- •1.Дати визначення поняття “масова комунікація”. Масова комунікація в житті суспільства.
- •2.Масова комунікація як чинник глобалізаційного поступу.
- •3.Основні етапи досліджень медіа впливу. Погляди Ховленда, Лазарсфельда, Лассуелла, Левіна, Стауффера, Веплса.
- •4.Ефект праймінгу та його використання у сучасних комунікативних технологіях.
- •5.Теоретичні основи гіпотези культивації
- •6.Сучасні дослідження теорії встановлення пріоритетності новин.
- •7.Реклама як різновид масової комунікації.
- •8.Вплив політичної пропаганди та функції мас-медіа в демократичному суспільстві.
- •9.Загальна структура мк г.Лассуелла, характеристика її складових.
- •10.Комунікатори як творці інформаційних продуктів. Типи комунікаторів.
- •11.Масова інфо: особливості продукування та поширення.
- •12. Засоби передачі масової інформації.
- •13. Особливості масової аудиторії.
- •14. Проблема дослідження комунікатора (ідеї м.Вебера).
- •15.Теорія „когнітивного дисонансу” та „теорія відповідності”. Проблема подолання „когнітивного дисонансу”.
- •16.Контроль за поширенням мас інф: від цензури до спіндоктора.
- •17.Масова аудиторія та її типологізація.
- •18.Ефективність масової комунікації як об’єкт дослідження.
- •19.Психологічні проблеми масово-інформ. Процесів.
- •20. Вплив уваги на ефективність масової комунікації.
- •21. Соціальні настанови та стереотипи у масово-комунікаційному процесі.
- •22.Комунікативна та докомунікативна стадії спілкування, їх врахування у масово-комунікаційному процесі.
- •23. Перспективи входження України до європейського та світового масово- комунікаційного простору.
- •24. Масова комунікація та зовнішньополітична діяльність.
- •25. Інформаційно-роз’яснювальна діяльність дипломатичних представництв та використання каналів масової комунікації.
- •26 Формування позитивного іміджу держави як комунікативна мета: роль масової комунікації та залучення нац змі.
- •27. Теорія „прямого впливу” та „теорія обмеженого впливу”.
- •28.Концепція двоступеневого поширення інформації: теорія та практичне застосування.
- •29 Етапи розвитку теорії масової комунікації в хх ст.
- •30 Особливості діяльності засобів масової комунікації
- •31 Складові системи національних змк: особливості організації та функціонування.
- •32. Основні методи дослідження, які викор. В теорії мк.
- •33. Формування соціальних настанов методами масової комунікації.
- •34. Проблема дослідження комунікатора.
- •Професійні
- •Непрофесійні
- •35. Взаємозв'язок комунікатора з іншими складовими комунікаційного процесу.
- •36.Традиційні методи дослідження медіа впливу
- •37. Типологічні особливості засобів масової комунікації.
- •38 Особливості каналів масової комунікації.
- •39 Ефекти "першості" та "нещодавності". Їх використання у практиці масової комунікації.
- •40 Інформація емоційна чи раціональна: проблема еф-ті.
- •41 Загальні характеристики процесу контент-аналізу.
- •42 Проблема соц настанов, стереотипів та психологічних бар’єрів: методи їх подолання засобами масової інформації.
- •43 Психологічні чинники привернення уваги до мк.
- •5 Основних властивостей уваги:
- •44 . Поняття „маса”, „натовп”, „аудиторія”: характеристика, основні типи.
- •45 Сучасний погляд на соціальні функції змі: теорія використання та задоволення.
- •46 Надзвичайні події у структурі мк: вплив та ефекти.
- •47 Політична пропаганда у мк: чинники медіа впливу
- •48 Державне та комерційне мовлення в нац інф просторі.
- •49 Вплив гром. Організацій на діяльність нац. Масово-комунікаційної сфери.
- •50. Предмет, об’єкт, завдання й методи дослідження масової комунікації.
- •51 Сучасний стан у вітч теорії масової комунікації.
- •52 Видові риси, особл.Та переваги окремих каналів мк.
- •53 Засоби мк та державотворчий процес.
- •54 Міжнародні комунік потоки та масова комунікація.
- •55 Соціально-когнітивна теорія а.Бандури
- •56.Інтерактивна модель в. Шрамма
- •57.Джерела для медіа досліджень в Україні
- •1) Тв панель
- •59«Подвійна природа» змі
- •Політичні функції мас-медіа: особливості держав сталих та нових демократій.
- •61Формування громадської думки та політичної волі засобами масової інформації.
- •65 Три моделі сучасних медіа систем
- •Основні риси :
- •Основні риси ліберальної моделі
- •68. Структурні трансформації медіа-індустрії: на прикладі східноєвропейських країн.
- •69. Роль державних органів у розвитку масовокомунікаційних процесів
- •74.Формування стереотипів у процесі масової комунікації та проблема їх подолання
34. Проблема дослідження комунікатора.
Комунікатор – особа/група осіб, що мають вплив на зміст масової комунікації.
С.І. Даниленко запропонував класифікацію для 4 типів комунікаторів:
топ-менеджери
власники ЗМІ
журналісти
журналіський колектив
Вперше дослідження комунікатора відбулася у роботі М.Вебера в 1910 р “Соціологія преси”. Він вивчав комунікатора застосовуючи статистичні методи. Він поставив проблеми особливості громадської думки, проблему джерела отримання інформації, а також кількісного аналізу преси, але не сформулював його як окремий тип аналізу. При вирішенні цих проблем він виявляв ставлення громадськості до політичних та бізнесових кіл та до інших питань.
З погляду форми комунікації, комунікатори поділяються на комуніката й комуніканта (див. лекцію 1).
Існує два типи комунікаторів:
Професійні
Непрофесійні
Професійним комунікатором є той комунікатор, який усвідомлює власні процеси передачі або споживання інформації, керує ними, удосконалює свої уміння й навички, професіонально (тобто майстерно) організовує процес передачі або переробки інформації.
До професійних комунікаторів належать професійні мовці та професійні співбесідники (аналітики мовлення).
Професійні мовці формуються на основі усвідомлення процесів породження висловлювання, механізмів виникнення повідомлення, усвідомлення тих факторів (чинників), які впливають на мовця під час виникнення повідомлення.
У процесi масового спiлкування структура комунiкатора, як правило, є складною. У якостi комунiкатора виступає цiлий колектив — редакцiя газети, радiо, телебачення, видавництва тощо, де рiзнi вiддiли використовують рiзнi комунiкацiйнi функцiї.
35. Взаємозв'язок комунікатора з іншими складовими комунікаційного процесу.
Комунікатор – особа/група осіб, що мають вплив на зміст масової комунікації.
С.І. Даниленко запропонував класифікацію для 4 типів комунікаторів:
топ-менеджери
власники ЗМІ
журналісти
журналіський колектив
*******
Зв'язок комунікатора з іншими складовими комунікативного процесу складається з наступного:
1) зв'язок комунікатор-повідомлення: він його власне і формує;
2) комунікатор-канал: обирає найвдаліший канал для свого повідомлення;
3) комунікатор-реципієнт: виходячи з обраного реципієнту формує повідомлення, обирає канал, далає бар'єри, очікує зворотньої реакції.
За визначенням Е. Гофмана комунікатор це та функціональна позиція з якої починається комунікація. Він взаємодіє з усіма складовими комунікаційного процесу по різному, при цьому реалізуючи свою комунікацію у різних формах, і сам виступаючи у різних ролях:
аніматор – той, хто озвучує створений кимось текст (диктор ТВ)
автор – хто обирає що сказати і як (журналіст)
принципал (винуватець) – той, чиї позиції і уявлення розкриті у тексті. Це категорія службового рівня, коли індивід говорить “ми” ,а не “Я”
контектер – виконавець фактичної функції підтримання розмови
символізатор – говорить не те, що думає. Він автор та аніматор, але не принципал. Ситуація комунікативної істини, а не правди (іронія, лестощі,брехня).
Одна і таж особа може переключи або суміщати ці ролі в залежності від контексту.