Б - 1

1 п

Система права — це об'єктивно зумовлена внутрішня організація і структура права певної держави, яка виражає єдність і узгодженість юридичних норм та об'єктивний поділ їх на галузі і інститути відповідно до особливостей суспільних відносин.

СИСТЕМА ЗАКОНОДАВСТВА - сукупність джерел права, що є формою вираження права, то сукупність законів і підзаконних нормативних актів.

Право будь-якої держави являє собою не просто сукупність норм, але і певну систему норм, які пов'язані між собою внутрішньою єдністю. Ця єдність обумовлена суттю права, його правовими принципами, політичною і економічною системами. Єдність системи права обумовлена також змістом і функціями права, єдністю всієї системи суспільних відносин, формами власності, правовим становищем людини і держави в суспільстві.

Центральне місце в питаннях внутрішньої організації і побудови системи права належить проблемі виділення галузей права. Критеріями такого розмежування є предмет і метод правового регулювання. Предметом правового регулювання є суспільні відносини. Ці відносини за своїм змістом неоднорідні. Класифікація цих неоднорідних відносин — це зведення їх в окремі групи якісно однорідних відносин і відповідно норм права. Разом і тим, іноді недостатньо предмета правового регулювання, і розмежувати всю сукупність норм на галузі.

В сучасному світі можна виділити такі системи права:

1) континентальна система права (в державах континентальної Європи);

2) система загального права (англосаксонська чи прецедентна);

3) система мусульманського права;

4)система релігійного (за виключенням ісламу і канонічного права) і традиційного права; 5) система так званого соціалістичного права.

В Україні складається особливий перехідний тип права або система писаного права.

Структура:

1. По горизонталі, тобто сферам суспільних відносин:

- Галузеве законодавство містить норми, що регулюють якісно визначений вид суспільних відносин, що є предметом однієї галузі права (земельне, сімейне законодавство).

- Внутрішньогалузеве законодавство містить норми підгалузі чи інституту права, що регулюють різновиди галузевих правовідносин (авторське в складі цивільного)

- Комплексне законодавство включає норма декількох галузей права, що регулюють різні по своєму змісті суспільні відносини, що складають самостійну сферу суспільної діяльності (господарське, транспортне, військове).

2. По вертикалі, тобто за рівнем юридичної чинності, у залежності від органа, державної влади, що видали нормативний акт.

- Парламентські закони, - Нормативні укази глави держави (Президента) - Постанови Уряду - Нормативні акти міністерств і відомств - Нормативні акти муніципальних органів влади

Співвідношення галузей права і законодавства:

1. Галузь системи права: групується по ознаці єдності предмета і методу правового регулювання суспільних відносин.

2. Галузь законодавства: комплекс законів і підзаконних нормативних актів, що містять норми однієї чи декількох галузей права.

2 п.

Державна служба зайнятості — спеціальна служба, створена для реалізації політики зайнятості населення і забезпечення громадянам відповідних гарантій на всій території України. Діяльність Державної служби зайнятості здійснюється під керівництвом Міністерства праці та соціальної політики України і місцевих органів державної влади. Державна служба зайнятості діє на підставі Закону України «Про зайнятість населення» та Положення «Про державну службу зайнятості», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 24 червня 1991 року.

Склад служби:

- Державний центр зайнятості.

- Республіканський (Кримський) центр.

- Обласні, районні, міжрайонні, міські, районні у містах центри зайнятості.

- Центри професійної орієнтації.

- Навчальні заклади професійної підготовки незайнятого населення.

- Інформаційно-обчислювальні центри.

- Територіальні та спеціалізовані бюро зайнятості.

- Центри трудової реабілітації населення.

Основні завдання

Розробка та здійснення заходів щодо реалізації державної політики зайнятості, які забезпечують зайнятість (Працездатність працездатного) населення та матеріальну допомогу громадянам у разі безробіття.Систематичне вивчення процесів, що відбуваються на ринку праці, у сфері професійної зайнятості та професійного навчання, і розробка на цій основі необхідних прогнозів для вироблення і вжиття заходів щодо регулювання ринку праці та зайнятості робочої сили.Раціональне й ефективне використання державного фонду сприяння зайнятості населення.Контроль за дотриманням законодавства про зайнятість державними і громадськими органами, підприємствами, установами й організаціями незалежно від форм власності та господарювання.

Послуги, пов'язані із забезпеченням зайнятості населення, надаються Державною службою зайнятості безоплатно. Діяльність Державної служби зайнятості фінансується з державного фонду сприяння зайнятості, що створений і діє на підставі статті 22 Закону України «Про зайнятість населення» та Положення «Про державний фонд сприяння зайнятості».

3 п.

Будь-які, навіть найпростіші цивільно-правові відносини, є інтегральним правовим явищем, що складається з певних частин, У науці цивільного права такі складові частини називають елементами цивільних правовідносин. їх три: суб´єкти; об´єкт (об´єкти); зміст (суть)´ правовідносин.

Суб´єкти будують відносини на підставі норм цивільного права, реалізують свої права і виконують обов´язки. Як уже зазначалося, у більшості цивільно-правових відносин кожний із суб´єктів має права і виконує обов´язки. Це означає, що в конкретних цивільно-правових відносинах, конкретна особа має право вчиняти певні дії, які називають суб´єктивним цивільним правом. Інша особа має відповідний до цього права конкретний обов´язок - суб´єктивний цивільний обов´язок. Зміст цивільних правовідносин складають суб´єктивне право і суб´єктивний обов´язок.

Суб´єктивне цивільне право - це засноване на цивільно-правових нормах право особи здійснювати певні дії і вимагати задоволення свого інтересу від зобов´язаної особи.

Зміст цивільно-правового обов´язку полягає в тому, що закон (договір) зобов´язує особу до певної поведінки (здійснити певні дії чи утриматися від певних дій) для задоволення інтересів уповноваженої особи.

Суб´єктивне право має свою структуру. Воно складається з трьох прав (повноважень): 1) право (повноваження) на власні дії; 2) право (повноваження) на чужі дії; 3) право (повноваження) вимагати застосування засобів примусу до зобов´язаних осіб.

Суб´єктивний цивільний обов´язок - це заснована на законі міра відповідної (щодо задоволення інтересів певної особи) поведінки зобов´язаної особи.Суб´єктивне цивільне право (обов´язок) необхідно відрізняти від об´єктивного (цивільного та будь-якого іншого). Об´єктивне право (право в об´єктивному розумінні) - сукупність правових норм, а суб´єктивне цивільне право (обов´язок) - це право (обов´язок), що належить конкретному суб´єктові цивільних правовідносин.

Між об´єктивним і суб´єктивним правом існує тісний зв´язок: суб´єктивне право випливає з об´єктивного, засноване на ньому. Необхідно врахувати і те, що об´єктивне право встановлюється державою, а тому воно породжує певні відносини носіїв суб´єктивних прав і обов´язків не лише один до одного, а й до держави. Суть останніх полягає в тому, що держава визначає в об´єктивному праві (в нормах права) зміст суб´єктивних прав та обов´язків, встановлює мету здійснення суб´єктивних прав і надає можливість захистити порушені права. Цивільно-правові відносини є досить різноманітними. Вони відрізняються між собою за структурою, суб´єктним складом, колом зобов´язаних осіб і ступенем їх конкретизації, об´єктом, підставами виникнення та іншими критеріями. Тому цивільно-правові відносини поділяють на види. Залежно від того, який критерій покладено в основу поділу, виділяють такі види цивільно-правових відносин:

а) прості і складні;б) майнові та особисті немайнові;в) абсолютні, загальнорегулятивні та відносні правовідносини;г) активні та пасивні;д) речові та зобов´язальні відносини.

Прості і складні правовідносини. У більшості випадків кожна особа в цивільних правовідносинах має як права, так і обов´язки. Проте існують цивільно-правові відносини, у яких одна особа (сторона) має лише право, а інша - лише обов´язок. Тому цивільно-правові відносини поділяють на прості і складні.

4п.

Суб'єктивна сторона складу злочину являє собою психологічний зміст злочину, його внутрішню (у відношенні до об'єктивної сторони) сторону. Вона нерозривно пов'язана з іншими елементами складу злочину, оскільки в психіці суб'єкта знаходять відображення усі об'єктивні якості злочинного діяння.

В юридичній літературі суб'єктивна сторона складу злочину визначається як внутрішня сторона злочину, тобто психічна діяльність особи, що відображує ставлення її свідомості й волі до суспільно небезпечного діяння, котре нею вчинюється, і до його наслідків.

Іноді її визначають і як внутрішню сторону злочинного діяння; як внутрішні процеси, які відбуваються у психіці осудної особи під час вчинення нею передбаченого кримінальним законом суспільно небезпечного діяння.

Але у будь-якому разі сутність визначення цього елемента складу злочину пов'язується із психічним ставленням суб'єкта, яке розглядається та враховується лише відносно суспільно небезпечного діяння та його наслідків і повинно характеризуватися конкретною формою вини.

До ознак, які утворюють суб'єктивну сторону складу злочину, віднесені: вина, мотив, мета злочину та емоційний стан. Слід зазначити, що останню ознаку суб'єктивної сторони виділяють не всі вчені.

Вина - основна й обов'язкова ознака суб'єктивної сторони будь-якого злочину. Мотив і мета - це факультативні ознаки суб'єктивної сторони злочину. Вони вимагають свого встановлення лише у тих випадках, коли про це прямо зазначено у законі (в диспозиції статті Особливої частини КК) або коли вони однозначно випливають зі змісту злочину.

У деяких випадках кримінальний закон вказує на особливий емоційний стан як ознаку суб'єктивної сторони. Так, відповідно до статей 116, 123 КК такий емоційний стан, як сильне душевне хвилювання, входить до змісту суб'єктивної сторони складу цих злочинів.

Ознаки, які утворюють суб'єктивну сторону, в реальній дійсності являють собою єдине ціле, але у подальшому в методичних цілях будуть розглядатися самостійно, що дасть можливість глибше пізнати їх зміст і сутність, а також визначити їх роль і значення для кримінальної відповідальності та покарання винного.

Встановлення суб'єктивної сторони - це завершальний етап процесу констатації складу злочину. Глибоке вивчення суб'єктивної сторони складу злочину полягає в правильному розумінні (тлумаченні) диспозиції кримінально-правової норми і в об'єктивному та всебічному аналізі умов і обставин злочинного діяння.

Повне і всебічне встановлення ознак, що характеризують суб'єктивну сторону складу злочину, є необхідною умовою правильної кваліфікації злочину, визначає ступінь суспільної небезпеки діяння й особи, яка його вчинила, впливає на застосування покарання.

Б – 2

1 п.

Право юридичне — система загальнообов’язкових правил фізичної поведінки — соціальних норм, встановлених або санкціонованих державою, які виражають волю певної частини соціально-неоднорідного суспільства, спрямовані на врегулювання суспільних відносин відповідно до цієї волі та забезпечуються державою. Пра́во — це система загальних загальнообов`язкових, формально-визначених правил поведінки, які встановлюються, охороняються і гарантуються державою з метою врегулювання найважливіших суспільних відносин.

В юридичній науці існує достатньо багато визначень поняття права, але жодна дефініція не в змозі охопити усі ознаки права. Ознаки права — це найсуттєвіші характеристики права, ті риси, які відрізняють право від інших правил поведінки (норм моралі, зви-чаїв, традицій) та відображають його сутність. Основними ознаками права є: 1) право встановлюється або санкціонується державою, тобто держава, з метою регулювання найважливіших сфер суспільних відносин, виявляє правові потреби суспільства і оформляє їх у но-рмативно-правових актах. 2) нормативність права, тобто право складається з правових норм як загальнообов’язкових правил поведінки, які встановлюють межі поведінки суб’єктів права. Тим самим право моделює у своїх нормах правомірну поведінку цих суб’єктів. 3) загальнообов’язковість права, тобто вимоги норм права є обов’язкові для усіх суб’єктів правовідносин, до яких вони звер-нені, і повинні виконуватися ними без винятків та незалежно від їхнього ставлення до самих норм. Винятки можуть мати місце тоді, коли вони передбачені самим законом; 4) формальна визначеність права, тобто вимоги норм права чітко визначені і офіційно закріплюються державою у визначених фо-рмах (у формі правових звичаїв, прецедентів, договорів, норма-тивно-правових актів). 5)системність права, тобто право становить цілісну систему вза-ємопов’язаних, взаємопогоджених і взаємодіючих правових норм, яка діє на основі єдиних принципів, виконує єдині функції та має чітку внутрішню структуру, що включає інститути, підга-лузі та галузі права; 6) державна забезпеченість, тобто держава за допомогою компе-тентних державних органів не тільки встановлює правові норми, але й забезпечує їх належний захист. 7) регулятивний характер права, тобто право виступає регулято-ром суспільних відносин, впливає на поведінку і свідомо-вольову діяльність суб’єктів права; 8) вираз у праві міри свободи, рівності та справедливості, тобто право з достатньою повнотою втілює основні права і свободи людини, надає їй легальну можливість реалізувати свої інтереси не порушуючи (обмежуючи) прав і свобод інших людей. Право передбачає рівність ви-мог нормативних приписів до усіх суб'єктів суспільних відносин незалежно від їх індивідуальних властивостей.

Серед компонентів права важливе місце і значення мають прин-ципи права. Поняття «принцип» у перекладі з латинської мови означає «початок», «першооснова», «первинність». Принципи права прита-манні будь-якій правовій системі, вони виступають в якості своєрідної конструкції, на якій базуються і реалізуються не тільки окремі норми права, інститути і галузі права, а й вся система права.

Принципи права — це основні засади, вихідні ідеї, положен-ня, що відображають зміст права, його сутність і призначення у суспільстві, визначають спрямованість правового регулювання і поширюються на усіх суб’єктів права.

Загальноправові принципи права характерні для права у ці-лому, визначають його характер і ознаки, розвиток та формування на-ціональної правової системи. Вони діють у всіх галузях права і до них належать:

1) принцип гуманізму — означає визнання людини найвищою со-ціальною цінністю, домінування у формуванні і функціонуванні правової системи невід’ємних природних прав і свобод людини (право на життя, здоров’я, особисту свободу, недоторканість тощо);

2) принцип демократизму — означає закріплення в нормах пра-вового становища людини, порядку участі народу у формуванні органів державної влади та управлінні державними справами, у створенні й удосконаленні законодавства;

3) принцип соціальної справедливості — означає здатність права захищати права, свободи та інтереси різних соціальних груп (класів), кожна з яких має своє уявлення про справедливість, a також відповідність між практичною роллю різних індивідів у житті суспільства та їхнім соціальним становищем, між їхніми правами та обов’язками, злочином і покаранням, заслугами лю-дей та їхнім суспільним визнанням;

4) свободи — означає можливість вибору певного варіа-нта поведінки для окремої людини, державних органів і посадо-вих осіб;

5) рівності — означає рівність усіх громадян перед зако-ном, незалежно від національної, статевої, політичної, релігійної належності, соціального походження, майнового стану, роду і характеру занять та інших обставин, наявність рівних загальног-ромадянських прав і обов’язків, рівний захист у суді;

До основних принципів права також належать також правові ак-сіоми та правові презумпції.

Правові аксіоми — це такі положення, які сприймаються без доведення, тому що не підлягають сумніву. Наприклад, незнання за-конів не звільняє від юридичної відповідальності; закони та інші нор-мативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, ко-ли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи тощо.

Правові презумпції — це певні припущення, що слід довести. Наприклад, ніхто не може бути двічі притягнутий до юридичної від-повідальності одного виду за одне й те саме правопорушення; особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буду доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду тощо.

2п.

Нагляд і контроль за додержанням законодавства про працю є особливою правозастосувальною діяльністю спеціально уповноважених органів, яка спрямована на захист трудових прав людини.

Спеціально уповноважені органи та інспекції, які здійснюють нагляд і контроль за додержанням законодавства про працю, не залежать у своїй діяльності від власника або уповноваженого ним органу. Центральні органи виконавчої влади здійснюють контроль за додержанням законодавства про працю на підприємствах, в установах і організаціях, що перебувають в їх функціональному підпорядкуванні. Вищий нагляд за додержанням і правильним застосуванням законів про працю здійснюється Генеральним прокурором України і підпорядкованими йому прокурорами.

Державний нагляд за додержанням законодавчих та інших нормативних актів про охорону праці згідно Комітет України по нагляду за охороною; Державний комітет України з ядерної та радіаційної безпеки; органи державного пожежного нагляду управління пожежної охорони Міністерства внутрішніх справ України; органи та заклади санітарно-епідеміологічної служби Міністерства охорони здоров'я України. У даному випадку мова йде про нагляд за додержанням нормативно-правових актів про охорону здоров'я на виробництві, тобто про охорону здоров'я у вузькому її розумінні.

Нагляд і контроль - це різні форми перевірочної діяльності уповноважених на те певних державних або громадських органів.

Нагляд - це здійснення спеціальними державними структурами цільового спостереження за додержанням виконавчо-розпорядчими органами, підприємствами, установами й організаціями та громадянами правил, передбачених нормативними. Контроль є найбільш поширеним і дійовим засобом забезпечення законності. Його сутність полягає в тому, що суб'єкт контролю здійснює облік і перевірку того, як контрольований об'єкт виконує покладені на нього завдання і реалізує свої функції.

У діючих нормативно-правових актах терміни "нагляд" і "контроль" вживаються в нерозривній єдності, чим підкреслюється спільність цілей і задач, що стоять перед відповідними органами. Відмінності між органами нагляду і контролю виявляються переважно в компетенції, функціях, що здійснюються ними, в методах виявлення порушень і способах реагування на них. Норми про нагляд і контроль за додержанням законодавства про працю містяться в главі XVIII КЗпП України, а також в спеціальних нормативно-правових актах.

Правовідносини з нагляду і контролю за додержанням законодавства про працю та охорону здоров'я на виробництві виникають не за згодою сторін (що характерно для трудових правовідносин), вони можуть виникати і всупереч бажанню другої сторони. Про адміністративно-правовий характер правовідносин з нагляду і контролю за додержанням законодавства про працю свідчить і зміст даних правовідносин, який полягає в тому, що наглядовий орган може дати власникові підприємства, установи, організації (уповноваженому ним органу) від імені держави владні розпорядження, котрий повинен безумовно їх виконати, а у разі порушення законодавства про працю та охорону здоров'я на виробництві застосувати заходи адміністративного стягнення. Таким чином, слід зазначити, що правовідносини з нагляду і контролю за додержанням законодавства про працю й охорону здоров'я на виробництві є адміністративно-правовими і щодо трудових правовідносин виступають як зовнішні, пов'язані з організацією процесу праці на підприємстві, в установі, організації та застосуванням праці найманих працівників.

Головними причинами масових порушень законодавства України про оплату праці визнана відсутність ефективних економічних, адміністративних і кримінально-правових механізмів, які 6 примушували роботодавців до безумовного їх виконання; несумлінний відомчий і регіональний контроль за додержанням законодавства про працю і оплату праці галузевих міністерств.У зв'язку з цим зростає значення нагляду і контролю за додержанням трудового законодавства.