1.2. Застосування соціометрії в групових процесах

Застосування соціометрії в групових процесах або «метод групової оцінки» - спосіб одержання характеристики людини в конкретній групі на основі взаємного опитування її членів друг про друга. Розробка методу пов'язана із прикладними дослідженнями в промисловій і організаційній психології, де на його основі намагаються вирішувати питання відбору й розміщення кадрів. Даний метод дозволяє оцінити наявність і ступінь виразності (розвитку) психологічних якостей людини, які проявляються в поводженні й діяльності, у взаємодії з іншими людьми. 

Широке застосування ГОО у прикладних і дослідницьких цілях пов'язане з його простотою й доступністю для користувачів, можливістю діагностувати ті якості людини, для яких відсутній надійний інструментарій.  Психологічною основою ГОО є соціально-психологічний феномен групових подань про кожне зі членів групи як результат взаємного пізнання людей один одним у процесі спілкування. 

На методичному рівні ГОО є статистична сукупність індивідуальних подань (образів), яка фіксується у формі оцінок. 

Психологічна сутність методу визначає границі його практичного застосування як прийому фіксації деяких відбитих властивостей особистості, рівня прояву якостей особистості оцінюваної особи в конкретній групі.  Процедура методу ГОО припускає оцінку людини по певному переліку характеристик (якостей) з використанням прийомів прямого бального оцінювання, ранжирування, попарного порівняння. Зміст оцінки, тобто сукупність оцінюваних якостей, залежить від мети використання отриманих даних. Число якостей варіює в різних дослідників у широкому діапазоні від 20 до 180. Якості можуть групуватися в окремі значеннєві групи (наприклад, ділові й особисті якості). Застосовують і інші підстави поділу. Для одержання надійних результатів рекомендується число суб’єктів оцінювання в межах 7-12 чоловік.

Адекватність виміру за допомогою ГОО залежить від трьох моментів: пізнавальних здатностей суб'єктів оцінки (експертів); від особливостей об'єкта оцінки; від позиції (рівня, ситуації) взаємодії суб'єкта й об'єкта оцінки. Тест - коротке, стандартизоване, звичайно обмежене в часі випробування. За допомогою тестів у соціальній психології визначаються між індивідуальні, між групові розходження. З одного боку, уважається, що тести не є специфічним соціально-психологічним методом, і всі методологічні нормативи, прийняті в загальній психології, справедливі й для соціальної психології.

З іншого боку, зі спектр використовуваних соціально-психологічних методик діагностики особистості й групи, між групової взаємодії дозволяє говорити про тести як самостійному засобі емпіричного дослідження. Області застосування тестів у соціальній психології: діагностика груп, вивчення міжособистісних і між групових відносин і соціальної перцепції, соціально-психологічних властивостей особистості (соціальний інтелект, соціальна компетентність, стиль лідерства). 

Процедура тестування припускає виконання випробуваним (групою випробуваних) спеціального завдання або одержання відповідей на ряд питань, що носять у тестах непрямий характер. Зміст наступної обробки полягає в тому, щоб за допомогою "ключа" співвіднести отримані дані з певними параметрами оцінки, наприклад з характеристиками особистості. Підсумковий результат виміру виражається в тестовому показнику. Тестові показники відносні. Їхнє діагностичне значення звичайно визначають через співвіднесення з нормативним показником, отриманим статистично на значному числі випробуваних. 

Головну методологічну проблему виміру в соціальній психології за допомогою тестів становить визначення нормативної (базової) шкали оцінки при діагностиці груп. Вона пов'язана із системною, багатофакторною природою соціально-психологічних явищ і їхньою динамічністю.

Класифікація тестів може бути по декількох підставах: по основному об'єкті дослідження (між групові, міжособистісні, особистісні), по предметі дослідження (тести сумісності, групової згуртованості), по структурних особливостях методик (апаратурні, проективні тести), по вихідній точці відліку оцінки (методики експертної оцінки, переваг, суб'єктивного відбиття міжособистісних відносин).

Серед найбільш відомих тестів соціально-психологічної діагностики варто вказати тест інтерперсональної діагностики Т. Лірі, шкалу сумісності В. Шутца, методику оцінної біполярізації Ф. Фидлера.  Серед тестів, використовуваних у соціальній психології, особливе місце займають методики (шкали) виміру соціальних установок, що є важливим інструментом вивчення й прогнозування соціального поводження особистості. Вони призначені для кількісного виміру спрямованості й інтенсивності поведінкових реакцій людини стосовно різних категорій соціальних стимулів. Шкали установок використаються для різних цілей.  Найбільш відомі наступні напрямки їхнього застосування: вивчення суспільної думки, споживчого ринку, вибір ефективної реклами, вимір відносини до праці, до інших людей, до політичних, соціальних, економічних проблем. Установка часто визначається як готовність сприятливо або несприятливо реагувати соціальні стимули. 

Особливістю прояву установок є те, що вони не можуть спостерігатися безпосередньо, але можуть бути виведені з особливостей зовнішнього поводження, насамперед вербального, зокрема з відповідей людини на спеціально відібрану сукупність суджень, висловлень (шкалу установки), у якій фіксується думка щодо певного соціального об'єкта або стимулу, наприклад, відношення до релігії, війні, місцю роботи. Шкала установок (на відміну від опитування думок) дозволяє вимірювати установку як одномірну змінну, визначати спеціальну процедуру її побудови й припускає єдиний, сумарний показник. 

До найбільш відомих шкал виміру й побудови установок відносять:  Шкали різних інтервалів (Л. Терстоун). Особливостями шкали є рівність відстаней між одиницями шкали й одномірність, або однорідність питань, суджень. В основі оцінної шкали лежать категоріальні судження, відібрані й класифіковані за результатами попереднього опитування компетентних осіб (експертів). Завдання експертів - відсортувати судження в певному порядку у відповідності зі ступенем вираженого в них доброзичливого або недоброзичливого відношення до певного соціального об'єкта. Шкальне значення висловлення - медіанне положення, приписане групою експертів. Таким чином, шкала типу терстоуновської являє собою сукупність висловлень, які рівномірно розподілені в континуумі установок. Твердження в шкалі також відбираються на основі їхньої однозначності і їхньої внутрішньої погодженості. Що відповідає на шкали установок вибирає всі твердження, з якими він згодний. Підсумковий показник - медіанна шкальна опенька відзначених висловлень. Недолік методу - вплив установок експерта при класифікації суджень.

Шкали сумарних оцінок {Р. Лайкерт). На противагу процедурі рівних відстаней висловлення відбираються не на судженнях групи експертів, а на основі відповідей випробуваних, які пред'являються їм у процесі розробки тесту. Виділення категорій висловлень здійснюється по ступені їхньої інтенсивності. Критерієм відбору суджень виступає внутрішня їхня погодженість (коефіцієнт кореляції з підсумковим показником), хоча іноді використається й зовнішній критерій - реальне поводження. Кількість суджень, що становлять попередню шкалу, ставиться до їхнього числа в підсумковій шкалі приблизно як 4:1. Вимір установки припускає оцінку набору суджень по п'ятибальній шкалі, що включає п'ять категорій відповідей: повністю згодний, згодний, не впевнений, не згодний, повністю не згодний. Підсумковий показник - сумарна оцінка по всіх видах суджень інтерпретується відповідно до встановлених емпіричних норм.

Переваги шкал установок типу лайкертовських полягають у тому, що вони відносно надійні навіть при невеликій кількості висловлень, а також у тім, що не вимагають більших трудових витрат. Недолік - звичайно рівень шкали досягає лише порядкового типу шкал, хоча процедура побудови претендує на інтервальну шкалу. Кумулятивні шкали (Л. Гутман). Шкала має властивості кумулятивності й репродуктивності. При її побудові використається техніка шкалограмного аналізу, що представляє процедуру відбору й упорядкування висловлень у рангову шкалу по ступені зростання ознаки (кожному її пункту відповідає оцінний бал). По відповіді випробуваного на певне висловлення можна відтворити реакції на попередні пункти шкали. Придатними для шкалювання виявляються лише такі висловлення, які дають монотонну послідовність реакцій. На основі даної техніки розроблені відомі тести: шкала соціальної дистанції Е. Богардуса, тест 20 відповідей М. Куна. Критичні зауваження робляться насамперед відносно нестійкості шкал типу гутмановських, а також трудомісткості при побудові. 

Методологічні проблеми виміру установок пов'язані із проблемою невідповідності між установкою й зовнішнім поводженням, тобто невідповідності дій індивіда його словесним висловленням. Більшість шкал установок досить надійні, однак відомостей про валідності й нормативності даних накопичена мало, тому більшість із них повинні розглядатися як дослідницькі методики. 

Висновки до першого розділу

Соціометричний тест, автором якого є австрійсько-американський психолог та соціолог Якоб Морено, отримав широке поширення у соціальній психології. Соціометрія – метод соціальної психології, який використовується для діагностики взаємних симпатій та антипатій, статусно-рольових відносин між членами групи, який дозволяє виявити: соціально-психологічну структуру взаємовідносин в малих групах; конкретні позиції її членів в структурі цих взаємовідносин; формальних і неформальних лідерів й аутсайдерів у групі; наявність мікрогруп і зв’язків між ними. Соціометрія передбачає проведення опитування всіх членів групи з наступною математичною та статистичною обробкою його результатів і побудовою соціограми (схема взаємовідносин в групі).

Під міжособистісними взаєминами ми розуміємо суб’єктивно пережиті взаємозв’язки між людьми, які об’єктивно проявляються в характері та способах, взаємних впливів один на одного в процесі спільної діяльності й спілкування. Ці взаємозв’язки опосередковуються змістом, цілями й організацією спільної діяльності.

Фактори, що впливають на формування міжособистісних взаємин у колективі: позиція лідера в студентському колективі; групові норми в групі; соціально-психологічний клімат колективу; згуртованість колективу; приналежність членів групи до певних соціометричних категорій у колективі.