Рушники є неодмінними атрибутами народного побуту, весільної обрядовості, вони застосовуються як традиційна окраса житла.

Відповідно до тих функцій, які він виконував, йому надавалися й назви.

«Утиральник». Цей рушник мав кілька видів: для обличчя, рук, ніг, у західних регіонах він мав назву «утирач».

«Стирок» мав також не однакове призначення, окремими були рушники для посуду, столу і лав.

«Покутний» і «кільковий» — для декоративного оздоблення інтер'єра. Головне їх призначення полягало в облямуванні ікон, що, як правило, вішалися на покутті. Тому цей рушник називався «покутний», «на-образник», «божничок». Якщо вшановується пам'ять, відмічається ювілейна дата, то портрет дорогої людини також прикрашається рушником.

Рушники вишивають технікою "рушниковий шов". Рушникові шви

характерні для Київщини, Харківщини, Полтавщини, Чернігівщини, Дніпропетровщини. На Полтавщині рушникові шви виконують червоними нитками. На Чернігівщині та Київщині рушникові шви виконують також червоними нитками, а заповнення серединок квіток - синім. На Дніпропетровщині поширене вкраплення жовтого кольору. Назва "рушниковий" походить від народних рушників. У різні часи вишивали переважно цією технікою.

Розміщення вишивки та добір кольорів ниток залежать від узору та регіональних особливостей. Рушниковими швами шиють рослинний орнамент у вигляді дерева, що ніби виходить з вазона, чи великої квітки. Інколи орнамент доповнюють птахами, комахами тощо.

74. Українська народна вишивка одягового призначення. Класифікація одягу.

І група – вишивка одягу (носильне вбрання):

Вишивка головних уборів – стрічок, хустин, капелюхів, шапок характеризується оригінальним композиційним вирішенням.

Вишивка сорочок (чоловічих і жіночих).У жіночих сорочках вишивали коміри, пазухи, подоли, рукави, в чоловічих – коміри, манжети, манишки.

Вишивка нагрудного одягу – прямоспинного, приталеного , короткого, з рукавами і без них розміщена вертикальними смугам на полях, проймах і горизонтальними – внизу полів, спинки і рукавів.

Вишивка поясного одягу – запасок, спідниць також своєрідна група одягу.

Вишивка кожухів розташовувалась широкими горизонтальними смугами внизу на рукавах, у нижній частині кожуха та вертикально на правій полі, а в кожухах з відрізною спинкою вишивали смуги на спині, біля розрізів кишень та рукавах.

Вишивка верхнього плечового одягу – свит, сердаків розміщувалась на спині, полях, рукавах тощо.

Класифікація одягу

Натільний одяг. Найдавніший тип шитого одягу — сорочка.

Матеріал: лляні, конопляні, бавовняні, білі домоткані полотна, вовняні тканини та тканини фабричного виготовлення, колінкор, перкаль, шовк і под.

Основні типи сорочок: тунікоподібні; з уставками; з кокетками.

До поясного одягу належать ті його частини, які прикривають людину нижче пояса.

Чоловічий поясний одяг — штани (гачі, гатє, гаши, ногавиці, холошні, порти, портяниці, сподні та ін.). Матеріал: лляні, конопляні полотна, сукно, шкі­ра, тканини фабричного виготовлення: синя, червона китайка, сірий черкасин, казимет.

За кроєм виділяються два типи: з вузькими і широкими штанинами. Жіночий поясний. Найдавніші типи жіночого поясного одягу — незшита одноплатова і двоплатова запаски(з 2 незшитих полотнищ), незшита обгортка, плахта(незшитий і напівзшитий). Вони мають численні локальні відмінності.

Нагрудний одяг об'єднує ті його частини, які одягаються поверх сорочки, прикривають верхню частину статури, сягаючи талії або колін, суттєво впливаючи на загальну конструкцію, силует вбрання. Виникнення й розвиток нагрудного одягу пов'язані з кліматичними умовами, особливостями побуту, господарською та культур­ною діяльністю людей. На Україні поширені два основних типи нагрудного одягу, котрі мають локальні назви: без рукавів — кірсетки, камізельки, кептарі, лейбики, бунди, катанки тощо; з рукавами — кофти, сачки, кабати. За матеріалом нагрудний одяг поділяється на полотняний, сукняний, хутровин, комбінований з декількох мате­ріалів; з фабричних тканин: сатину, плису, оксамиту і т. ін.

Верхній одяг об'єднує різний за матеріалом і формою одяг, який носили поверх натільного, нагрудного чоловіки, жінки і діти передусім в негоду, взимку, його виготовляли з грубих лляних, конопляних домотканих полотен (часто суміш них — основа конопляна, а поробок вовняний), сукна, овчини. За кроєм прямоспинні форми передували появі розширених, приталених, з підрізними таліями. Най­давніший — прямоспинний плащовидний одяг — поділяється на два підтипи: без ру­кавів (накидкоподібний); з рукавами (іноді фальшивими).

Безрукавний прямий верхній одяг зберіг найархаїчніші риси щодо крою, способів ношення. Його ніби накидали на плечі, як давньоруську накидку корзно. Найдавні­ші збережені в Карпатах типи такого одягу — це гугля, манта, чуганя (чуга).

Пояси (пасини) — специфічна типологічна група, яка виконує утилітарну функцію: прикріплення до талії поясного і верхнього одягу, а також декоративну та символічно-обрядову функції. Це обов'язкова приналежність українського народного одягу. їх виготовляли з лляних, конопляних, вовняних, шовкових, металевих ниток, лика, шкіри тощо. їх плели, крутили, ткали з нитяних матеріалів, вирізу­вали зі шкіри, рідше відливали з металу, карбували і под. За технікою виготовлення із ниток виділяються два типи поясів (локальні назви: крайки, окрайки, байорки, пасики, поясини, тканиці, тканки і т. ін.): плетені «в сітку», «кіску» і ткані перебором, килимовою технікою, чиноваттю в поперечні і поздовжні вузькі стрічки, суцільно за­повнені ромбами, зубчиками та рядами квітів, складних ромбових фігур. Вони різної ширини — від 1 до35 см і довжиною до 3 м. За кольором пояси поділяються на червоні, зелені, малинові, багатоколірні і рідше — чорні.

Головні убори — складна типологічна група виробів, призначена для покриття, прикрашення голови. Чоловічі головні убори за матеріалом поділяються на сукняні, хутрові, повстяні й солом'яні, а за формою: циліндричні, конічні, півсферичні (Кізянка Кучма Мазниця Яломка Шоломок Магерка Рогатівка Малахай Клепаня; капелюхи Кресаня Кибалка Очіпок Хустки)

Дівочі головні убори (лубок,кода)— стрічкові пов'язки, чільця, вінки, хустки. Стрічкові кольо­рові пов'язки, декоровані тканими, вишитими візерунками, металевими нашивками, бісером тощо, були поширені на всій території України з різними локальними відмі­нами і назвами (наприклад, застіжка, політичка, змичка, гарасівка та ін.). Особливо популярними на Україні були дівочі вінки, наділені емоційними акцентами декоратив­ного звучання.

Взуття (личаки, постоли, черевики, чоботи,деревяники, солом’яники, капчурі,)— типологічна група виробів, призначена для прикриття ніг. Взуття ви­готовляли з кори, лика, дерева, стеблин рослин, шкіри тощо.

Прикраси носили на чолі (стрічки, гільця, діадеми), у вухах (сережки, підвіски), на шиї (намиста, ланцюжки, бісерні стрічки), на грудях (хрестики, намиста, дукачі, згарди, ґердани, ланцюжки), на руках (браслети, каблучки). Матеріал: золото, срібло, залізо, мідь, скло, кераміка, нитки, каміння (діамант, аметист, сапфір, сердолік, бурштин тощо).