Світлана Михайлівна Задорожна

Основні інститути цивільного права зарубіжних країн

Поняття, предмет, метод цивліьного права зарубіжних країн

1. Поняття цивільного і торгового права в зарубіжних країнах

2. Поняття цивільно-правової системи (сімї) та її основні складові. Рецепція римського цивліьного права

3. Основні цивільно-правові системи сучасності

4. Предмет і метод цивільного права зарубіжних країн

5. Система цивільного права зарубіжних країн

1.

Поняття цивільне право відоме з часів римської імперії, коли воно було основним правом римських громадян.

Сучасне цивільне право відрізняється відокремлюється від торговельного права. Цивільне право - це система норм яка регулює майнові та особисті немайнові відносини між юридично-рівними субєктами.

Торгівельне право - це система норм яка регулює організацію професійної торгівельної діяльності (комерційної діяльності).

Цивільне право в широкому розумінні ототожнюється з приватним правом, однак в деяких країнах існує поділ приватного права на цивільне та торгівельне, це явище називається дуалізмом приватного права. Дуалізм існує на противагу монізму, при якому торгівельне право підпорядковане цивільному. Вчені виділяють 2 види дуалізму:

1) Класичний, який проявляється в існуванні двох незалежних систем приватного права - цивільного і торгівельного права.

2) Квазідуалізм, передбачає існування двох кодексів - цивільного і торгівельного в єдиній системі приватного права.

В деяких країнах навіть існують спеціалізовані торгівельні суди.

2.

В залежності від того право якої країни переважало в процесі запозичення тих чи інших правових інститутів, в країні формувалася певна система цивільного права.

Внаслідок цього в різних країнах світу закріплюються однакові засоби цивільного права, такі країни обєднуються в певні цивільно-правові системи. Поряд з поняттям, цивільно правова система, вчені використовують поняття традиція приватного права. Цивільно правова система (сімя) - обєднання кількох держав за ознакою єдності основних законномірностей цивільно правового регулювання що здійснюється в них. Поняття цивліьно-правової системи за своїм значенням є похідним від поняття правової системи в широкому розумінні є обєднанням вужчого рівня.

Складовими цивільно-правової системи є:

1) Джерела цивільного права, їх склад та співвідношення між собою.

2) Структура цивільного права, тобто поділ норм за окремими правовими інститутами.

3) Джерело - концепція регулювання приватно-правових відносин

4) Правозастосовча практика

5) Доктрина

6) Ступінь впливу римського цивільного права

Одним із найсуттєвіших критеріїв при належності країни до цивільно-правової системи є ступінь впливу римського приватного права.

Так, романо-германська цивільно-правова система заснована на римському приватному праві. При чому германська підсистема ще є під впливом германського звичаєвого права.

Римскье право є материнським для континентального, Європейського права.

Рецепція римського права це запозичення римського права західно-європейськими країнами починаючи з 12 століття та особливо в 13-14 століттях.

До форм рецепції римського права належить

- вивчення римського права

- безпосереднє сприйняття норм і положень римського праа

- використання римської методики утворення НПА та практики їх застосування

- сприйняття основних принципів і ідей

Види рецепції римського права:

1- Пряма (або безпосередня) - це безпосереднє сприйняття ідей та правових памяток, застосовувались дуже рідко, в історії такою користувалась Візантія

2- Опосередкована (або похідні) - це запозичення ідей та положень римського права із правової системи країни, яка вже запозичила їх з римського права

3- Латентна (прихована) - це запозичення принципів римського приватного права в процесі правотворчості при офіційному проголошені відмови від застарілого права (цивільне законодавство колишнього СРСР)

3.

В сучасному світі існує велика кількість правових систем. Вони класифікуються, зводяться до наступних:

1) Романо-германська (континентальна)

2) Англо-Американська

3) Мусульманська

4) Патріархальна (традиційна)

5) Далекосхідна

6) Центральноєвропейська

7) Східноєвропейська

Основними із них вважаються романо-германська та англо-американська.

Континентальна - це майже всі країни Європи за вийнятком Англії, країни латинської америки, частково японія та китай.

Ця сімя поділяється на 2 підсистеми:

- Романську

- Германську

Романська - Франція, Бельгія, Італія, Іспанія, Нідерланди, Аргентина, Колумбія, Венесуела, Єгипет (частково)

Германська - Німеччина, Швейцарія, Австрія, Японія, Бразилія, Перу

Англо-американська - Англія, США, Австралія, Канада, Нова Зеландія, Індія (частково).

В Канаді, Шотландії, штаті Луїзіана США діє змішана цивільно-правова система.

Мусульманська - країни близького та середнього сходу, Саудівська Аравія, Лівія, Пакистан, Єгипет, Сирія, окремі республіки колишнього СРСР (Узбекистан).

Патріархальна (звичаєве) - Океанія, Індонезія, Заїр, Індія, Малайзія та деякі країни Африки.

Далекосхідна - Китай і Японія, які поступово трансформуються в континентальну

Центрально-європейська - Угорщина, Словаччина, Словенія, Польща, Чехія, Хорватія

Східно-європейська - Болгарія, Румунія, Сербія, Білорусія, Росія, Україна

В юридичній літературі існують і інші класифікації, зокрема:

1) Релігійні

2) Нерелігійні

Релігійні

- Мусульманське право

- Єврейське

- Канонічне

- Індійське

Нерелігійні:

- Західне - романо-германське, англо-американське, змішане право (латино-американські та скандинавські)

- Квазізахідне - Колишнє соціалістичне, що перебуває на етапі переходу до континентального

- Незахідне (Південно-східне азіатське, та африканське звичаєве)

4.

Предметом цивільного і торгівельного права зарубжіних країн є майнові та особисті немайнові відносини.

До предмету цивільного парва багатьох країн відносять сімейно-шлюбні відносини, в яких майновий інтерес (або майнові відносини) виступає на перший план, а особисті відносини займають підпорядковане положення.

Загальною тенденцєю є розширення кола немайнових відносин.

Це відносини по захисту особистості громадянина, захист честі і гідності, охорона зображення людини, права на ім'я, зловживання данними про особу та інші.

Метод цивільного права зарубіжних країн полягає в тому, що їхні субєкти один щодо одного формально-перебувають у становищі юридично-рівноправних осіб (диспозитивний метод) що надає ініціативи учасникам щодо способів відновлення порушених цивільних прав, цивільно-правової відповідальності та ін.

Цей метод використовується для розмежування публічного права та приватного.

Поділ праа на публічне та приватне існує з часів римського юриста Ульпіана і є основоположним у західних країнах.

Такий поділ не притаманний для англо-американської правової сім'ї однак використовується в нх в науці і практиці.

5.

Предмет і метод цивільного права визначають його систему в кожній окремій країні.

Під системою розуміють обєктивно існуюче явище яке не збігається із системою цивільного законодавства.

В країнах англо-американської правової системи не існує поділу на публічне і приватне право, відсутній поділ права на галуззі, тобто така галузь як цивільне право не відокремлюється.

Норми які регулюють майнові і особисті немайнові тут становлять не галуззі цивільного чи торгівельного права, а окремі розділи, інститути (напр. Інститут договірного права, Інститут права власності).

В романо-германській сім'ї існують розбіжності в змісті галуззей (напр. Інститут неспроможності, у Франції це торгівельне приватне право; а в Німеччині це публічне процесуальне право).

Інститут визначення особу померлою, в романо-германській - приватне, в англо-саксонській - процесуальне.

Система цивліьного права з дуалістичним характером включає:

- становище юридичних і фіз осіб (інститути)

- сімейне право

- речеве право

- зобовязальне право

- деліктне право

- спадкове право

Система торгівельного права складається із інститутів, які регулюють:

- правове становище комерсантів (підприємців)

- торгівельні угоди

- торговельне представництво

- цінні папери

- морська торгівля

- непласпроможність та банкрутство

- в деяких країнах авторське і патентне право

Англоамериканська система не знає, ні цивільного ні торгівельного права.

Відносини приватного характеру регулюються окремими правовими інститутами:

- Сімейне право

- Спадкове право

- Договірне право

- Право компаній і товариств

- Банківське право

- Право обігових документів

- Морське право та ін.

Названі інститути часто носять комплексний характер з погляду поділу права на публічне та приватне.

Тема 2

Джерела міжнародного цивільного права

1. Загальна характеристика джерел

2. Джерела цивільного права в Франції

3. Особливості джерел цивільного права Німеччини

4. Специфіка джерел цивільного права Англії

5. Особливості джерел цивільного права США

6. Джерела цивільного права Швейцарїї

1.

Джерела цивільного-торгівельного права зарубіжних країн - це офіційні форми вираження і закріплення правових норм, які регулюють цивільні та торгівельні відносини в даній державі.

Джерелами є:

- Закон

Закон займає провідне місце в країнах романо-германської, цивільно-правової системи. Цивільне право тут кодифіковане. В країнах англо-американської цивільно-правової системи закони, як джерела писаного (статутного права) займають другорядне місце, поряд з судовою практикою.

- Цивільні кодекси

Це законодавчий акт, що містить систематизовані норми в галуззі цивільного права. Найважливішими світовими кодексами вважаються французький цивільний кодекс та німецьке цивільне положення.

- Міжнародні угоди

Це договори, конвенції в сфері приватного права інкорпуровані в національні правові системи.

- Адміністративні актит нормативного характеру (делеговане законодавство)

Нормативні акти які видаються урядом чи іншими державними органами в межах їх компетенції. Такі акти повинні видаватися на основі закону та підпорядковуватись йому.

На практиці вони часто змінюють закони.

- Судовий прецедент - це рішення винесене у будь якій цивільній справі, яке є обовязкове для всіх суддів рівнозначної чи нижчої інстанції під час розгляду аналогічних справ.

- Судова практика

Це нормотворчі акти суду, які формуються внаслідок використання рішень вищих судів нижчими, у справах які є подібними до тих по яких виносилися рішення.

- Звичай

Це набуте практикою в результаті їх існування та постійного дотримання конкретні правила які не суперечать публічному порядку. Звичай є правовим джерелом коли він певним чином санкціонований державаю.

- Узвичаєння

Це правила поведінки які склались у певнй галуззі підприємництва на основі постійного та однакового їх застосування.

Узвичаєння поширені у сфері міжнародної торгівлі, а найбільш поширеними є Правила інтерпретації міжнародних комерційних термінів (Правила ІНКОТЕРМС).

- Формуляри

Це типові договори, які заздалегідь розробляються організаціями і пропонуються контрагенту для підписання.

Останній не може ні змінювати ні обговорювати їхні умови.

- Принципи права

Це основні вихідні керівні ідеї, що покладені в основу цивільного і торгівельного права, вони визнаються джерелами лише в тих країнах, де правова доктрина виходить із дуалізму позитивного права (це мусульманські, цивільно-правові системи), або правові системи, які відповідають природно-правовій доктрині.

Так у континентальній, цивільно-правовій системі, юридична сила принципів прирівнюється до конституційних норм.

- Нормативні договори

Це договори, що містять норми права, це зокрема загальні умови бізнесу, що вводяться комерційними організаціями, це норми про мирові угоди та третейські суди, які приймаються торгівельними палатами, це кодеки професійної етики певних професійних асоціацій.

- Цивільно-правова доктрина - це сукупність наукових поглядів, суджень про цивільно-правові явища.

Доктрина є джерелом в країнах мусульманського права, англійського права.

2.

Основним джерелом є французький цивільний кодекс 1804 року, який має назву кодекса Наполеона. Його розробили відомі французькі юристи Порталіс, Тронше, Маллєвіль. Французькому цивільному кодексу притаманне логічність викладення, стислість формулювань, чіткість тлумачень, загальне формулювання, що забезпечує застосування норм до багатьох життєвих ситуацій.

ФЦК побудований за інституційною системою, що відображає систему інституцій римського права: особи, речі, спадкування, зобовязання.

Кодекс складається з титулу та трьох книг:

1) Про осіб

2) Про майно

3) Про способи набуття права власності

ФЦК отривав широке розповсюдження у світі, значну роль відіграв у формуванні цивільного права Бельгії, Нідерландів, Люксембургу, Іспаніїї, Ітаії, Греції, Латинській Америці, Болівії, Домініканській республіці, Гондурасу, Коста-Ріки, Гватемали, Накарагуа, Панами та меншою мірою інших країн.

Він мав вплив навіть на кодекси англо-американської сім'ї, зокрема Луїзіани (США) Квебек (Канада).

Важливим джерелом є французький торгівельний кодекс (ФТК) 1807 року, закріпив дуалізм приватного права та складається з 4 книг:

1) Загальне положення про торгівлю

2) Про морську торгівлю

3) Про неспроможність і судове регулювання та банкрутсво

4) Про торгівельну юриздикцію (процес)

У Франції діють спеціальні закони про торгівельні звичаї, про торгівельні товариства та ін. Акти делегованого законодавтсва є джерелами, що часто вносять зміни до законів та кодексів.

Звичай є джерело, що застосовується в доповнення до норм закону.

3.

Джерела цивільного права Німеччини.

В Німеччині цивліьне право кодифіковане. Система цивільного права дуалістична. Основним положенням є німецьке цивільне положення (яке в сучасному світі наз. Німецьким цивільном кодексом). Був прийнятий в 1896 році, складається з 5 книг та вступного закону, співвідношення НЦК з іншими нормами права, дію в часі та норми міжнародного приватного права.

Специфікою НЦК є наявність великої кількості невизначених критеріїв: добра совість, довіра та ін. тому НЦК називають каучукуваним, тому що судді можуть тлумачити і застосовувати їх по-різному іноді і в протилежному значенні. НЦК характеризується чіткою системою. НЦК мав значний вплив на законодавство Японії, Таїланду, Австрії, Швейцарії, Бразилії, Перу, Аргентини та ін.

В Німеччині діє німецьке торгівельне положення 1897 року, що складається з 5 книг:

1) Торгівельні діячі

2) Торгівельні товариства

3) Торгівельні книги

4) Торгівельні угоди

5) Заморська торгівля

У доповнення НДК діють ряд спеціальних законів.

Звичай є джерелом цивліьного парва Німеччини в разі застосування його судами чи адміністративними органами.

Суддя не зобовязаний знати звичай, а лише надає право стороні довести його наявність якщо на нього посилається.

4.

Джерела цивільного права Анлії

В англійському праві важко знайти чітке врегулювання публічного та приватного права.

Англійському праву невідомі, зокрема такі терміни як: юридична особа, непереборна сила тощо. Однак, у них існують невідомі для нас категорії, зокрема: довірча власність, респас та ін.

Нвідповідінсть існує також і в термінах зокрема англійське цивільне право нетотожне поняттю у звичайному для нас розумінні.

Норма права в Англії менш загальна та абстрактна, вони не поділяються на імперативні та диспозитивні та не кодифікуються. Тут право поділяється на загальне та право справедливості які в сукупності становлять систему прецедентного права.

Норми загального права утворюють основу прецедентного права, норми права справедливості розроблялися в судах і засновані на моралі і вносять доповнення чи поправки до норм загального права.

Прецедент тут відіграє основну роль. Обовязкові прецеденти становлять рішення Верховного суду та палати лордів

При чому обовязковим є не рішення, а норма, що в ньому закріплена.

Закони (статути) є джерелами права і формально мають однакову юридичну силу з прецедентами.

Законодавство (статутне право Англії) може виражатися у формі парлпментських актів та делегованих актів.

Звичай також є джерелом права. Загальні звичаї для всієї території, вважаються нормами права справедливості та загального права.

5. Особливості правової системи США Американське право розвивалося на двох рівнях штатів і федерації. Американському праву притаманне поєднання прецеденту із галузевим законодавством. Американське право більш систематизоване ніж англійське. Особливістю прецедентного парва США є:

- Верховний суд США та верхвні суди штатів не зобовязані слідувати своїм рішенням

- Не існує федерального прецедентного права, а лише загальне право кожного окремого штату

- Закони є джерелом права і формальну мають Вищу юридичну силу

- Цивільні закони знаходяться у компетенції штатів за вийнятком авторського і патентного права, права на торгівельний знак, право про неспроможність, право міжнародної торгівлі.

Деякі штати мають цивільні кодекси - Луїзіана, Каліфорнія, Північна та Південна Дакота, Джорджія, Монтанна.

В інших штатах діють окремі закони.

Важливе значення має єдиний торгівельний кодекс США, який діє у всіх штатах за вийнятком Луїзіани, Вірджинії та Колумбії. Остання редакція кодексу 1990 року.

Звичай є джерелом права, але застосовується рідко більш поширеними є узвичаєння, тлумачення яких дається в ЄТК (Єдиний торгівельний кодекс США).

Між цивільним правом штатів існує багато розбіжностей. Однак у своїй основі право США єдине.

6. Джерела цивільного права Швейцарії

В 1907 прийнятий перший цивільний кодекс в Швейцарії, який складається з 4 книг:

1) Субєкти права

2) Сімейне право

3) Спадкове право

4) Право власності

Зобовязальні відносини регулюються зобовязальним законом 1911 року і вважається 5 книгою цивільного кодексу.

За відсутності в законі відповідного розпорядження, суддя виносить рішення відповідно до звичаєвого права. Швейцарський цивільний кодекс та зобовязальний закон був сприйнятий Туреччиною в 1960 році.

Громадяни як субєкти цивільного права зарубіжних країн

1. Право та дієздатність фізичних осіб

2. Місце проживання

В цивільному праві зарубіжних країн положення про фізичних осіб рівною мірою поширюється на громадян та громадян учасників торгівельно-правових відносин (тобто підприємців).

Основними елементами юридичного статусу громадян є правоздатність, дієздатність та місце проживання.

Ці елементи присутні в приватному праві всіх країн, виключення складють лише США де в законодавстві вживається єдине поняття правоздатність.

В найбільш загальній формі, правоздатніть - це здатність мати цивільні права та обовязки. Законодавство різних країн визначає виникнення і припинення правоздатності повязучи з народженням і смертю людини.

У Німеччини правоздатність виникає із закінченням народження.

В Іспанії правоздатність виникає з моменту народження, а дитина розглядається як народжена, якщо вона має людське тіло і проживе 24 години з моменту відділення від материнського організму.

У Японії народження означає повне відділення плоду від матері навіть якщо незабаром дитина помре, однак якщо дитина буде мертвонароджна факт народження відсутній.

Судова практика в Японії також надає плоду правоздатності, умовно прирівнюючи його до народженої дитини з метою захисту інтересів майбутної дитини у звязку із спадкуванням.

У США відомий фак тпрезумпції правоздатності, зокрема при примусовому виконанні договірного зобовязання, якщо в документації не згадується правоздатність сторін.

За загальним правилом правоздатність припиняється зі смертю особи, проблеми зі встановлення моменту смерті виникають при операціях по пересаджуванню людських органів, нещасних випадках, зникненнях людини або тіла. У першому випадку факт смерті підтверджується діагнозом лікаря чи свідоцтвом про розтин.

При нещасних випадках, коли факт смерті не викликає сумнівів, факт фіксується відповідними органами - і називається оголошеною смертю.

У деяких країнах припинення правоздатності пояснюється із визнанням громадянина безвісно-відсутньою.

На відміну від загальної правоздатності деякі види спеціальної правоздатності виникають при інших умовах, зокрема шлюбна правоздатність настає по досягненню віку. Обмеження правоздатності можливе в деяких країнах за протиправні дії. Дієздатність - це здатність особи своїми діями здобувати будь які цивільні та торгівельні права і обовязки. Законодавство і література окремих країн розрізняють угодоздатність, тобто здатність укладати договори - інші угоди. Деліктоздатність - здатність відшкодовувати заподіяну шкоду.

В законодавстві всіх країн встановлено, що дієздатною в повному обсязі особа стає із досягненням повноліття.

Вік повноліття в різних країнах різниться. За німецьким та французьким правом - в день закінчення 18 року життя (день який передує дню народженню). В Англії з першого дня коли виповнилось 18 років ( В день народження). У США вік варюється від 18 до 21 року. Неповнолітні вважаютсья або повністю недієздатні або обмежено-дієздатні.

Обсяг дієздатності в різних країнах також неоднаковий.

В НІмецькому праві закріплюються вікові межі дієздатності - до 7 р абсолютно недієздатні та неделіктоздатні, від 7 до 18 - обмежено дієздатні - мають право укладати угоди за згодою батьків.

В Німеччині виділяється угодоздатність , тобто окремі угоди можуть укладатися і неповнолітніми самостійно.

У Франції до 18 років неповнолітній є недієздатним, однак за згодою батьків вони можут ьукладати деякі угоди. А з 16 років самостійно - трудовий договір, угоди щодо розпорядження заробітної плати, вкладом у банк, може скласти заповіт на половину свого майна, та інші угоди які не є збитковими для нього.

В Англо-американському праві неповнолітній є пасивно-правоздатним. Неповнолітні можуть самостійно укладати угоди з придбання необхідних речей за розумною ціною та є вигідними для них.

Неповна дієздатність неповнолітніх заповнюється інститутом законного представництва, яка діє в країнах континентальної правової сімї. В англо-амер. аналогічним є інститут довірчої власності, коли в інтересах неповнолітнього майном розпоряджаються інші особи.

В континентальній сімї існує інститут емансипації який непритаманний праву США та АНглії. ЗА рішенням суду неповнолітнього може бути оголошено повнолітнім із повною дієздатністю, однак у Франції емансипованим вважається повнолітній визнаний таким за рішенням суду внаслідок укладення шлюбу.

Емансипований неповнолітній все ж таки не взмозі укладати угоди повязані із відчудженням нерухомості, за відсутності дотримання формальностей встановленні для повнолітніх осіб.

В зар країнах передбачаєтсья можливфсть обмеження дієздатності за рішенням суду (душевно хворі, слабоумні, в окремих країнах з фіз вадами, алкоголіки і наркомани, марнотрати).

В Німецькому праві не існує інституту обмеження дієздатності, а розглядаєтсья як передумови обмеження дієздатності, а дозволи на укладання угоди надаються опікунським судом.

2

В Японії місце проживання - основа життя людини.

Місце проживання може визначатися місцем постійного проживання, місцем перебування основного майна або роботи. Законодавство і практика багатьох країн допускає множинність місця проживання це НІмеччина, Японія, Італія, зокрема в НІмеччині місце проживання може бути одночасно в декількох місцях.

Юридичні особи в цивільнмоу праві зарубіжних країн

1. Поняття та ознаки юридичної особи в цивільному праві зарубіжних країн

2. Класифікація та види юридичних осіб

3. Держава як субєкт цивільного і торгівельного права

Під юридичною особою в правовій доктрині розуміють будь яку організацію, що не залежить від її учасників та володіє властивими тільки їй майновими правами.

Законодавство деяких країн просто перераховує основні найсуттєвіші ознаки юридичних осіб або тільки їх класифікацію. У доктрині юридична особа - це організація, що створюється в порядку передбаченого законодавством, має власне найменування, характеризується організаційною єдністю, має відокремлене майно права та обовязки переважно майнові від свого імені виступає у цивільні правовідносини та господарські операції, відповідає за зобовязаннями договірними та деліктними. Розрізняють наступні істотні ознаки юридичної особи:

- майнова відокремленість - це визнана за юридичною особою здатність придбати майно, що буде відокремлене від майна інших осіб і насамперед засновників. Майно повинно бути відокремлене і фізично і юридично. Правовою формою відокремлення є установчі документи в яких закріплюються розмір та порядок формування статутного фонду та його правовий режим.

- організаційна єдність - юридична особа існує і діє як єдине ціле. Колектив є цілісним механізмом, що формує єдину волю. Ця ознака виявляється у певній ієрархії органів управління та чіткій регламентації відносин між учасниками

- участь у цивільному обороті від свого імені. Власне найменування. Законодавство інших країн іноді визначає особливості повязані із найменуванням Законодавство Австрії, Німеччини, Швейцарії рекомендують використовувати в назві фірми - імені хоча б одного членів або виду діяльності. У назві як правило вказується ступінь відповідальності (повне товариство, акціонерне товариство).

- здатність організацій нести самостійну майнову відповідальність. Обумовлена здатність набувати майнові і немайнові права та виконувати обовязки наявність майна є передумовою самостійної майнової відповідальності.

Кожна юридична особа за своїми боргами відповідає усім своїм майном, а іноді відповідальність може бути покладена на майно іншої юридичної особи, якщо остання виступала гарантом.

- здатність бути позивачем або відповідачем у суді.

Крім наведених вище ознак деякі правові системи видіяють наступні:

- похідна природа юридичних осіб

Засновницьке волевиявлення повинне відповідати встановлених вимогам, щодо субєкту, змісту та форми. Субєктом можуть бути тільки дієздатні особи.

- самостійність у цивліьному обороті

Юридична особа без доручення здійснює цивільну та господарську діяльність (це свобода вибору діяльності, самостійна відповідальність).

Правосубєктність юридичної особи охоплює 2 елементи:

- Правоздатність - здатність володіти субєктивними правами та юридичними обовязками

- Дієздатність - здатність самостійно своїми діями набувати прав та обовязків

Правосубєктність іноземних юридичних осіб визнаєтсья на підставі двосторонніх угод де встановлюються режим (національний, найбільшого сприяння для юридичних осіб).

Місцезнаходження юриидчної особи визначається правом країни де вона заснована.

2. Класифікація

У світовій практиці з-поміж різноманіття юридичних осіб, виділяють дві основних групи:

- юридичні особи публічного права

- юридичні особи приватного права

Принципове розмежування здійснюється в залежності від природи акту, на підставі якого утворені ці особи.

Публічно правові юриидчні особи засновуються на підставі публічного (адміністративного) акту. До них належать: держава, адм-терит одиниці, державні органи та установи, торгово-промислові палати.

Приватно-правові юридичні особи утворюються субєктами права колективної власності та приватної власності особи

2) В залежності від характеру обєднання (осіб або капіталів) та ступеню відповідальності учасників (усім майном чи в межах внеску) юридичні особи поділяються:

- Обєднання осіб засновані на особистій участі їх членів у ведені справ підприємства, до них відносяться повне товариство, командитне товариство, ТОВ, обєднання капіталів мають на меті концентрацію капіталів та уникнення учасниками ризику що виникає в процесі господарської діяльності.

У Великобританії існує дещо інша класифікація, тут розрізняють товариства і компанії, які в свою чергу поділяються на товариства та компанії з необмеженою відповідальністю та з обмеженою відповідальністю.

У США існують 2 види обєднань:

- товариства - це обєднання осіб, тобто обєднання двох або більше осіб для ведення справ з метою отримання прибутку. Товариство не визнається юридичною особою, але має певні властивості правосубєктності, зокрема компаньйон товариства може представляти інших власників та брати на себе фінансові зобовязання. Товариства тут можуть бути повними та командитними.

- корпорації (обєднання капіталів), бувають

- публічні

- непідприємницькі

- підприємницькі

Перші два не мають на меті одержання прибутку, а треті відповідають нашому акціонерному товариству.

Одноосібні підприємства є власністю однієї особи (напр родини), що не сене відповідальність усім капіталом та усім своїм майном, якщо воно не відокремлене від капіталу підприємства.

До них як правило відносяться дрібні та середні фірми сімейного характеру.

Порядок утворення приватно-правових юридичних осіб:

- дозвільний, коли для створення необхідний дозвіл уповноваженого державного органу

- явочно-нормативний - в таких країнах існує загальний нормативний акт, який регулює порядок виникнення і діяльності юридичних осіб

- явочний порядок - коли потрібно мати позитивно виражений намір діяти як окремий відособлений від учасників субєкт права

3. Держава як субєкт

Імунітет Держави є принципом міжнародного права, що випливає із засад державного суверенітету. Імунітет полягає в тому, що певна держава не може здійснювати свою владу стосовно іншої держави, тобто діє правило "Рівний не має влади над рівним", "Par in pare non habet imperium".

Імунітет має іноземна держава, її органи та майно. Розрізняють декілька видів імунітету держави:

- судовий імунітет - це непідсудність держави без її згоди судам іншої держави

- імунітет від попереднього забезпечення позову, означає, що майно держави не може бути предметом забезпечення позову.

- імунітет від примусового виконанян рішення, означає що без згоди держави неможна здійснити примусове виконання судового рішення винесеного щодо неї судом іншої держави.

Принцип імунітету держави закріплюється в законодавстві більшості країн.

В доктрині існують 2 концепції імунітету:

- теорія абсолютного імунітету

Державний імунітет базується на імперативному принципі сучасного міжнародного права на суверенній рівності держав.

Тобто, як субєкт міжнародного приватного права держава не втрачає властивості суверена.

- Теорія функціонального або обмеженого імунітету

Якщо держава діє як приватна особа, чи займаєтсья комерційною діяльністю то імунітету вона немає.

Теорія обмеженого імунітету закріплена в Греції, Данії, Італії, США, Великобританії та більшості країн світу.

Тема Комерсанти

1. Поняття комерсанта та торговельної угоди

2. Підприємство

3. Торгівельна реєстрація

4. Фірмове найменування

5. Торгівельне представництво за законодавством зарубіжних країн

В багатьох країнах де торгівельне право діє як самостійна галузь відоме поняття комерсанта або купця. Правове положення і операції якого підпорядковані спеціальному регулюванню. А також проводиться відмінність в регламентації комерсантів і некомерсантів до таких країн відносяться - Франція, Німеччина, Бельгія, Іспанія ряд Латино-Американських та ряд інших держав Романо-германської.

Ряд держав - Англія, Нідеранди, Швейцарія.

Невідоме юридичне поняття комерсанта та торгівельної угоди.

Комерсантами виступають приватні підприємці - індивідуальні чи колективні особи. Індивідуальні комерсанти - це фіз особи, які діють як окремі підприємства, вони діють в тих секторах економіки де не вимагається значного капіталу - це середня та дрібна торгівля, с/г виробництво. Колективі підприємці або комерсанти - це різного роду обєднання підприємців, що діють в організаційно-правових рамках торговельного товариства, яке в більшості випадків є юридичною особою і власником одного або декількох підприємств. Особливо роду комерсантом визначєтсья в деяких видах держава. В зарубжній доктрині існують два принципи кваліфікації статусу комерсанта:

1- обєктивний принцип - коли визнання статусу комерсанта залежить від природи угод, що ним укладаються, зокрема ст 61 Французького торговельного кодексу внесення особи до торговельного реєстру створює лише презумпцію володіняя статусу комерсанта, одним із доказів цього факту. Комерсантами є залежно від предмету угод що укладаються ПТ, командитні товариства, ТОВ та АТ.

2- субєктивний принцип - У Німеччині згідно параграфу 1 торгівельного уложення статус комерсанта визнається залежно від характеру здійснюваної діяльності, тобто відповідності особи ознакам одного із видів комерсантів.

Торгівельне уложення виділяє 3 категорії таких осіб:

1) Обовязкові комерсанти, які займаютсья купівлею-перепродажом товарів або цінних паперів, здійснення страхових, банківських, транспортних, комісійних та ряду інших угод.

2) Комерсанти по бажанню - це особи, що не займаються згаданими вище видами діяльності, але внесені до торгівельного реєстру

3) Можливі комерсанти - це ті які займаються іншими торговими промислами, зокрема це власники допоможіних підприємств сільського і лісового господарства. Питання про реєстрацію вони вирішують на власний розсуд.

Параграф 6 Німецького торгівельного уложення умовою визнання особою комерсантом встановлює також діяльність, як самостійного підприємця, господаря промислу, які виступають від свого імені.

Всі укладені комерсантом операції визнаються торгівельними угодами. Визнання учасника комерсантом тягне для нього ряд спеіальних обовязків:

- публікація відомосте й про комерсанта у формі реєстрації в торгівельному реєстрі з метою дати уявлення третім особам про свій правовий статус та майнове положення.

- ведення ряду спеціальних торгівельних книг Про хід та результати господарської діяльності

- Оголошення у встановленому порядку інформації про припинення платежів із взятих зобовязань для відкриття кредиторами спеціальної процедури конкурсного процесу по стягненню з комерсанта заборгованості.

- Відкриття власного банківського рахунку (за законодавством деяких країн)

До обовязкових наслідків додаються ряд обовязків повязаних зі спеціальним фіскальним режимом, це обовязок фінансової звітності для оподаткування діяльності, отримання дозволу, патенту для введення промислу.

Комерсантам надаються ряд спеціаальних прав

- право виступати під певним найменуванням (фірмою)

- право скористатися передбаченою законом можливістю захисту своїх інтересів від актів недобросовісної конкуренції

Поняття торгівельної угоди, відоме лише законодавству держав з дуалістичною системаою права. В основу визначення угоди також укладається обєктивний та субєктивний критерій. Обєктивний критерій прийнятий у Франції, Бельгії, Іспанії означає визначення комерційного змісту угоди. Субєктивний критерій діє в НІмеччині, Японії, комерційний характер визначаєтсья тут за ознакою здійснення її комерсантом.

В Німеччині субєктивний критерій доповнюється обєктивним, тобто перераховуються основні види угод, які розглядаються ,як торгівельні за змістом.

2.

Одноосібні або колективні комерсанти здійснюють підприємницьку діяльність через одне або декілька комерційних підприємств (заводів, фабрик, складів, торгівельних закладів). Термін підприємство на практиці і в доктрині використовується по-різному. В одних випадках він застосовується як синонім товариства. Інше, як виробничо-господарський комплекс, тому характеристика підприємства виділяє основні елементи - майновий комплекс і людський склад (персонал).

В нормативному значені - підприємство - це утворення що володіє правами юридичної особи. Доктрина і практика виділяють елементи майнового комплексу підприємства:

1) Матеріальний - це матеріально-грошовий склад, товари, приміщення, гроші.

2) Нематеріальні елементи - це сукупність майнових прав та обовязків (грошові вимоги, борги, кредити) , винаходи, товарні знаки, найменування, вивіска

Особливим нематеріальним елементом визнають ділові звязки та репутацію.

Підприємство може мати фірмове найменування і реєструватися в торгівельному реєстрі як самостійний субєкт або філія іншого підприємства того ж комерсанта.

На підприємстві здійснюються власна бухгалтерія і складаєтсья власний баланс. Якщо підприємством виступає колективний комерсант, бухгалтерія і баланс здійснюються одночасно для підприємця, щоб не було податкових відмінностей між підприємцем і його підприємствами.

3.

Торгівельна реєстрація - це державна реєстрація комерсантів.

Порядок проведення реєстрації у Франції закріплюєтсья спеціальними актами про торгівельні товариства та організації, у Німеччині торгівельним кодексом, у Швейцарії зобовязальним законом, у Англії та США законодавством про компанії і корпорації. Торгівельна реєстрація здійснюється шляхом внесення найважливіших відомостей про комерсантів, у спеціальний торгівельний реєстр, який ведеться судовими або адміністративними органами. У швейцарії - адміністративні органи кантонів, у Англії - міністерством торгівлі, у США адміністративними або судовими органами штатів. У Франції є загально-національний реєстр. Для реєстрації комерсанти подають товариський договір або статут. Реєстрація індивідуальних та колективних комерсантів проводиться окремо.

До відомостей що реєструються відносяться: - у індивідуальних комерсантів - цивільне імя і найменування, місцезнаходження підприємства щодо колективних комерсантів

(це форма товариства, його найменування, предмет діяльності, розмір основного капіталу, характер відповідальності її обмеження, імена уповноважених осіб товариства, місцезнаходження органів управління).

Реєстрація може бути:

- конститутивною, коли вона має правовстановлюєче значення як юридичний факт, з моменту її здійснення особа набуває статусу комерсант.

- реєстрація декларативна, коли незалежно від реєстрації особи визнаються окмерсантами в силу укладення торгівельних угод.

Реєстрація грунтується на принципах публічності, загально-відомості, достовірності відомостей.

Публічність означає, що торгівельний реєстр доступний кожній охочій особі, яка має право вимагати видачі копій чи інших відомостей.

Загальновідомість означає, позбавляє комерсанта можливості посилатися на незнання відомостей, що містяться в реєстрі.

Правильність записів може бути оскаржена лише в судовому порядку.

Комерсанти зобовязані вести вести торгівельні книги, які відображають їх господарські операції і стан майна. До них відносяться:

1) Журнальна книга, що містить відомості про всі господарські операції в ході ведення промислу, вимоги третіх осіб і борги.

Друга книга - це інвентарна книга, містить опис майна підприємства, баланс (тобто аналіз активу і пасиву), прибутки та збитки, виникнення та припинення вимог та зобовязання.

Третя - ділова доументація (рахунки, кореспонденція, листи, телеграми).

4. Фірмове найменування

Комерсант виступає в торгівельному обороті під певним імям або найменуванням що називається фірмою, для того щоб позначення могло бути фірмовим найменуванням воно повинно відповідати встановленим законом вимогам.

В багатьох країнах романо-германської системи діє принцип істинності фірми, форма індивідуального комерсанта або повного чи командитного товариства повинна представляти дійсне цивільне імя (прізвище) комерсанта із додаванням позначення "компанія". Цей факт перевіряється при реєстарції фірми в торгівельному реєстрі (напр. Коля і компанія).

В країнах англо-американського парва діє принцип свободи фірми тобто будь якого імені або прізвища. Щодо деяких торгівельних товариств діють спеціальні вимоги про включення повної або скороченої форми товариства. Вийнятковість права на фірму полягає в тмоу що інші комерсанти не мають права користуватися ним в діловій практиці. Право на найменування є безстроковим правом.