60. Джерела і основні риси права феодальної Німеччини.

У Німеччині, як і в більшості країн Західної Європи, вХ-ХІУ століттях переважало звичаєве право. Згодом з'являються записи судових звичаїв - Саксонське зерцало та Швабське зерцало (XIII ст.). Важливе значення мали акти королів (імператорів), а з переходом до станово-представницької монархії— постанови Рейхстагу. У період абсолютизму виникають систематизовані збірники законів. Серед них за змістом і значенням вирізняється "Кароліна" — кодифікація, видана та названа за іменем імператора Карла V. Це був звід кримінально-процесуального права, що призначався для всієї величезної імперії, але не був обов'язковим для курфюрстів, за якими зберігалося право користуватися своїми "споконвічними та справедливими звичаями".

Від XVII ст. деякі німецькі держави здійснюють свої кодифікації: Кримінальне уложення та Цивільний кодекс у Баварії (середина XVIII ст.), Кримінальне уложення ерцгерцогині Марії Терезії — " Терезіана" в Австрії, Пруське земське уложення 1784 р. та ін.

Важливу роль відігравало міське право, що регулювало відносини в галузі ремесла й торгівлі та фіксувалося в міських статутах. Широко були відомі міські статути Кельна, Магдебурга, Любека та інших великих торговельних центрів Німеччини.

Право захищало приватну власність, насамперед, на землю. Для права феодальної земельної власності були властиві такі риси:

ієрархічна структура земельної власності, становий характер, обмеження в розпоряджанні, особливий порядок спадкування - майорат.

На сімейне право сильний уплив справляла церква. Переважно, саме нормами канонічного права регулювалися шлюб та сім'я. Заборонялися розлучення, позашлюбні зносини, шлюби з близькими родичами. Шлюбний вік був низьким і становив для чоловіків 14 років, а для жінок— 12. Жінка перебувала в підпорядкованому від чоловіка становищі,.За нормами ленного права земля могла переходити в спадок тільки до одного із синів, а за земським правом —у рівних частках до всіх синів.

Кримінальне право оперувало такими загальними поняттями: умисел і необережність; обставини, що обтяжують провину; співучасть тощо. Визнавалися різні види злочинів: проти релігії (богохульство, чаклунство); проти моральності (перелюб); проти держави (зрада, бунт); проти особи (вбивство, поранення, образа); проти власності (крадіжка, грабіж); проти правосуддя (лжесвідчення) та ін. При визначенні покарання суд зважав на станову приналежність сторін. Основною метою покарання було залякування. Основні види покарань того часу: смертна кара, членоушкодження, тілесні та ганебні покарання, таврування, тюремне ув'язнення, вигнання, штраф.

Судовий процес спочатку (до XII ст.) має змагальний, а згодом -слідчий (інквізиційний) характер (переважає після видання в 1532 р. "Кароліни").

61. Джерела права, кодифікація французького законодавства у період і імперії.

Перша Французька імперія (1804—1815)— епоха імперії Наполеона Бонапарта у Франції. Перша імперія бере початок 18 травня 1804 року, з оголошення сенатором-консультом Наполеона Бонапарта "імператором французів" під іменем "Наполеон Перший".

Значну увагу імператор Наполеон І приділяв упорядкуванню старих і розробці нових норм права, що закріплювали буржуазні перетворення в країні та зміцнювали режим його особистої влади. У 1804, 1808,1811 pp. У Франції було розроблено і видано Цивільний, Комерційний та Кримінальний кодекси (зводи законів), що їх, зазвичай, називають кодексами Наполеона. Вони були набагато прогресивнішими, ніж законодавство феодально-абсолютистських країн, бо увібрали в себе найкращі положення правових систем різних епох. . Вони гарантували недоторканність приватної власності, чим створювали гарні можливості для економічного розвитку країни. Кодекси підтверджували та закріплювали революційні принципи попередніх конституцій: рівність усіх перед законом, свободу совісті, демократичні права і свободи тощо. Водночас Кримінальний кодекс зберігав закони про смертну кару та тілесні покарання, Цивільний узаконював безправне становище жінки в суспільстві, а Комерційний забороняв виступи робітників проти роботодавців, вводив трудові книжки тощо. Цивільний кодекс остаточно ліквідовував становий поділ суспільства та дворянські привілеї, законодавчо закріплював свободу буржуазного підприємництва. Цивільний кодекс регламентував сімейні відносини, ставив дружину у залежність від чоловіка, наділяв батька значною владою над дітьми. Стаття Цивільного кодексу оголошувала, що у випадку конфліктів між працедавцями та найманими працівниками з питань про видачу заробітної плати «віра надається словесній заяві господаря»; порушення трудового законодавства робітниками каралося в'язницею, за порушення цього ж законодавства підприємцем з нього стягувався лише незначний штраф.

У цілому кодекси закладали правову основу під нові буржуазні майнові відносини, спадкове й сімейне право, взаємини між найманим працівником і підприємцем. Наполеон поширював дію своїх кодексів у завойованих країнах — Голландії, Італії, німецьких землях, герцогстві Варшавському. Це відіграло прогресивну роль у розвиткові цих країн, оскільки зруйнувало залишки старих порядків і заклало правові підвалини буржуазного суспільства.