54. Загальна характеристика драматичних жанрів.

Драмати́чніжа́нри — це типи літературних творів, які притаманні драмі. Цей рід літератури охоплює безліч драматичних жанрів, наприклад: драма, поема, комедія, трагедія, фарс, водевіль, мелодрама, трагікомедія і т. д.Протягом усієї багатовікової історії драми народжують­ся, розвиваються, а часом і вмирають різноманітні жанрові форми. Так, у Стародавній Греції виникають трагедія й комедія, що існують і сьогодні, та сатирова драма, що зникає ще за часів античності. В драматургії середньовіччя з'являються твори жанрів духовної драми, що були пов'яза­ні з богослужінням та з сюжетом Біблії й житійної літе­ратури (літургійна драма, ауто, містерія). В той же період народжується і світський театр із системою власних жан­рів (фарс, соті, фастнахтшпіль, мораліте, інтерлюдія). За часів Ренесансу розквітає італійська імпровізаційна комедія дельарте. В XVII—XVIII століттях поширюється інтермедія. Нові драматичні жанри виникають у XVIII столітті (водевіль, драма, мелодрама). Театр нинішнього століття характеризує дедалі помітніша тенденція до всіляких міжжанрових спла­вів, взаємопроникнення жанрових форм. У XX столітті домінують жанри-гібриди (трагікомедія, трагіфарс).Трагедія - драматичний твір, в основі сюжету якого лежить трагедійний життєвий конфлікт, що дозволяється у більшості випадків загибеллю героя. У трагедії відбиваються з найбільшою гостротою переважно громадські протиріччя.Комедії - драматичний твір, що викриває за допомогою осміяння вади людей і негативні явища соціальної дійсності. Сміх пак наша реакція на комічне (безглузде, потворне) грає велику суспільно-виховну роль.Драма як жанр драматичного роду сформувалася остаточно в XVIII ст. Поєднуючи в собі елементи трагедії і комедії, драма в той же час принципово відрізняється від них. У драмі зображається напружена боротьба героїв і гострий, переважно соціальний конфлікт.Водеві́ль (фр. vaudeville) — різновид легкої комедії з куплетами, які виконуються під музику. Водевіль був жанром естрадного концерту, поширеного в Сполучених Штатах і Канаді від початку 1880-х до початку 1930-х.

55. Поняття системи віршування. Міжсистемні форми віршування. Верлібр, його ритмічна організація.

Система віршування — це сукупність норм та принципів версифікаційної майстерності, розбудовується на підставі певного ритмічного критерію.У різних країнах були і є різні системи віршування. Пояснюється це переважно особливостями мови. Є мови з постійним, а інші — з рухомим наголосом. В одних мовах є довгі і короткі голосні звуки, а в інших — наголошені і ненаголошені склади.Античне (метричне) віршування - назва від грецького metron — міра. Мається на увазі міра часу, потрібна для вимови того чи іншого складу. Вона заснована на чергуванні довгих і коротких складів.Ця система віршування характерна для античної літератури, грецької і римської, сформувалася вона у VIII ст. до н.е. З'явилася у Давній Греції у VIII ст. до н.е., у III ст. н.е. поширилася в римській літературі. У давньогрецькій і латинській мовах були довгі й короткі склади. Одиницею довготи вважався час, необхідний для вимови одного короткого складу. Цей час називали морою (v). Час, потрібний для вимови довгого складу (—), дорівнював двом морам (vv). Довгі склади вимовляли протяжно, а короткі — уривчасто. У Стародавній Греції вірші не читали, а співали під ліру. Довгі і короткі склади об'єднувались у стопи.Стопою називали сполучення певної кількості довгих і коротких складів. Стопи, повтрюючись, надавали віршу ритмічного звучання. В античному віршуванні розрізняли 28стіп: хорей або трохей (грец. choretos від choros — хор) — стопа з одного довгого й одного короткого складів:; ямб (грец. jambos) — стопа з одного короткого й одного довгого;пірихій (грец. pyrrichios) — стопа з двох коротких складів vv;спондей (грец. spondeios) — стопа з двох довгих складів.Трискладові стопи:дактиль (грец. daktylos — палець) — стопа з одного довгого й двох коротких складів;амфібрахій (грец. amphibrachys — з двох боків короткий) — стопа, в якій довгий склад знаходиться між двома короткими ; анапест (грец. anapaistos — відбитий назад) — стопа з двох коротких і одного довгогобакхій (грец. bakcheios — вакхічний) — стопа з одного короткого і двох довгих ;антибакхій — стопа з двох довгих і одного короткого;амфімакр (грец. amphimakros — між довгими складами) — стопа, в якій короткий знаходиться між двома довгими ;тримакр — стопа з трьох довгих ;трибрахій — стопа з трьох коротких.Чотирискладові стопи:хоріямб (поєднання хорея і ямба) ;ямбохорей має назву антиспаст.Пеони складаються з одного довгого і трьох коротких:пеон перший;пеон другий;пеон третій;пеон четвертий.Епітрити складаються з одного короткого і трьох довгих:епітрит перший ;епітрит другий ;епітрит третій епітрит четвертий;іонник малий ;іонник великий;дихорей ;диямб —;дипірихій ;диспондей.Силабічна система віршування.У силабічній системі віршування ритмічною одиницею є склад. Ця система прийшла на зміну античному(метричному) віршуванню.Силабо-тонічна система віршуванняГрецькеsyllabe — склад, tonos — наголос. Ця система ґрунтується на чергуванні наголошених і ненаголошених складів. Для неї характерна рівночисельність складів і наголосів у рядку. Силабо-тонічний принцип запровадив у латинську поезію св. Августин, він замінив довгі склади наголошеними, а короткі — нeнаголошeними. Ця система існувала в латинській поезії поруч із квантитивною, але ніколи не переходила в національні літератури.Міжсистемні форми віршування – паузник і тактовик.Павзник (паузник) - його назва походить від лат. pausa, грец. pausis — припинення. Це перерва у мовному потоці, що виконує роль словоподілу і заради експресивної виразності відмежовує одну фразу від іншої. Павзник — вірш, у якому в певній закономірності поєднуються різні стопи. У російському літературознавстві його називають дольником.Тактови́к — міжсистемна форма віршування, основою сумірності в якій є ізохронізм віршорядків і таке розташування слів у них, яке уможливлює їх членування на такти.Прихильники музичного погляду на тактовик (або ж тактометр) виводять його від поняття «такт».Верлібр — вірш без рими і розмірів з довільним чергуванням рядків різної довжини.У художній літературі верлібр поширився в добу середньовіччя, а пізніше - у німецькій (Генріх Гейне ) та бельгійській (Еміль Верхарн) поезії й творчості французьких символістів (Поль Верлен, Артюр Рембо, Шарль Бодлер, Стефан Малларме та ін.). Видатним майстром верлібру був Уолт Уїтмен (США).Верліброва форма. Вона дає змогу легко й невимушено розгортати поетичну нарацію. Ця форма позбавлена таких чітких версифікаційних законів, які, наприклад, має класичний силабо-тонічний вірш. Вільний вірш передбачає свій особливий (фрагментарний) ритм, що твориться завдяки більш чи менш виразним співвідношенням ритмічних одиниць. Останніми можуть бути наголошені / ненаголошені склади (епізодичні випадки), короткі / довгі рядки, елементи смислового та синтаксичного паралелізму (зокрема градація, рефрени, анафори, епіфори тощо), складники фонетичного повтору тощо. Особлива ритмічна організація (верлібру) – з погляду класичних віршових практик, це аритмічна форма – проймає часто досить складне лексико-граматичне поле тексту, стягуючи його в одне смислове ціле. Якісь зі згаданих елементів ритмотворення можуть виявлятися, якісь – ні. У цій вільній формі немає наперед установлених чітких правил. Однак верлібр завжди матиме в собі якісь – більш чи менш виразні, більш чи менш розгорнені в тексті – ритмічні утворення.