58. Джерела, основні риси і система мусульманського права.

Мусульманське право — це правова система, що вийшла за межі однієї держави і згодом набула світового значення. Засновник ісламу Мухаммед(VII ст) за необхідне вважав навчити людей, як треба поводитись у життєвих ситуаціях, як сприймати ті чи інші явища, події. Тому мусульманське право не надає великого значення юридичним тонкощам (за винятком детального регулювання окремих видів відносин, наприклад, спадкування).

Характерною рисою мусульманського права було те, що воно ґрунтувалося на релігійних законах ісламу. Прийняття тією або іншою країною ісламу спричиняло за собою обов’язкову рецепцію мусульманського права або як його ще називали — шаріату(“шлях правед-ного життя”). Шаріат - сукупність норм мусульманського права, релігійних та обрядових настанов і правил, що покликані регламентувати не тільки поведінку мусульманина в усіх сферах суспільного й особистого життя, а також його думки і почуття. Для шаріату, особливо на перших етапах його розвитку, характерна увага не до прав мусульманина, а до його обов’язків по відношенню до Аллаха. Норми, що містили такі обов’язки, визначали все життя правовірного мусульманина (щоденну молитву, дотримання посту і правил поховання тощо). Однією з характерних рис середньовічного мусульманського права була його відносна цілісність. Разом з уявленнями про єдиного бога — Аллаха — затвердилася ідея єдиного правового порядку, що мала універсальний характер. Мусульманин, знаходячись у будь-якій іншій країні, повинен був дотримуватися шаріату, зберігати вірність ісламу, керуватись тільки мусульманським правом.

Першим і найголовнішим джерелом мусульманського права є Коран – вічна і незмінна книга мусульман, у якій містяться проповіді Мухаммеда, що були навіяні йому безпосередньо Аллахом, древні легенди і навчання, подані у переказах, низка полемічних виступів проти християнства та іудейства. Другим джерелом мусульманського права є сунна – книга, де зібрано оповіді про життя і діяння пророка Мухаммеда, які й мають бути взірцем поведінки для віруючих у повсякденному житті. Третім за значенням джерелом мусульманського права є іджма, – це збірка одностайних рішень докторів ісламу (му-джатахідів) щодо вирішення питань, не врегульованих Кораном та сунною, які запроваджували нові загальнообов’язкові правила поведінки. Джерелом мусульманського права є також фетва – письмовий висновок вищих релігійних авторитетів за рішенням світських властей відносно окремих питань суспільного життя. Пізніше, із розповсюдженням ісламу, з’явились інші джерела права: укази і розпорядження халіфів, місцеві звичаї, що не суперечать ісламу, та деякі інші.

У системі мусульманського права є галузь «право особистого статусу». Вона регулює сімейні, спадкові та деякі інші відносини, її провідними інститутами є шлюб, розлучення, спорідненість, матеріальне забезпечення сім'ї, обов'язки у справі виховання дітей, заповіт, спадкування за законом, піклування, обмеження правоздатності та ін. Деліктне (кримінальне) право (укубай) встановлює заходи кримінально-правової відповідальності для людини: живої, при здоровому розумі, повнолітньої. До найтяжчих правопорушень належать злочини проти держави і релігії (посягання на «права Аллаха»).

Цивільне право (муамалат) закріплює цивільно-правові відносини, забезпечує захист п'ятьох основних цінностей ісламу: релігії, життя, розуму, продовження роду і власності. Посягання на них вважається злочином і розглядається як заборонене Аллахом діяння

Крім зазначених галузей у мусульманській системі права існують:

1) «владні норми» — система норм, що регулюють сферу державно-правових і адміністративне- правових (у тому числі фінансових) відносин;

2) судове право — система норм, що регламентують порядок створення, функціонування і компетенцію органів, покликаних здійснювати правосуддя — релігійних судів каді, судів поліцейської юрисдикції, юрисдикції справедливості халіфа або його представників;

3) міжнародне право (сійар) — система норм, що регулюють взаємовідносини як мусульманської держави на міжнародному рівні, так і між мусульманами в межах країни. Це регламентація не тільки питань війни і миру, а й відносин мусульманської общини з представниками інших релігій.

У кожній із цих галузей права юридичні норми переплетені з релігійними нормами.