобілізував у похід армію в 150 тис. головорізів-

професіоналів плюс 32 бойових слони (індійські трофеї).

Турецькі яничари поразок раніше не знали, але військ у Баязида було не більше 70 тис., а

вишколом і жорстокою завзятістю гулями еміра не поступалися піхотинцям султана. В битві

біля Ангори (суч. Анкара) в 1402 р. армія Баязида не витримала удару “тимурівців”. Корпус

яничарів оточили й вирізали, а султан потрапив у полон.

Тимур посадив султана в клітку й возив за собою як тварину, аж доки той не помер, таємно

добувши й прийнявши отруту. Потім “Залізний Кульгавець” за кілька днів здобув штурмом

Смірну (яку хрестоносці-йоанніти вдало захищали від турків 20 років), а коли за кілька днів

до місцевої бухти прибули кораблі венеціанців і генуезців з резервами та припасами,

“тимурівці” закидали їх за допомогою катапульт відрубаними головами “рицарів ордену Св.

Йоанна”.

За 35 років свого царювання (1370 - 1405) Тимур створив шляхом кривавих завоювань

колосальну імперію від Русі до Індійського океану, від Сирії до р.Інд та китайських кордонів,

але мріяв він про світове панування й тому обрав наступною жертвою мінський Китай.

Приводом до агресії стала надумана теза про нелегітимність мінської династії, яка прийшла

до влади, скинувши монгольську династію Юань, і Тимур, як дальній нащадок Чінгіс-хана,

взявся виправити цю “несправедливість”.

Масштаби підготовки походу не залишали “Піднебесній” жодних шансів. Тимур зібрав та

озброїв 200-тисячне військо й уже виступив у похід, мріючи стати володарем усієї Азії, але в

Отрарі “Залізного Кульгавця” вразила лихоманка, і 18 лютого 1405 р. страхітливого еміра-

войовника не стало.

24. Дата битви на косовому полі. 15-го червня 1389 р. долю Балкан вирішила битва на

Косовому полі, де військові Мурада протистояла союзна армія сербів і боснійців,

підтримуваних християнськими добровольцями з Герцеговини, Албанії, Польщі й

Угорщини, на чолі з сербським королем Лазарем. Та султан добре підготувався до війни.

Його військо було значно більше за християнське й краще озброєне (турки вже мали

вогнепальну зброю - гармати й мушкети), тому грандіозна різанина завершилася нищівною

перемогою османів.

25. 20.05.1498 р. Відкриття Васко Дагамою індії

26.Повстаня Бебека хураміта. повстання хуррамітів (“веселих, буйних”) під червоними

прапорами. Їхньою ідеологією став жахливий маздакізм. Рух “червоних” охопив (816 - 837)

Південний Азербайджан і Західний Іран, а очолив його фанатик Бабек, що вважав себе

харизматичною особою й називав своїми попередниками пророків Адама, Ісу, Мухаммеда, Маздака,

Абу Мусліма та Муканну.

27. дата початку військових походів арабів. в 633 р. арабське плем'я шейбан на чолі з аль-

Мусанною ібн Харісом удерлося до перської Месопотамії й захопило Хіру (колишню столицю

Лахмідів). Тоді ж мединці вперше атакували візантійську Сирію

28. дата початку військових походів Тамерлана. почав у 1358 р. з “посади” отамана банди

розбійників, які вдало грабували сусідів . 10 квітня 1370 Балх був покірний, а Хусейн узятий в полон,

Перші два походи проти войовничого хана Камар ад-Діна Тимур зробив навесні і

восени 1371 р???

29. дата початку самоізоляції Японії . 19 червня 1587 р. Тойотомі Хідейосі видав указ, згідно з

яким усім християнським місіонерам пропонувалося протягом 20 днів, під загрозою смерті, залишити

країну

30. Бхата –Чиновники в Індії Які збирали податки.

Раджпути— каста землевласників та військовиків на північному заході Індії, переважно у

Раджпутані — «землі раджпутів», загальною чисельністю біля 17 млн. Раджпути зарекомендували

себе добрими вояками, що багато з них і зараз служать у Збройних силах Індії, а історично — у

збройних силах багатьох держав, що існували на території Індії. Раджпути досягли найбільшого

значення між 9 та 11 століттями, коли раджпутські клани керували більшістю держав регіону. Станом

на момент отримання Індією незалежності, вони керували біля 400 князівств, з біля 600 залежних від

Британської Індії. Термін «раджпут» походить від санскритських слів раджа — «монарх» і путана —

«син», пізніше сполучення цих слів було скорочене до «раджпут».

Кша́трії (санскр. k a

ṣ triya, «пануючий, владний»), також ра́джан («повелитель, пан») — одна з

чотирьох варн в індуїзмі, шляхетна каста правлячих воїнів, друга за значимістю після брахманів.

Традиційно правлячий чи військовий клас належав до цієї варни. Рама був кшатрієм з роду

Сур'яванші. Також Крішна був кшатрієм з роду Чандраванші.