2. Обєкти речевих прав

Обєктом речевих прав є майно. Поділ майна на матеріальне і нематеріальне закріплюєтсья у праві більшості країн. Нематеріальний зветься ще: безтілесне майно.

Особливе значення мє віднесення до категорії безтілесного майна цінних паперів, оборотних документів, які ще азиваються фінансовою та комерційною власністю.

В усіх національних системах передбачений поділ речей на рухомі та нерухомі, в залежності від природних властивостей обєктів, нерухомі речі є незамінними, тоді як рухомі в більшості випадках є замінними речами.

У всіх правових системах до нерухомості відносять - землю та безпосередньо повязані з нею невідільні речі (будівлі, рослини з коренем), решта речей розглядаютсья як рухомість.

Французьке право закріплює найбільш широку концепцію нерухомих речей. До них відносяться земля, та повязані з нею речі які не можуть бути від неї відділені. А також речеві права на землю (сервітут, узуфрукт, іпотека).

Всі інші види майна та безтілесні відносяться до рухомого майна.

В Англо-американській системі поділ речей на рухомі та нерухомі застосовуютсья судами лише в тому випадку, коли справа ускладнена іноземним елементом.

Тобто, здійснюється регулювання міжнародним приватним правом. У внутрішних приватних відносинах, такий поділ значення немає

У всіх правових системах поділ майна на рухоме і нерухоме тягне ряд правових наслідків, зокрема щодо форми встановлення правовласності та здійснення операцій щодо неї. Такі юридичні акти підлягають вимозі гласності, тобто операція повинна бути оформлена в письмовій формі, нотаріально засвідчена або зареєстрована.

3. Цінні папери та оборотні документи

Обєктами сучасного господарського обороту є майнові права виражені в певних документах. В країнах романо-германської системи, вони називаютсья цінними паперами а в англоамериканській системі оборотними документами. Вони закріплюють право вимоги і розглядаютсья як рухомі речі.

На них розповсюджуються правове регулювання щодо рухомих речей зі спеціальним правовим режимом, повязаним із властивими правовими особливостями. До цінних паперів в романо-германській системі відносять:

- грошові папери (облігації, векселі, чеки), в яких закріплено право вимоги на сплату певної суми грошей

- цінні папери, в яких закріплено право участі в акціонерному товаристві або компанії, а отже право на отримання прибутку у вигляді дивідендів

- товарні папери, тобто папери в яких виражене право власності або право застави на товар, що знаходиться у володіні іншої особи (перевізника, охоронця).

Цінний папір - це документ що визначає взаємини між особою що випустила такий дкоумент, і його власником і закріплює за власником майнові права, реалізація яких можлива лише при предявлені документу.

За способом легітимації уповноваженої особи на цінний папір, вони поділяютсья на:

1) Папери на предявника, за яким субєктом права є особа, що володіє документом

2) Іменні папери, які закріплюють субєкта права в тексті документу

3) Ордерні папери, у порівняні з іншими, божником виконує право особі вказаній в документі, або наказує іншій особі за допомогою передавального напису на зворотній стороні документа (індосамент) виконати мйнове право.

В англо-американській системі оборотні документи наділені двома основними правовими пільгами в порівняні з іншими документами майнового характеру:

1) полегшеним порядком передачі

2) Незалежністю права уповноваженої особи від права його попередника

Оборотні документи поділяються на 3 види:

- торгівельні папери (векселі, чеки, депозитні сертифікати)

- інвестиційні цінні папери (акції, облігації)

- товаро-розпорядчі документи (складські свідоцтва, коносаменти).

4. Поняття та зміст права власності

Право власності в субєктивному значені - це право конкретних субєктів використовувати майно на свій розсуд, на свою користь на основі та в межах встановленого в державіі правопорядку. Воно зводиться до трьох правомочностей:

- право володіння

- право користування

- право розпордження

Право володіння (Юс Посіденді).

Право користування (Юс Ютенді)

Право розпорядження (Юс Дісподенді)

Право розпорядження охоплює право на знищення

Власник здійснює володіння, користування і розпорядженя в своїх інтересах. Інші особи можут ьздійснювати такі повноваження, але в інтересах та на користь власника.

Але ніхто крім власника не може здійснювати всі три правомочності.

Субєктивне право власності має для власника позитивну і негативну сторону. Позитивна сторона - це можливість здійснювати вийняткові повноваження щодо майна, негативна - можливіст ьвимоги від всіх інших дотримуватись права власника.

5. Особливості регулювання права власності

---

6. Підстави набуття права власності

Право власності виникає на підставі норм за наявності певних юридичних фактів.

Вони бувають первинними, коли право власності виникає вперше (створення речей, виробництво, переробка, плоди, доходи та ін.)

Похідні способи - коли відбуваєтсья перехід правовласника до правонаступника.

Набувальна давність -це факт тривалого володіння річчю, відповідно до вимог законодавтсва.

Привласнення безхазяйного майна - це володіння речами, що не мали власника, або добровільно залишені власником з наміром залишені речі.

Похідні способи:

- націоналізація - конфіскація

- реквізиція (одержавлення майна з відшкодуванням шкоди).

7. Захист права власності

Захист права власності досягається за допомогою зобовязально-правових та речево-правових засобів.

Зобовязально-правові - це позови про відшкодування збитків заподіяних порушенням договірних зобовязань, позадоговірної шкоди та необгрунтованого збагачення.

Речево-правові - мають на меті захист права власності в цілому.

В романо-германській системі передбачені спеціальні речево-правові способи, а в країнах загального права це позови із правопорушень (тортс) та спеціальні речево-правові позови.

Загальні положення про зобовязання у цивільному праві заруб країн

1. Поняття та види зобовязань у континентальній та англо-америк. цивільно-правових системах

2. Множинність та заміна осіб у зобовязані. Припинення зобовязання

3. Зміст і виконання зобовязання у заруб. цивільно-правових системах

4. Юридичні наслідки невиконання зобовязання

5. Способи забезпечення виконання зобовязання.

1. В романо-германській правовій системі зобовязальне право є континентальним інститутом тоді як в англо-американському праві не існує чітко окресленого інституту та відсутній аналог терміну зобовязання.

В країнах кодифікованого цивліьного права зобовязання регулюються спеціальними параграфами чи статтями в цивільному кодексі.

Французький цивільний кодекс не встановлює загальних принципів для усіх зобовязань.

У праві англії та США зобовязання регулюютсья судовим прецедентом та практикою і розглядаються у звязку з договором чи деліктом.

У континентальній правовій системі зобовязання - це обовязок особи (боржника) надати щось особі - кредитору, чинити чи утриматись від вчинення певних дій в інтересах останнього. У Франції ЦК не дає легального тлумечення поняття зобовязання, а в німецькому цивільному кодексі зобовязання - це правовідношення в якому кредитор має право вимагати від боржника виконання дій, які реалізують обовязок або утримання від певної дії.

Учасниками зобовязань є 2 сторони - кредитор і боржник.

Кожна сторона може бути представлена кількома особами, права і обовязки яких розподіляються по різному. Класифікація зобовязань у різних правових системах і в різних країнах має особливості.

В Німечині загальним є поділ зобовязань за підставами виникнення:

- договірні (з угод)

- передоговірні, квазідоговірні

- із закону (делікти, спадкування, безпідставне збагачення тощо).

Французьке право розрізняє:

- договірні - недоговірні (із делікту, квазіделікту, квазідоговору, закону)

Квазідоговірні зобовязання виникають між особами які не уклали угод, але перебувають у відносинах, які схожі з договірними (ведення чужих справ без доручення).

Квазіделіктні - це зобовязання які виникли внаслідок ненавмисного заподіяння шкоди (недбалість, необережність).

Оскільки у франції деліктом є лише навмисні дії заподіювача.

У праві Англії та США не існує системного підходу до класифікації, однак на практиці розрізняють підстави їх виникнення - договір, делікт, квазідоговір, інші підстави.

Юридична наука у всіх правових системах розрізняють також зобовязання:

- подільніі, що можуть виконуватись частинами

- неподільні - виконуються тільки повністю

- замінні - предметом яких є родові речі

- незамінні - індивідуально-визначені речі

- позитивні - боржник повинен вчинити дію

- негативні - утриматись від дії

- альтернативні - коли боржник має право виконати одну із погоджених дій

- факультативні - коли у разі неможливості виконати основну дію, боржник замінює її на іншу заздалегідь обумовлену.

- одягнені (захищені позовом), які можуть виконуватися в примусовому порядку

- незахищені позовом (в романо-гер - натуральні, в англ-ам - безсильні договори) або так звані голі зобовязання, які не можуть захищатися позовом, тобто не можуть виконуватися в примусовому порядку (це зобовязання по яих закінчився строк позовної давності - борг за іграми чи парі).

В американському праві існюють ілюзорні зобовязання які полягають в обіцянці чого небуть, але фактично не спонукають боржника до чогось, напр - обіцянка кредитора не вимагати повернення боргу до тих пір поки гроші не знадобляться йому.

Як самостійні зобовязання розглядаються грошові.