22

ПВНЗ «ЄВРОПЕЙСЬКИЙ УНІВЕРСИТЕТ»

Нікопольська філія

САМОСТІЙНА РОБОТА №4

з навчальної дисципліни

«Основи філософських знань»

студента 1 курсу

групи Д-20112-1

Гайдадима Максима

м. Нікополь

2013 р.

Зміст

1. Визначте основні складові духовного життя.

2. Розкрийте зміст поняття “культура” та визначте основні його смислові складові.

3. Як ви розумієте “історичність” культури?

4. У чому полягає людиномірна сутність культури?

5. Як співвідносяться культура і природа людини?

6. Що таке “елітарність” культури?

7. Покажіть співвідношення понять “культура” і “цивілізація”.

8. Що таке “цінність”, “ідеал”?

9. Дайте характеристику універсальних вищих цінностей людини.

10. У чому полягають особливості формування української культури?

11. Які головні тенденції культури наприкінці ХХ і початку ХХІ століть.

Поняття, зміст яких необхідно запам’ятати:

Логічні вправи

Література

1.Визначте основні складові духовного життя.

Ці чотири складові духовного шляху суть: - Читання Євангелія і духовної літератури та міркування над прочитаним, - Участь у богослужбовому житті Церкви, в її Таїнствах, і, перш за все, Таїнстві Євхаристії, - Індивідуальна молитва, - Благодіяння.

2.Розкрийте зміст поняття “культура ” та визначте основні його смислові складові.

Культура (лат. cultura, від colo, colere - обробіток, пізніше - виховання, освіта, розвиток, шанування) - поняття, що має величезну кількість значень в різних областях людської життєдіяльності. Культура є предметом вивчення філософії, культурології, історії, мистецтвознавства, лінгвістики (етнолінгвістики), політології, етнології, психології, економіки, педагогіки та ін..

Її основні соціальні функції. 1. Адаптивна функція культури. Культура забезпечує адаптацію людини до навколишнього середовища, природних та історичних умов його існування.

2. З адаптивної функцією тісно пов'язана інтегративна функція культури, що забезпечує соціальну інтеграцію людей.

3. Інтеграція осіб здійснюється на основі комунікації. Тому важливо виділити комунікативну функцію культури. Культура формує умови і засоби людського спілкування.

4. Функція соціалізації. Культура є найважливішим чинником соціалізації, що визначає її зміст, засоби і способи. Під соціалізацією розуміється включення індивідів у суспільне життя, засвоєння ними соціального досвіду, знань, цінностей, норм поведінки, які відповідають даному суспільству, соціальній групі.

За іншими класифікаціями до функцій культури відносяться: 1) Пізнавальна або гносеологічна. Культура, концентрує в собі кращий соціальний досвід безлічі поколінь людей, іманентно набуває здатності накопичувати найбагатші знання про світ і тим самим створювати сприятливі можливості для його пізнання і освоєння.

2) Регулятивна (нормативна) функція культури пов'язана, перш за все, з визначенням (регулюванням) різних сторін, видів суспільної і особистої діяльності людей. У сфері праці, побуту, міжособистісних відносин культура, так чи інакше, впливає на поведінку людей і регулює їхні вчинки, дії і навіть вибір тих чи інших матеріальних і духовних цінностей. Регулятивна функція культури спирається на такі нормативні системи, як мораль і право. 3) Семіотична, або знакова (від грец. Semeion-вчення про знаки) функція - займає важливе місце в системі культури. Представляючи собою певну знакову систему, культура передбачає знання і володіння нею. Без вивчення відповідних знакових систем оволодіти досягненнями культури неможливо. Так, мова (усний чи письмовий) - засіб спілкування людей, літературна мова - найважливіший засіб оволодіння національною культурою.

4) Ціннісна, чи аксіологічна функція відбиває найважливіший якісний стан культури. Культура як система цінностей формує в людини цілком певні ціннісні потреби й орієнтації.

3.Як ви розумієте “історичність ” культури?

Реальністю культури є й те, що вона виявляє себе істо­рично. Поза історією говорити про розгортання культури неможливо. Адже принцип конкретно-історичного підходу, про який ішлося вище, повною мірою стосується культури. Це означає перш за все, що при розгляді й оцінюванні тієї чи іншої культури не можна ігнорувати умови її формування.

 Формуючи, розвиваючи людину, культура завжди є само-творчістю, результатом якої є постійне відтворення загально­визнаних цінностей, норм і смислів людської діяльності та постійне оновлення їх. Людина завжди у своїй культуротвор-чій діяльності перебуває між цими двома тенденціями, одна з яких прагне зберегти існуючі форми, тоді як друга спрямо­вана на творення нових.

 Саме тому попередні досягнення культури не відрізані від сучасності неперехідними межами. Вони у своїх неминущих зразках живуть у сучасності і житимуть у майбутньому. Наша духовна культура є плодом минулого і сіменем май­бутнього. Реалізується цей взаємозв'язок часів — минулого, сучасного, майбутнього — завдяки традиціям і новаторству у культурі, через механізм її спадкоємності.

Спадкоємність культури — це процес передачі куль­турно-історичного досвіду. І в цьому вимірі спадкоємність є відтворенням, збереженням вічних цінностей шляхом пере­осмислення їх у процесі творчості. Саме в спадкоємності як органічному поєднанні традиції і новаторства реалізується історичність культури, її самозбереження й саморозвиток. Культура як процес і результат суспільно-історичної діяль­ності людини функціонує через органічне поєднання мину­лого, сучасного і майбутнього, а формою цього поєднання є спадкоємність як мірило єдності минулого і майбутнього в сучасному, міра співвідношення репродуктивності і творчості в діяльності людини.