Курсова робота

 

Тема:

 

Вітчизняніпедагоги-классики роботу зі слабкими і відстаючими у навчанні

школярами >СОДЕРЖАНИЕ

Запровадження ……………………………………………………………………..... 3

1. Психологічна характеристика причин

неуспішності школярів ………………………………………… 5

2. Поглядипедагогов-классиков роботу із слабкими

і відстаючими школярами ………………………………………… 11

3. Організація роботи з слабкими і відстаючими

школярами ……………………………………………………………. 21

Укладання ………………………………………………………………….. 29

Список використаної літератури …………………………………... 31

ЗАПРОВАДЖЕННЯ

Нині зростає відповідальність школи за рівень навчання і виховання підрастающего покоління. Подоланнянеуспеваемости – найважливіше завдання практичної і теоретичної педагогіки. Вирішення цієї завдання у умовах загальноосвітньоїшко ти передбачає широку пропаганду передового досвіду та впровадження результатівпедагогических досліджень, у шкільну практику.

Часом не тільки рішення практичних і організаційних завдань може забезпечити подолання неуспішності. Потрібні нові теоретичні знання про суть самого явища, ознаки і формах його прояви у сучасної школі. Виключне значення мають комплексні дослідження цієї проблеми. Поруч із корисно вивчення аспектів неуспішності й окремими педагогічними наукамидефектологией, психологією,школоведением.

Мета цієї курсової праці полягає у розкритті, з урахуванням аналізу поглядів вітчизняних педагогів, сутності неуспішності всовременной школі, і розгляду методів і коштів, необхідних вчителю попередження неуспішності.

Піднеуспеваемостью у педагогіці розуміється невідповідність підготовки учнів вимогам змісту освіти,фиксируемое після закінчення будь-якого значного відрізка процесу навчання – ланцюжка уроків, присвячених вивченню однієї теми чи розділу курсу, навчальної чверті, півріччя, року.          

Відставання – це невиконання вимог (чи однієї з них), яке справді існує одному з проміжних етапів всередині того відрізка процесу, який євременной рампою визначення успішності. Слово «>отставание» позначає й процес нагромадження невиконаннітребований, й у окремий випадок такого невиконання, т. е. якийсь момент цього процесу.

>Неуспеваемость і відставання взаємопов'язані. У неуспішності як продукті синтезовано окремі відставання вона підсумок процесу відставання.Многообразние відставання, якщо де вони подолані, розростаються, переплітаються друг з одним, утворюють зрештою неуспішність. Завдання у тому, аби запобігти переплетення окремих відставанні усунути їх. Це і попередження неуспішності.

1. Психологічна характеристика причин неуспішності школярів

 

Серед учнів, із якими випадає мати справу вчителю, то, можливо виділено спеціальна, хоч не дуже численна категорія важким дітям. До важким дітям відносять зазвичай тих підлітків і старших школярів, які характеризуються певними відхиленнями в моральному розвитку, наявністю закріплених негативних форм поведінки, недисциплінованістю. Усе це може нормальної організації навчально-виховного процесу, вчителя відчувають складнощі у роботи з цими дітьми, інколи ж гостро переживають свою що здається безпорадність.

Діапазон вчинків, виходячи з яких підлітків і старших школярів вважають важкими дуже великий: від стійких проявів окремих негативних рис і дідько до наявності явно асоціальних форм поведінки й проступків типу правопорушень і навіть злочинів. 

Важкі діти – це педагогічно запущені діти, проти яких десь, колись же й кимось був педагогічний прорахунок, педагогічна помилка, ігнорований принцип індивідуального підходу вчених, діти, у яких вчасно не звернули увагу, не застосували своєчасних заходів для корекції їх особистості. Інакше висловлюючись до категорії важких потрапляють школярі що випали з процесу нормального навчання і виховання, діти, які мають не склалися правильні відносини з учителем, котрі знайшли місця у колективі та соціально прийнятних способів самоствердження у ньому.

У цьому сенсі термін «важкий школяр» значить негативна характеристика, зовсім позбавлений у собі осуду або осуду. «Важкий» значить «поганий», «зіпсований», «негідний» чи тим паче «безнадійний». «Важкий» – це таке школяр, який особливого відносини, пильної уваги вихователя і колективу, учень, якому необхідний індивідуального підходу вчених.

Вихователь має працювати з конкретної що розвивається особистістю, яка має цілу низкуиндивидуально-психологических особливостей. Цим і пояснюється, що виховний заходи, успішно застосовані одного школяреві, можуть дати очікуваного ефекту, що вони застосовуються стосовно іншому. Тому загальні виховні заходи мають доповняться індивідуальним підходом. Індивідуальний підхід передбачає чуйність і такт вихователя стосовно учням, вміння передбачити психологічні наслідки педагогічного впливу. Він вимагає вибору і здійснення таких виховних заходів, які найбільш відповідали не лише готівкової ситуації, а й особливостям особистості школяра, стану, коли він тепер перебуває, у слідстві чого давали б максимальний ефект.

Розглядаючи неуспішність, виділяють різні причини цього явища. Кивають дві основні групи причин неуспішності: об'єктивні (непосильний обсяг знань, недосконалість методів навчання) і суб'єктивні (психологічні особливості учнів).

Вчителю важливо у своїй вміти відрізняти дітей розумово відсталих дітей із дефектами психічного розвитку від учнів, які справляються зі шкільною програмою з тимчасових причин, не пов'язаних цих індивідуальними дефектами.

Аналізуючи психологічні особливості учнів розрізняють кілька груп невстигаючих. У тому числі особливо слід виокремити такі:

1) педагогічно запущені діти;

2) розумово відсталі діти;

3) ослаблені, чицелебно-астенические діти.

Роботу з важкими підлітками і старшими школярами слід з докладного вивчення їхиндивидуально-психологических особливостей, намагаючись зрозуміти, що призвело їх у шлях асоціального поведінки, які причини такого серйозних виправлень їх особистості. Якщо вихователь не знає або розуміє цих причин, йому важко боротись і з наслідками, з результатами. Дослідження свідчать, що це загальна причина розвитку в дитини негативних форм поведінки – припущена колись помилка його вихованні. Інакше кажучи загальна причина лежать у помилках та прорахунки в виховній роботі, в неблагополуччя сімейного оточення, до неправильної організації життя та зовнішньоекономічної діяльності дитини будь-якою етапі її розвитку. Про цю причини кажи насамперед ще й тому, що вона починає діяти набагато раніше надходження дитину до школи, доти, як і роботу над формуванням дитині включаються вчителя і вихователі.

Одною з найбільш істотних причин – неблагополуччя у ній. Тут мається на увазі як стиль сімейного виховання – деспотичний, заснований на придушенні, чи оборот, вільний, стиль суворий, аскетичний чи тепличний,изнеживающий, коли дитину звільняють від клопотів і обов'язків, стиль заснований на байдужості й байдужості до доль дітей.

         Йдеться також і про прямому неблагополуччя, про потворних стосунках у деяких сім'ях, про побутової та соціальній розбещеності, непорядності, про сім'ях, де панує розлад, сварки між батьками, а часом простежується повний розпад відносин між членами сім'ї. Одне слово, кажуть педагоги і психологи, «важкі» діти – це найчастіше діти «важких» батьків

         Та не такі родини повинні належати до категорії неблагополучних. Досвідчені вчителя відзначають, що серйозну стурбованість викликають зовні благополучні сім'ї, у яких батьки цікавляться складним внутрішнім світом своїх дітей, прагнуть зрозуміти їхні потреби й інтереси, відчуття провини і переживання. Атмосфера глибоко байдужа призводить до так само глибокої відчуженості дітей, позбавлених відкритого і доброзичливого спілкування з старшим, дорослим, близьким людиною.

         Дослідження психологів показали, що у переважній більшості випадків у підлітків і старших школярів відмінних асоціальною поведінкою, сформувалася негативне ставлення до школи й навчання з урахуванням відставання у навчанні, конфліктів з вчителями. У дружний колектив однолітків такі учні почуваються самотніми, не цікаво навчається, читати, в них розвинена потреба у пізнанні. Такі підліткичужие вдома,чужие у шкільництві, лише компанії з асоціальними установками, потребами і якими інтересами вони «свої», там їх визнають, там вони знаходять «себе».

У результаті син стає важким, коли відбувається збіг, накладення негативних зовнішніх впливів (аморальне поведінка дорослих, погане вплив вулиці, компанії правопорушників), невдач у школі та педагогічних помилок вчителів, негативного впливу сімейного побуту і внутрішньосімейних стосунків. Інакше кажучи, дитина випадає зі сфери виховання у багатьох ланках й у зоні активних негативних впливів.

         Психологи і педагоги запропонували кілька систем типізації тяжких дітей, намовляючи на, що це типізація, як і взагалі всяка типізація, умовна:

1) діти з порушенням у сфері спілкування;

2) діти із підвищеною чи зі зниженою емоційної реакцією;

3) діти з одностороннім розумовою розвитком;

4) діти із неправильним розвитком вольовихкачеств[1].

Такі особливості особистості, як недисциплінованість, безвідповідальність, слабка воля, відсутність працьовитості, наголошувані як причини неуспішності, становлять умови й у виникнення відставання. Всі ці риси пов'язані певною мірою з віковими особливостями. Невиконання самостійної, роботи відмова відповідати стосовно питань вчителя, відволікання на уроці виникають недисциплінованістю, безвідповідальним ставленням до діла. Слабка воля, відсутність працьовитості викликають такі елементи відставання, як уникнення труднощів, пасивність у зіткненні із нею. Ці самі особливості особистості школярів можуть спричинити недбалого виконання роботи, і зокрема те, що учень не використовує відомі йому способи самоконтролю. Цьому може й характерна даного віку деяка переоцінка своїх фізичних можливостей, невміння тверезо оцінити труднощі розпочатої роботи.

Однією з передумов, викликають відставання, є характерна підліткового віку нестійкість устремлінь, схильність довнеучебним занять і захопленням. Загальновідомий факт захоплення підлітків пригодницькими книга ми, кіно, телевізійними передачами на шкоду шкільним занять і пізнавальному читання. Багато підлітків приділяють чимало часу спортивним тренувань і рухомим ігор, роботі уюннатских та інших гуртках. Зазвичай у позашкільних дитячих установах стежать, щоб ці заняття не ішли у збитки навчанні.

Наявність різноманітних і сильнихвнеучебних інтересів підлітків пов'язано, як зазначають спеціалісти, з найважливішими особливостями підліткового віку: надлишкомнеистраченной енергії, прагненням до рухомим видам діяльності,расположением до спільних дій і ігор, усезростаючим прагненням до самостійності, визволенню опіки дорослих. Встановлено, що наявність сильнихвнеучебних інтересів, у поєднані із негативним ставленням до школи характеризує довго невстигаючих школярів.

При епізодичної неуспішності й у випадках відставання характерно байдужість до школи. Учень сприймає навчальні заняття як неминучу повинність, виконує вимоги навчайтелей, бере участь у якійсь мірі у роботі і виявляє навіть іноді активність, але це лише тим, ніж мати неприємностей, не залучати себе увагу дорослих. У та кого учня сформувалася досить стійка позиція вотношении зі школи і уроків: він упевнений, що це нудно, що це потрібно старшим, а йому особисто непотрібно. Ми бачили випадки, коли навіть гурток вибирається за бажання батьків.

Часом не тільки негативне ставлення до школи і його вчення з примусу викликають відставання учнів середньої ланки. Великим злом є і його вчення тільки для позначки, коли отримання хорошій аудіосистемі чи задовільною позначки («хоча б трієчку») стає єдиною метою та провідним мотивом роботи, це паралізує оцінну діяльність учня, по породжує байдужість до змісту навчальної діяльності. Успіхи й невдачі у навчанні викликають емоції не власними силами, а в зв'язки й з можливістю чи неможливістю може одержати бажану оцінку.

Радість пізнання нового, задоволення від колективної праці, задоволення від подоланих труднощів – все заслоняється оцінкою. Шкоду наноситься як успішності, а й усьому моральному вихованню школяра. В окремих учнів мету отримання позначки постає як засіб самоствердження, задоволення самолюбства,средст у щоб одержати обіцяної вдома нагороди («заробитипятерками» велосипед, фотоапарат, годинник). В усіх цих випадках має місцевнеучебная мотивація, і це перешкоджає розвитку пізнавальних інтересів, виникненню прагнення удосконалювати свої вміння і навички, поглиблювати і розширювати знання, заважає формуванню ціннісного ставлення до освіти.

         З усієї цього можна дійти невтішного висновку, що економічні причини неуспішності школярів зводяться до чого:

> непосильний обсяг знань;

> недосконалість методів навчання;

> відсутність потрібних громадських мотивів вчення;

> «інтелектуальна пасивність»;

> неправильні навички та способи навчальної роботи;

> неправильне ставлення до праці.

Знання і запобігання цих причин дозволяє: зробити процес навчання ефективнішим від перших днів навчання школярів.