451 Р. У грандіозній битві на Каталаунських полях.

Сяньбі стали господарями степу, а коли в 177 р. проти них виступили замордовані набігами

степовиків китайці, протомонголи зустріли ханьців не по-хуннському (тактикою випаленої

землі й виснаженням противника голодом і партизанщиною), а по-сяньбійському - стрімким

і несподіваним для китайських генералів ударом. 30-тисячне ханьське військо було знищене.

Незважаючи на перемоги, життя кочовиків залишалося нелегким. За екстенсивного кочового

тваринництва (тобто господарства, що мало привласнювальний натуральний характер) певна

територія могла прогодувати обмежену кількість людей, що входили в регіональний

геобіоценоз як верхня завершальна ланка. Загроза виснаження природних ресурсів

змушувала степняків максимально обмежувати приріст населення (так, узимку

новонародженого кидали у сніг, а потім закутували в кожух: якщо він виживав - із нього

виростав богатир, але більшість гинула), а коли й це не допомагало, починалися жорстокі

війни з сусідами. Степи Східної Азії в засушливі часи ІІІ ст. н.е. могли прогодувати не

більше як 500 тис. кочовиків, тому легенда про “мільйони варварів”, що нападали на

“беззахисний” Китай, є міфом.

Сяньбі, як і їхні сусіди (хунни, ухуані та ін.), залишалися кочовими тваринниками, пасли

коней, дрібну й велику рогату худобу, промишляли рибальством і ловами. Державотворчі

процеси в сяньбійському суспільстві так і не <%-2>вийшли за межі вождівства

(протодержави або “чіфдома”)_ - початково структурованого суспільства, яке поділялося на

вождів і воєначальників з дружинами, жерців, вояків та членів їхніх сімей. Найнижчий

статус займали представники завойованих народів. Знали сяньбі інститут патріархального

рабства, та межі між усіма соціальними прошарками залишалися ще досить аморфними, а

створити повнокровну державу (що визначається певною територією з адміністративним

поділом, існуванням професійної публічної влади й системою податків, за рахунок яких ця

публічна влада утримується) сяньбі завадила обмеженість продуктивних сил. Це не давало

змоги створювати в достатньому обсязі додатковий продукт, який можна було б вилучити у

безпосереднього виробника як податок, не боячись, що цей виробник загине від голоду, а без

систематичних податків не можуть існувати інститути державної публічної влади.

Соціально-майнова диференціація у сяньбійців відбувалася, але, розселившися на неосяжних

територіях (раніше вони мешкали в степах Південної Маньчжурії), протомонголи розгубили

зародки державності, а з ними почала розвалюватись і їхня етнічна спільність.

У 181 р. 40-річний Таншихай несподівано помер, а його “пожадливий та розпусний”1 син

Холян загинув під час облоги ханьської фортеці від стріли китайського самостріла. Після

недовгої усобиці єдність і могутність протомонголів відродилася за правління Кебінина, та

після його смерті (235 р.) степова сяньбійська імперія остаточно розпалася.

Ситуацію ускладнила грандіозна засуха, що вразила степ у III ст. Тихоокеанські мусони

змінили свій шлях північніше, літні дощі виливалися на сибірську тайгу, а в степах гинула

рослинність, висихали озера й річки, вимирала худоба, зникали рештки державності.

Протомонголи розділилися на кілька племен (сяньбі, табгач, муюн, тогон та ін.), а хунни й

ухуані звільнилися від обтяжливої опіки. Лише наприкінці III ст., коли посуха почала

відступати, у степах поновилися державотворчі процеси.

Розвал сяньбійської єдності сприяв відродженню політичних амбіцій у хуннів, а поряд

утворився іще один етнос_ - кули (цзелу - “раби”), основу яких становили колишні хуннські

раби (вони звільнилися в момент розпаду хуннської держави й розгрому її сяньбійцями). До

них приєдналися опальні чиновники, політичні емігранти, колишні невільники й злочинці,

різноманітні втікачі й бродяги, яких згуртувала в єдиний етнос спільність долі й походження.

Розмовляв цей строкатий конгломерат хуннською мовою.

Всі кочовики, знесилені засухою, усобицями за воду й пасовиська, розвалом хитких

протодержавних інститутів, мріяли про мир і спокій та бажали торгувати з явно сильнішим

Китаєм, обмінюючи м'ясо, шкіри, хутра й коней на китайські рис, вироби ремесел, шовк і

печиво, але китайці спробували використати цей сприятливий для них момент для повного

знищення степняків. Спочатку всіх бажаючих із напівголодних номадів упустили в долину

Хуанхе, примушуючи їх орати землю, вивчати ієрогліфіку та служити в цзіньській армії,

проте кочовики вперто не бажали ставати китайцями. Номади їли з ножа (а не паличками),

споживали м'ясо й молочні продукти (а не рис із приправами), пили кумис (а не гаоляновий

самогон). Вони носили халати з заходом наліво (а не направо, як китайці), а їхні жінки

працювали разом із чоловіками (а не сиділи вдома як китаянки). Відмінностей виявилося

надто багато, щоб на них не звертати уваги, й тоді імперія Цзінь, скориставшися тим, що

притиснуті до води “варвари” втратили мобільність, перейшла до фізичного винищення

кочовиків.

Довгий час степняки нічого не могли протиставити масованим походам китайських армій.

Цілими родами кочовиків вирізали чи обертали на рабів; та коли Цзіньську імперію

знесилили внутрішні катаклізми, а мусони на рубежі ІІІ - ІV ст. повернулися в степ - номади

сповна відплатили своїм кривдникам. Від дощів зазеленіли трави, відгодувалися худоба й

коні, відновилася бойова міць степняків, і в 316 р. 40 тис. хуннів захопили весь Північний

Китай, полонивши двох цзіньських імператорів. Але синтез Китаю зі Степом дав

несподівано криваві, жахливі результати.

_ Свої гареми хунни наповнили китаянками, та діти від шлюбів переможців із

переможеними, виховані матусями-китаянками в павільйонах і альтанках на китайській

поезії й філософії, розгубили степові традиції (родоклановий корпоратизм, “почуття ліктя”,

імператив вірності племені й ханові тощо) й перетворилися на розбещених куртизанів, що

розважалися людожерством, гаремно-політичними інтригами й зрадництвом. У 350 р.

китайці хуннів вигнали. Потім у Північному Китаї почергово володарювали муюни, тибетці,

тангути й, нарешті, табгачі, які від інших протомонголів відрізнялися тим, що, запозичивши

багато традицій у своїх сусідів тунгусів, заплітали на голові косу. В Китаї народилася

строката етно-політична химера - імперія Північна Вей, а в степах “імперії” хуннів і

сяньбійців остаточно канули у небуття: на рівнинах Монголії зароджувався каганат жужанів,

які започаткували інститут орди - першої повнокровної кочової державності.

6.Визначіть дату виходу Діамантової Сутри . 932рік. Діамантова сутра – перша книга зі збору

китайської поезії в 130 томах створеної за ініціативою міністра китайського двору Фон-Тао.

7. Завоювання турками Софії. В 1386 р. впала Софія

8. Заснування держави великих моголів. “Імперія Великих Моголів” (1526 - 1754).

9. Династія Юань (1271-1368) імператорська династія в Монголії і Китаї монгольського

походження. Постала після проголошення хана Хубілая імператором у 1271 році.

10. Заснування халіфату Омеядів. У 661 р. єдиним халіфом усіх арабів став Муавія ібн Абу

Суф'ян з роду Омейядів, який заснував династію, що правила арабами майже століття (661 -

750). Столицею халіфату став Дамаск.

11. Переворот Тайка.Проімператорську змову очолили Накатомі Камако й царевич Нака Ое.

Обидва здобули освіту в китайському дусі й мріяли в такому ж ключі перебудувати державний устрій

Японії. Чутки про змову дійшли до Сога, і їхні керівники Емісі та Ірука стали дуже обережними, але

на допомогу проімператорській партії прийшов дипломатичний етикет. 14 липня 645 р. при дворі

відбувся офіційний прийом послів із Пекче, на який Сога Ірука прийшов, звичайно, без зброї та

охорони і був тут же убитий заколотниками. Одразу після знищення ворожого лідера змовники

оточили палац Сога, захисники якого, очолені літнім Сога Емісі, не маючи шансів відбитися, спалили

себе, щоб не потрапити в полон. З ними згорів державний архів із найдавнішими японськими

хроніками. В історії Японії відкрилася нова сторінка. Внаслідок перевороту 645 р. владу в країні

захопив безпосередньо імператорський рід, а на престол зійшов новий тенно - найстаріший

представник династії старець Котоку (645 - 654). Рік його воцаріння дістав назву перший рік Тайка

(“Великих реформ”), а сама подія увійшла в історію під назвою переворот Тайка.

12. Перший хрестовий похід (1096 - 1099)

13. Дата першої подорожі до Китаю венеціанських купців Ніколо і Маффео Поло . В 1255 р два

венеціанських купці Ніколо і Маффео Поло чорноморським шляхом досягнули Сарая, через

безпорядки в країні не змогли повернутися назад і тому відправилися в Бухару, а звідти до двору

великого хана, десь поблизу Пекіну. Через 14 років вони повернулися в Акру.

14.Дата повстання під проводом чжуан Юань- Чжана. В 1351 р китайці повстали.

Каталізатором і організатором виступу була підпільна буддійська секта “Білий Лотос”.

Повстанці обмастили губи кров'ю, закололи в жертву Небу і Землі білого коня та чорного

бика, обв'язали голови червоними пов'язками й поклялися бити монголів. Армія “червоних

пов'язок” швидко зростала. В 1352 р. до її лав вступив нікому не відомий монах Чжу

Юаньчжан (1328 - 1396) - майбутній імператор відродженої Китайської держави. Завдяки

неабияким організаторським і військовим здібностям та винятковій хоробрості Чжу

Юаньчжан швидко висунувся із простих воїнів і став одним із керівників повстання, але

незабаром зрозумів безперспективність народного бунту, тому в 1355 р. переправився через

Янцзи до Південного Китаю, де, піднявши білий прапор, виклав свою програму дій. Вона

передбачала вигнання монголів, відновлення китайсько-конфуціанської державності та

створення максимально централізованої абсолютистської імперії. В 1356 р. “білі” захопили

м. Цзіньлін (сучасний Нанкін) і почали відновлювати китайські адміністративні та військові

органи влади. Ці заходи дістали підтримку абсолютної більшості співвітчизників Чжу

Юаньчжана. Чжу Юаньчжан поставив під свій контроль весь південь країни, а 1363 р., добре

озброївши своє 250-тисячне військо (в тому числі вогнепальною зброєю) і забезпечивши

його провіантом, рушив на завоювання долини Хуанхе. Першим ворогом стали “червоні

пов'язки”, та їхня 600-тисячна голодна неорганізована армія була розсіяна в битві поблизу

озера Поянху. Залишки “червоних” спробували пограбувати Корею, але були відбиті, а

їхнього лідера Сяо Мінвана втопив посол-вивідувач “білих” Ляо Юнчжун. А коли до Чжу

Юаньчжана приєдналася “синя армія”, монголів вигнали з Китаю остаточно. В 1368 р. “білі”

захопили Даду, а Чжу Юаньчжан проголосив себе імператором династії Велика Мін (1368 -

1644). Столицею імперії став Інтянь (сучасний Нанкін).

15. Цзедуші - військові правителі провінцій Китаю при династії Тан та в період десяти

династій та п'яти держав. Посаду цзедуші було запроваджено для боротьби із звонішньою

загрозою. Незабаром цзедуші отримали великі повноваження, зокрема можливість

утримувати власне військо, збирати податки й передавати титул від батька до сина.

Циши - Этот вид кулачного искусства также известен под другим написанием с тем же

чтением - - которое можно перевести как "семь воинов". Исходно стиль был назван в честь

семи святых ислама, впоследствии стал известен как "семь форм".

Чжуан Юань – земельний наділ в Китаї , Присадибна ділянка дорівнював 20 му.

посади генерал-губернатора.

16. Окімі (яп., «великий ван», «великий правитель») — титул монарха (вана) у стародавній

Японії і державі Ямато до утвердження титулу Імператор Японії.

Сумерагі – (царр , імператор , глава роду а згодом племінного союзу, що мав у своїх руках

величезну владу будучи верховним вождем війська , суддею, жерцем в Японії.

Сессю – регент при малолітньому імператорові.

17. Тань – Цзи – основний титул імператора( син неба, або по-іншому імператор

Тенно - імператор Японії(небесний монарх) глава держави

Великий хан або Каган — титул правителя в монгольських та тюркських мовах, що

відповідає титулам царя або великого князя, князя князів, хана ханів в староруських

джерелах або імператора в джерелах європейських, і тим, хто правив імперією (каганатом).

Він також може бути переведений як хан ханів , що еквівалентно Цар Царів.

18.

19. Виникнення надільної системи в Імперії Цзінь (280 - 316). Виникнення державної

надільної системи. Епоха селянських бунтів та усобиць Троєцарства завершилася, але її

наслідки були жахливими. Населення країни зменшилося з 60 млн до 7,7 млн чол., повний

розвал і занепад переживала економіка. Світ вступав у середні віки, і для Китаю пологові

муки нової епохи виявились нелегкими. Лише надзвичайна терплячість, працьовитість і

витриманість дали можливість китайцям вижити і не вимерти поголовно. Саме в ці часи в

сільському господарстві почали використовувати важкий плуг, сівалку, водяний млин і

схожий на велосипед водопідйомний пристрій для зрошення полів. Проте негаразди були

настільки катастрофічними, що без прямого втручання держави в економіку (що природно

для цивілізаційної структури східного типу) відродити господарство здавалося неможливим.

У 280 р. Сима Янь своїм указом увів в імперії державну надільну систему, основу якої

становила загальнодержавна власність на землю. Кожен селянський двір отримав із

державного земельного фонду наділ, із розрахунку 120 му (8 га) на одного дорослого

чоловіка (від 16 до 60 років), за користування яким сплачував державі зерновий податок (до