Размещено на http://www.allbest.ru/

К урсова робота

Правове регулювання спортивної діяльності

З МІСТ

Вступ

1. Засади спортивної діяльності

1.1 Поняття спортивної діяльності

1.2 Державне регулювання спортивної діяльності

1.3 Правова основа спортивної діяльності

2. Здійснення спортивної діяльності

2.1 Умови здійснення

2.2 Майнова база спортивної діяльності

2.3 Договори при здійсненні спортивної діяльності.

Висновки

Список використаних джерел

ВСТУП

Фізична культура і спорт останнім часом стала однією з найважливіших сфер людської діяльності; величезні досягнення в цій області лягли в основу багатьох соціальних і науково-технологічних перетворень в суспільстві. Місце фізичної культури і спорту в житті суспільства багато в чому визначається тією роллю, яку грають в суспільному розвитку фізичне здоров'я, знання людей, їх фізична дієздатність, уміння і навики, можливості розвитку своїх професійних і особових якостей.

У XX столітті спортивний рух в світі безперервний розширювалося, не дивлячись на песимістичні оцінки ряду соціологів і філософів, що передрікали поступовий захід спорту вищих досягнень у зв'язку з окремими негативними тенденціями, що супроводжували його розвиток. У нашій країні після економічної і політичної кризи 90-х років спорт знов відроджується, стає все більш і більш масовим. До міжнародних змагань притягуються все більше так званих спортсмени-любителів, тобто тих, хто хто не займається спортом на професійній основі.

Спорт в нашій країні був визнаний повноправною професією порівняно недавно, хоча вже задовго до цього стало очевидним, що для досягнення високих спортивних результатів спортсмен повинен приділяти тренуванням і змаганням надто багато часу, щоб мати можливість одночасно ще де-небудь працювати. У зв'язку з цим багато відомих спортсменів, тренери і учені неодноразово говорили про необхідність соціального захисту спортсменів і поширення трудового законодавства на стосунки між між спортсменами і фізкультурно-спортивними організаціями.

В даний час піднімається питання про те, що такі стосунки доцільно регулювати нормами цивільного права, оскільки стосунки між спортсменами і фізкультурно-спортивними організаціями мають свою специфіку і не завжди узгоджуються із загальними положеннями трудового законодавства.

З появою професійного спорту виникли і продовжують розвиватися суспільні стосунки в даній сфері. У міру розвитку професійної спортивної діяльності усе більш значимою стає проблематика механізму її правового регулювання.

Метою даної роботи є: аналіз спортивної діяльності як галузі людських відносин, характеристика правового регулювання спорту, характеристика та аналіз базисних основ цього регулювання з боку держави.

Завдання даного дослідження: охарактеризувати участь суб’єктів правового регулювання у спортивній діяльності, систематизувати заходи щодо регулювання спорту, виявити місце спортивних відносин серед інших суспільних відносин.

Для розгляду даної теми використовувалися Закони України, такі як ЗУ „Про фізичну культуру і спорт”, Укази Президента, такі як Указ „Про національний план дій щодо реалізації державної політики у сфері фізичної культури і спорту” та ін., підручники, юридична практика, періодична література.

По завершенню роботи зроблю відповідні висновки.

регулювання майно договір спорт діяльність

1. Засади спортивної діяльності

1.1 Поняття спортивної діяльності

"Спорт є органічною частиною фізичної культури, особливою сферою виявлення та уніфікованого порівняння досягнень людей у певних видах фізичних вправ, технічної, інтелектуальної та іншої підготовки шляхом змагальної діяльності"[1, ст.1].

Але він не зводиться лише до фізичного виховання, спорт має самостійне загальнокультурне, педагогічне, естетичне та інші значення. Це особливо стосується "великого спорту". Крім того, ряд видів спорту взагалі не є дійовим засобом фізичного виховання, або має до нього лише опосередковане відношення (наприклад, шахи). 3 іншого боку, фізичне виховання не може обмежуватись лише спортом, і він не може розглядатись як універсальний засіб фізичного виховання, тому що ставить підвищені, часто граничні вимоги до функціональних можливостей організму людей, їх віку, стану здоров'я і рівня підготовленості

Сучасний спорт займає важливе місце як у фізичній, так і духовній культурі суспільства Як суспільному явищу йому притаманні різноманітні соціальні функції [2, с. 28].

Визначальною функцією спорту є змагальна функція. Змагальній діяльності у спорті властиве гостре (але не антагоністичне) суперництво, чітка регламентація взаємодії учасників змагань, уніфікація змагальних дій, умов їх виконання і способів оцінки досягнень. Все це обумовлено відповідними (локальними, національними, міжнародними) спортивними класифікаціями та правилами змагань.

Безпосередня мета змагальної діяльності в спорті — досягнення найвищого результату, вираженого в умовних показниках перемоги над суперником або в Інших показниках, прийнятих умовно за критерій досягнень Змагальна діяльність допомагає виявляти резервні можливості людини.

Сучасний етап розвитку характеризується тенденцією до появи нових видів спорту. Вони є наслідком технічного прогресу (наприклад, водно-лижний спорт, фристайл тощо).

Сьогодні у світі функціонує багато видів спорту, які не піддаються точному обліку. Головними з них є олімпійські, об'єднані в Міжнародні спортивні федерації, яких налічується близько сімдесяти. Національна спортивна класифікація України об'єднує біля п'ятдесяти олімпійських видів спорту і більше ста інших видів спорту.

У спортивній діяльності розрізняють: базову частину, що репрезентована діяльністю атлетів, та управлінсько-організаційні, науково-методичні, медичні, матеріально-технічні і кадрові служби, що забезпечують їх ефективне функціонування [3, с. 26].

Таким чином, спорт є ефективним засобом фізичного виховання. Його цінність визначається стимулюючим впливом на поширення фізичної культури серед різних верств населення, і в цьому плані спорт має міжнародне значення.

1.2 Державне регулювання спортивної діяльності

Одним з необхідних непрямих важелів державного регулювання фізкультурно-спортивних стосунків, де виникає необхідність в державному контролі, є інститут реєстрації.

Регістраціонний режим являє собою совокупність правових та організаційних заходів, що встановлюють та закріплюють на законодавчому рінві порядок регістраціонного обліку суб’єктів фізкультурно-спортивної діяльності, що виконується вказаними в законодавстві уповноваженими органами виконавчої влади.

Природа даного режиму полягає у визнанні державою правоздатності суб'єктів, встановленні законності їх прав (як що є, так і що знов набувають) на здійснення якої-небудь дії на основі реалізації функцій державного нагляду, контролю, ведення обліку, класифікації, зберігання і видачі відповідній інформації.

Юридичний акт державної реєстрації підтверджує поява нового суб'єкта права, засвідчує законність його існування. Реєстраційний режим має важливе значення в забезпеченні охорони громадського і державного порядку, а також в реалізації особистих і майнових прав і законних інтересів фізичних і юридичних осіб.

Сфера дії державного реєстраційного режиму дуже обширна. Тому в юридичній літературі дане питання вивчається відособлено, стосовно конкретних об'єктів, підметом реєстрації. Незалежно від того, які це об'єкти, її режим є адміністративно-правовим.Єдиної звідної роботи в рамках адміністративного права, присвяченої реєстраційному режиму в цілому, а рівно і класифікації об'єктів реєстрації за різними підставами (по суб'єктах, характері реєстрації і органах, що здійснюють реєстрацію), до цих пір немає. Є лише окремі роботи по деяких питаннях реєстрації громадян, реєстрації юридичних і фізичних осіб, ліцензуванню окремих видів діяльності і так далі.

Державна реєстрація складається з процедури внесення відомостей (про створення, реорганізацію і ліквідацію юридичних осіб і ін.) в єдиний реєстраційний реєстр (наочний) і видачі свідоцтва про державну реєстрацію. Більшість фізкультурно-спортивних організацій підлягають державній реєстрації в загальному порядку, передбаченому для юридичних осіб [4, с. 76].

Державне регулювання необхідне при реалізації всіх управлінських функцій, важливе лише правильно визначити міру. Дана проблема зі всією гостротою встає при здійсненні такої функції, як контроль. Контрольно-наглядова діяльність хоча і вторинна як вид діяльності, але від її організації багато в чому залежить підтримка законності, дисципліни і правопорядку в країні.

Державний контроль є одним з найважливіших інструментів адміністративно-правового регулювання стосунків, що виникають у сфері фізичної культури і спорту. В умовах приватизації і ринкової економіки значення державного контролю значно зростає.

Але він повинен здійснюватися в розумних, строго обмежених законом рамках, по чітких правилах, що передбачають взаємні права і обов'язки перевіряючих і таких, що перевіряються, має бути організований так, щоб можливості свавілля, зловживань, поборовши, корупції з боку чиновників контрольних (наглядових) органів були зведені до мінімуму. Держава встановлює спеціальний порядок контролю (нагляду) за окремими видами діяльності в області спорту, фізичної культури, полювання і рибальства.

Держава регулює відносини у сфері фізичної культури і спорту шляхом формування державної політики у цій сфері, створення відповідних державних органів, фінансового, матеріально-технічного, кадрового, інформаційного, нормативно-правового та іншого забезпечення розвитку фізичної культури і спорту, а також визнання широкого самодіяльного статусу фізкультурно-спортивного руху в Україні і комплексної взаємодії державних органів з громадськими організаціями фізкультурно-спортивної спрямованості. Держава визнає і всебічно підтримує олімпійський рух в Україні, діяльність всеукраїнських фізкультурно-спортивних товариств, національних спортивних федерацій, інших громадських організацій фізкультурно-спортивної спрямованості. (ст.3 Закону України „Про фізичну культуру та спорт”).

Державна програма розвитку фізичної культури і спорту в Україні розробляється центральним органом виконавчої влади з фізичної культури і спорту і затверджується Кабінетом Міністрів України.

Державна програма передбачає вимоги щодо організації підтримки та зміцнення здоров'я різних категорій громадян, вимоги до навчальних програм щодо фізичного виховання, систему програмно-оціночних нормативів і вимог щодо фізичного розвитку і підготовленості різних вікових груп населення, основні напрями розвитку масового самодіяльного спорту та спорту вищих досягнень, а також основні засади організаційного, матеріально-технічного, кадрового, інформаційного, нормативно-правового та іншого її забезпечення.

Кабінет Міністрів України затверджує систему програмно-оціночних нормативів і вимог щодо фізичного розвитку і підготовленості різних вікових груп населення. Органи охорони здоров'я за рахунок виділених їм коштів визначають рівень фізичного розвитку населення.

Державна програма повинна передбачати окремий розділ щодо розвитку фізичної культури і спорту в сільській місцевості.

Державна програма розробляється за участю громадських організацій фізкультурно-спортивної спрямованості, громадських організацій інвалідів на основі наукових досліджень в галузі фізичної культури і спорту та в інших галузях науки.

На основі державної програми розвитку фізичної культури і спорту Кабінет Міністрів України передбачає відповідний розділ у програмах економічного і соціального розвитку України.

Верховна Рада України визначає державну політику і здійснює законодавче регулювання відносин у сфері фізичної культури і спорту, а також здійснює контроль за реалізацією державної програми розвитку фізичної культури і спорту в Україні та за виконанням законодавства про фізичну культуру і спорт.

Центральний орган виконавчої влади з фізичної культури і спорту забезпечує реалізацію державної політики у галузі фізичної культури і спорту, несе відповідальність за її виконання [5, с. 313].

Проведення в життя державної політики з питань фізичної культури й спорту, керівництво дорученою сферою, відповідальність за стан її розвитку несе Державний комітет України з питань фізичної культури й спорту.

Комітет реалізує свої повноваження як безпосередньо, так і через управління, комітети та відділи з фізичної культури і спорту державних адміністрацій.

Основними завданнями Державного комітету є: участь у формуванні державної політики з питань фізичної культури й спорту та її реалізація; розроблення концепції, комплексних і цільових програм розвитку фізичної культури й спорту, прогнозування та забезпечення комплексного розв'язання цих питань; здійснення державного нагляду та контролю в галузі фізичної культури й спорту, розвиток аматорського та професійного спорту; організація проведення фестивалів, конкурсів, спортивних змагань і навчально-тренувальних зборів; здійснення заходів щодо виходу фізкультурно-оздоровчих і спортивних організацій України на міжнародну арену; підготовка та раціональне використання фізкультурних кадрів; пропаганда фізичної культури й спорту, олімпійського та параолімпійського (серед інвалідів) руху тощо.

Державний комітет України за дорученням Кабінету Міністрів України розробляє проекти законодавчих актів, у межах своєї компетенції організовує та контролює виконання чинних нормативно-правових актів. Рішення Державного комітету з питань фізичної культури і спорту, прийняті в межах його компетенції, є обов'язковими до виконання центральними й місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями, незалежно від форм власності, й громадянами [6, с. 760].

Виходячи з цього, державний контроль є одним з найважливіших інструментів адміністративно-правового регулювання відносин, що виникають в сфері фізичної культури та спорту.