55. Утворення і розвиток московської централізованої держави (хіv–хvii ст.).

У другій половині XІV ст. у північно-східній Русі відбувається об’єднання земель навколо нового центру – Москви, створюється централізований державний апарат. Замість великої кількості самостійних князівств утворюється єдина держава.

Послаблення і розпад Золотої Орди, розвиток економічних міжкнязівських зв’язків і торгівлі, виникнення нових міст і укріплення становища дворянства відіграли роль об’єднуючих факторів. У Московському князівстві інтенсивно розвивалась система помістних відносин: дворяни одержували землю від великого князя за службу і на строк служби. Це ставило їх в залежність від князя і укріплювало його владу.

З XІІІ ст. Московські князі і церква розпочинають здійснювати широку колонізацію заволзьких територій, створюються нові монастирі, міста.

Централізація привела до суттєвих змін у державному апараті і державній ідеології. Великий князь став називатися царем за аналогією з ординським ханом чи візантійським ім-ператором. Русь прийняла від Візантії атрибути православної держави, державну і релігійну символіку.

Посилення влади великого князя (царя) відбувалось паралельно з формуванням нової системи державного управління – приказно- воєводської. Для неї були характерні централізація і становість. Вищим органом влади стала Боярська дума, що складалась із світських і духовних феодалів. Це був аристократичний дорадчий орган.

Формування державного апарату здійснювалось за принципом місництва, яке базувалось на критеріях знатності походження

Великий московський князь Іван ІІІ завершив об’єднання земель Північно-Східної Русі. У 1492 р. було приєднано Новгород; із 1485 р. тверичі визнали владу Івана ІІІ. Того ж року князь оголосив себе «государем усієї Русі», а в офіційних документах почала з’являтися назва «Росія». У XV ст. митрополит на Русі став призначатися без згоди візантійського патріарха та Москва стала претендувати на роль центру православ’я.

У ХІІІ–ХV ст. суспільство в Північно-Східній Русі складалося із селян, великих, середніх і дрібних феодалів, духовенства, міщан. Іван ІІІ узаконив обмеження селянських переходів: селянам дозволялося залишати маєток одного феодала й переходити до іншого протягом тижня до і тижня після Юрієвого дня. Власниками великих маєтків були князі, бояри та монастирі.

До середини XVІ ст. остаточно склалась багатонаціональна російська держава. На вершині державної ієрархічної піраміди знаходилась царська влада, не обмежена ні політично, ні юридично. Цар видавав статути, укази, судебники. Він був вищим джерелом державної влади.

З XVІ ст. двірцево-вотчинна система управління транс-формується в приказно-воєводську систему. Великі князі дають своїм боярам доручення “відати” тією чи іншою областю управління, тобто “приказувати”. Із цих доручень виникають спеціалізовані, галузеві органи управління – прикази, які стають монопольними органами центрального управління, що суміщають адміні-стративні і судові функції.

Особливості процесу державної централізації зводились до наступного: візантійський і східний вплив обумовили сильні деспотичні тенденції в структурі і політиці влади; основ-ною опорою самодержавної влади став не союз міст з дворянством, а помістне дворянство; централізація супроводжувалась закріпаченням селянства і посиленням станової диференціації.