2. Лікарські засоби в ендодонтії. Рідини для промивання каналів та антисептичні пов’язки.

Ідеальний «антисептик» для кореневих каналів повинен відповідати наступним вимогам:

• мати бактерицидні властивості;

• бути нетоксичними для периапікальних тканин;

• швидко діяти і проникати в дентинні канальні;

• бути хімічно стійкими і зберігати активність протягом тривалого часу зберігання;

• не подразнювати тканини періодонту.

Лікарські засоби для медикаментозної обробки кореневих каналів умовно можна поділити на 3 групи:

• рідини для промивання кореневих каналів;

• антисептичні пов’язки;

• засоби для розширення кореневих каналів.

Для антисептичної обробки застосовують теплі розчини антисептиків, які не подразнюють пульпу: 0,5% перекись водню, 0, 05% фурацилін, 0,1% димексид, 0,02%-0,05% хлоргексидин .

Способи медикаментозної обробки кореневих каналів:

• за допомогою ватної туруни;

• за допомогою паперового штифта;

• промивання кореневого каналу за допомогою ендодонтичної голки.

Сучасні принципи антисептичної обробки кореневих каналів:

1. Почергове застосування розчинів гіпохлориту натрію та перекису водню для антисептичної обробки. В результаті їх спільного використання проходить реакція з виділенням атомарного хлору та кисню, розщеплення некротичних мас (як дія натрію гіпохлориту) та механічне видалення продуктів розпаду з кореневого каналу за рахунок перекису водню.

2. Паралельне використання засобів для хімічного розширення кореневих каналів на основі ЕДТА.

Приготування антисептичних пов’язок та ендолубрикантів.

Під час роботи інструментами для ліпшого ковзання інструменту, емульсифікації тканини в каналі використовують рідини – лубриканти (глай-оксид, файл-езе, рідке мило, ЕДТА (септодонт, спад). Після механічного розширення кореневого каналу в апікальній третині каналу залишають розчин гіпохлориту натрію для очистки мікроканалів.

Засвоїти засоби для зупинки кровотечі з кореневи каналів.

На основі сульфату алюмінію: Alu-jen Gel, Alu –Jen liguid

На основі хлориду алюмінію: Altrac, Капрамін, Ендо Жи №4

На основі сульфату заліза: Гемостаб

На основі карболової кислоти: Carbolized Rezin

2. Карієс. Класифікація. Показники карієсу.

Карієс – це патологічний процес, який виникає після прорізування зубів,

внаслідок дії комплексу несприятливих факторів зовнішнього і

внутрішнього середовища і проявляється демінералізацією і розм’якшеннямтвердих тканин зуба з наступним утворенням дефекту у вигляді каріозноїпорожнини.

Класифікації карієсу.

І. За локалізацією:

- фісурний;

- пришийковий;

- апроксимальний;

- циркулярний ( кільцевий).

ІІ. За глибиною ураження:

• початковий карієс : - стадія білої плями

- стадія пігментної плями

• поверхневий карієс;

• середній карієс;

• глибокий карієс.

ІІІ За характером клінічного перебігу:

• гострий;

• Хронічний.

ІV За послідовністю виникнення:

• первинний;

• вторинний (або рецидивний).

V За ступенем активності:

• компенсований;

• субкомпенсований;

• некомпенсований.

VI За інтенсивністю ураження:

• поодинокий;

• множинний;

• системний карієс – карієс, при якому спостерігається тотальне руйнування майже всіх зубів з локалізацією процесу біля шийки зуба.

При множинному системному карієсі є підстави вважати цей патологічний стан каріозною хворобою.

VII Анатомічна класифікація

• карієс емалі;

• карієс дентину;

• карієс цементу.

VIII За наявністю ускладнень:

• простий або неускладнений;

• ускладнений карієс – так називають пульпіти, періодонтити, які є запальними захворюваннями, що виникають внаслідок прогресування каріозного процесу.

Статистичні показники карієсу.

Згідно з номенклатурою ВООЗ для оцінки ураженості зубів карієсом використовують три основних по­казники:

• поширеність,

• інтенсивність і

• приріст інтенсивності карієсу.

Поширеність карієсу — це співвідношення кількості осіб (у відсотках), які мають каріозні, пломбовані і видалені зуби, до загаль­ної кількості обстежених. Поширеність карієсу у різні вікові періоди неоднакова. Каріозні ураження діагностуються у дітей віком від 1-1,5 року. У віці до 7-9 років поширеність карієсу зростає до 95-100%, у дітей 11-12 років знижується до 70-80% унаслідок фізіо­логічної зміни зубів і формування постійного прикусу. Починаючи з 13-14, років поширеність карієсу знову зростає.

Інтенсивність карієсу (індекс карієсу) — кількість каріозних пломбованих і видалених зубів у одного обстеженого. У дітей із тимчасовим прикусом індекс карієсу позначають як "кп" (каріозні, пломбо­вані), тому що видалені тимчасові зуби не підлягають обліку. У дітей зі змінним прикусом індекс карієсу позначають як КПВ +кп (враховуються уражені карієсом як тимчасові, так і постійні зуби). У дітей із постійним прикусом індекс карієсу позначається як КПВ (каріозні, пломбовані, видалені).

Показники інтенсивності карієсу у дітей варіюють у зв'язку із впливом значної кількості як зовнішніх, так і внутрішніх чинників. Тому ВООЗ запропонувала враховувати інтенсивність кар­ієсу у 12-річних дітей як основу для оцінки стану твердих тканин зубів. У цих дітей виділяють п'ять рівнів інтенсивності карієсу:

1) дуже низький (0-1,1);

2) низький (1,2-2,6);

3) середній (2,7-4,4);

4)високий (4,5-6,5);

 5) дуже високий (6,6 і вище).

Як показник інтенсивності карієсу поряд з індексом карієсу, що враховує уражені і видалені зуби, застосовується індекс, який врахо­вує кількість уражених карієсом поверхонь зубів — КПп. Для визна­чення цього індексу підраховується кількість уражених карієсом або запломбованих поверхонь зубів. Цей індекс точніше відображує ди­наміку каріозного процесу, що особливо важливо при визначенні ефективності  профілактичних заходів.

Приріс­т інтенсивності карієсу – це показник, що застосовується для оцінки саме цих процесів (динаміки розвитку карієсу та ефективності його профілактики). Для цього визначають інтенсивність каріє­су (за індексом карієсу зубів або за індексом карієсу поверхонь) у однієї і тієї ж особи або контингенту через певний період (1, 3, 5 років). Різниця у значенні показника між другим і першим обстеженнями становить приріст інтенсивності карієсу.

Визначення поширюванності та інтенсивності називається епідеміологічним

обстеженням.

ВАРІАНТ 3

1. Класифікація пломбувальних матеріалів вимоги до них.

2. Особливості розкриття рогу пульпи. Техніка накладання девіталізуючої пасти.

3. Лікування середнього та глибокого карієсу шляхом препарування каріозної порожнини з наступним її пломбуванням.

ВАРІАНТ 4

1. Матеріали для тимчасових пломб, їх властивості та методика приготування.

2. Правила особистої безпеки під час проведення стоматологічного прийому.

3. Правила проведення інструментально – медикаментозної обробки кореневих каналів.

ВАРІАНТ 5

1. Умови ефективного препарування та лікування твердих тканин зуба.

Умови для ефективного препарування:

1. В кожному конкретному випадку визначиити елементи каріозної порожнини і забезпечити надійний зоровий контроль при препаруванні.

2. Послідовно виконувати всі основні етапи препарування.

3. Мати чітку уяву про можливості використання і виборі інструментів для досягнення необхідної форми порожнини.

4. Дотримуватися принципів препарування каріозної порожнини:

• біологічна доцільність, враховуючи границі розширення порожнини і топографію пульпи;

• технічної раціональності – правильний вибір і використання інструментів.

2. Матеріали для лікувальних прокладок.

3. Етапи ендодонтичного лікування.

ВАРІАНТ 6

4. Переваги та недоліки склоіономерних цементів.

5. Критерії якісної підготовки коронкової порожнини зуба до ендодонтичного втручання.

6. Лікування карієсу в стадії плями – ремінералізуюча терапія.

ВАРІАНТ 7

1. Класифікація ендодонтичних інструментів, їх характеристика.

2. Класифікація каріозних порожнин за Блеком.

Класифікація каріозних порожнини по Блеку:

I клас– каріозні порожнини, які розташовані в природніх фісурах і ямках на оклюзійній (жувальній), вестибулярній і язичній (піднебінній) поверхнях молярів і пре молярів і язичній (піднебінній)  поверхнях  різців та ікол.

II клас– каріозні порожнини, які розташовані на контактних поверхнях молярів та пре молярів.

III клас – каріозні порожнини, які розташовані на контактних поверхнях різців та ікол без порушення цілісності їх ріжучого краю (ріжучого краю коронки).

VI клас– каріозні порожнини, які розташовані на ріжучому краї різців та ікол і на вершинах горбиків премолярів та молярів (в наслідок стирання).

V клас– каріозні порожнини, які розташовані в пришийкових ділянках всіх груп зубів.

3. Некаріозні ураження зубів, що виникають до їх прорізування. Характеристика гіпоплазії.

ВАРІАНТ 8

1. Особливості препарування каріозних порожнин п’яти класів за Блеком .

Препарування – це оперативне хірургічне втручання на твердих тканинах

зубів, яке направленне на повне висікання паталогічно зміненених тканин зуба (емалі і дентину) з метою призупинення наступного прогресування каріозного ураження, а також створення необхідних умов фіксації пломби, відновлення анатомічної форми і функції зуба. 

Проводиться про хорошому освітленні та обезболені, а голова пацієнта повинна бути у вертикальному положені при маніпуляціях на зубах нижньої щелепи та у горизонтальному - на зубах верхньої щелепи (відкинута назад).

Умовою ефективного препарування є гострі бори, справний наконечник, відповідна швидкість бору.

Умови для ефективного препарування:

• В кожному конкретному випадку визначиити елементи каріозної порожнини і забезпечити надійний зоровий контроль при препаруванні.

• Послідовно виконувати всі основні етапи препарування.

• Мати чітку уяву про можливості використання і виборі інструментів для досягнення необхідної форми порожнини.

• Дотримуватися принципів препарування каріозної порожнини:

• біологічна доцільність, враховуючи границі розширення порожнини і топографію пульпи;

• технічної раціональності – правильний вибір і використання інструментів.

Етапи препарування тканин будь-якого зуба:

Незалежно від локалізації каріозної порожнини існують загальні принципи препарування твердих тканин зуба, а саме:

• Знечулення;

• Розкриття каріозної порожнини;

• Розширеня порожнини (видалення розм’якшеного і пігментованого дентину);

• Некроертомія;

• Формування каріозної порожнини;

• Обробка країв каріозної порожнини

1 кл. Оптимальною вважається порожнина із плоским дном і перпендикулярними до неї стінками. В залежності від каріозного процесу порожнина може мати овальну, трикутну, хрестоподібну, циліндричну форму. Для фіксації пломби на стінках порожнини створюють ретенційні пункти у вигляді борозни, заглиблення, насічок. При малих і широких порожнинах допускається нахил під кутом 80-85º відносно дна.

2 кл. каріозну порожнину, розташовану на апроксимальній поверхні премолярів і молярів при наяв­ності сусіднього зуба, неможливо оглянути, а отже, і пре­парувати та пломбувати. Таке розташування каріозної порожнини змушує «виводити» каріозну порожни­ну на жувальну, піднебінну або язикову поверхні, біля по­верхні зуба, ураженої карієсом. Сформована порожнина II класу, як правило, містить два елементи: основну по­рожнину й додаткову площадку.

Основна порожнина фор­мується на контактно-жувальній поверхні, при її форму­ванні дотримуються загальних принципів препарування по­рожнин — створення прямовисних стінок І плоского дна. Частіше формування основної порожнини зумовлене не­обхідністю «виведення» порожнини на жувальну поверх­ню.

3 кл. Якщо розсунути зуби не вдається або коли емаль на язиковій поверхні зуба не має дентинової основи, тоді створюють порожнину трикутної форми, з «виведенням» її на язикову поверхню. Так само роблять у випадках, коли каріозна порожнина неглибока і має значну площу на кон­тактній поверхні, а отже, й можливості для фіксації у ній пломби мінімальні. Розміри каріозної порожнини залежать від ступеня ураження стінок патологічним процесом та їх доступності. Препарують порожнину трепанацією на неуражених ді­лянках емалі піднебінної поверхні зуба (з естетичних міркувань не на губній поверхні коронки) до з'єднання з каріозною порожниною конусоподібним або колесоподіб­ним борами невеликих розмірів (№ 1 або № 3). Некроектомію здійснюють гострим екскаватором. Особ­ливу увагу при цій операції звертають на видалення піг­ментованого дентину, щоб не «проглядався» крізь емаль губної поверхні коронки зуба.

4 кл. Формують порожнини IV класу, як і порожнини III класу: створюють основну та додаткову порожнини. Це важливо для віднов­лення різального краю, що досягається за допомогою вкладки або пломби.

Розкриття каріозних порожнин IV класу здійснюють у такий же спосіб, як і порожнин III класу — кулястим або фісурним борами, з наступною заміною їх конусопо­дібним для формування дна й остаточного препарування порожнини.

5 кл.

При препаруванні пришийкових порожнин слід дотримуватись таких рекомендацій:

1. розширити порожнину у медіодистальному напрямі до кутових заокруглень щічної поверхні коронки (так зва­них імунних зон);

2. препарувати порожнину в межах колоясенної час­тини стінки зуба;

3. при препаруванні колоясенної стінки порожнинистворювати її шляхом відтіснення ясен;

4. колоясенну стінку препарувати так само ретельно,як препарують в апроксимальних порожнинах;

5. колоясенний край порожнини, якщо порожнина роз­ташована близько до ясен, слід формувати так, щоб після пломбування цей край був прикритий яснами — запобі­гання рецидиву карієсу;

6. прагнути, щоб стінки сформованої порожнини булирозташовані стосовно площини дна під прямим кутом.

2. Класифікація, основні компоненти склоіономерів. Методика приготування.

3. Помилки і ускладнення на етапах лікування карієсу зубів.

ВАРІАНТ 9

1.Композиційні пломбувальні матеріали. Класифікація, склад, властивості. Методика роботи з композитами світлового та хімічного твердіння.

2.Правила проведення інструментально – медикаментозної обробки кореневих каналів.

3.Клінічна картина і диференційна діагностика карієсу зубів.

Поверхневий карієс. Початковий карієс. Клініка, діагностика, диференційна діагностика.

ВАРІАНТ 10

1. Етапи пломбування каріозних порожнин.

2. Визначення поняття «ендодонтія». Класифікація ендодонтичних пломбувальних матеріалів. Основні вимоги.

3. Клінічна картина і диференційна діагностика карієсу зубів.

Середній карієс. Глибокий карієс. Клініка, діагностика, диференційна

діагностика.