51. Жанр художнього твору. Проблема жанрової еволюції. Жанрова та родова дифузія.

Жанр — це історично сформований тип художнього тво­ру, який синтезує характерні особливості змісту та фор­ми певного виду творів, має відносно сталу композиційну будову, яка постійно розвивається та збагачується. Саме визначення жанру настроює читача на певний зміст. У такому розумінні жанрами є новела, поема, медитація, ода, трагедія, водевіль тощо.Деякі жанри поділяються на жанрові різновиди. Роман, наприклад, ділиться на такі жанрові різновиди: історичний, філософський, політичний, родинно-побутовий і т. д. Поема може бути героїчною, сатиричною, бурлескною; трагедія — міфологічною, істо­ричною, романтичною. Окремі жанри, переважно ліричні (оди, гімни, ліричні портрети), жанрових різновидів не мають.Взаємодія жанрів веде до появи нових жанрових форм, так з'явилися кіноповість, кіноновела. Жанр не є чимось застиглим, він змінюється, кожна епоха наповнює його своїм змістом. До XIX ст. жанри мали чіткі відмінності. У літературі XIX—XX ст. спостерігається атрофія жанрів, рідше використовуються строго регламентовані структури. Динаміка жанрового розвитку приводить до руйнування старої системи жанрів.

Від античності й до неокласицизму (Арістотель, Горацій, Буало), в добу Романтизму, Реалізму чи Модернізму жанрова система зазнавала значних змін, відбувалися різноспрямовані процеси - від канонізації жанрів до їх розмивання, дифузії. Відповідно ставлення до генологічної проблематики теж було неоднаковим.У добу Ренесансу, коли література перебудовувала середньовічну ієрархію жанрів, розпочався процес відродження і збагачення арістотелівської жанрово-родової традиції. Водночас жанрові форми тодішнього письменства вийшли далеко поза її рамки, про що свідчить буйний розвиток «неканонічних» новели й роману. Різноманітністю відзначався й жанровий репертуар бароко. Розквітла драматургія (творчість іспанця Педро Кальдерона, італійця Тірсо де Моліни, українська драма «Милість Божа») й епічна поезія (поеми Джона Мільтона «Втрачений рай» і «Повернений рай»). Розвивалася лірика героїчна («Вірші на жалісний погреб... Петра Конашевича-Сагайдачного» КасіянаСаковича), релігійна (метафізична лірика англійця Джона Донна, збірка «Перло многоцвітноє» Кирила Транквіліона-Ставровецького), філософська (романси й сонети іспанця Луїса де Ґонґори, збірка «Сад божественних пісень» Григорія Сковороди). Популярності набула історична й документальна проза (козацькі літописи, мемуари, записки мандрівників).Доба Класицизму встановила стійкий ієрархізований жанровий канон, що засвідчує і тодішня творча практика, і теоретичні праці: «Поетичне мистецтво» Нікола Буало, поетики і риторики Феофана Прокоповича, Митрофана Довгалевського та інших професорів Києво-Могилянської академії. Згідно із цією ієрархією до вищих жанрів належали ода, епопея. Високі жанри мали урочисте, героїчне чи трагедійне звучання, розробляли тематику з античної історії й міфології, порушували «вічні» морально-етичні проблеми, були написані «високим», урочистим стилем. Для низьких жанрів характерними були своєрідні «реалізм» і «народність»Та після класицизму прийшов романтизм - і від канонізації не залишилося майже нічого. Навіть ті літературні форми, які були успадковані (сонет, поема), зачепила жанрова і родова дифузія, цебто взаємне проникнення, змішування елементів різних родів і жанрів, як-от чергування в поемах «Паломництво Чайльд Гарольда» Байрона чи «Гайдамаки» Шевченка елементів епічних (розповідь про мандри Байронового героя далекими світами; зображення любовної історії Яреми й Оксани у вирі гайдамацького повстання), ліричних (численні філософські, іронічні й публіцистичні відступи) і драматичних (діалогізовані розділи «Конфедерати», «Свято в Чигирині», в яких матеріал викладено через мовлення персонажів).Процеси жанрової деканонізації, які помітно посилюються з наближенням до сучасної доби, спонукали Ролана Барта вдатися до протиставлення традиційному поняттю «твір» інтертекстуального поняття «текст», яке є «релятивною системою відліку» (очевидно, на противагу механістичним генетичним і структуральним системам) і не підлягає включенню до жанрової ієрархії, бо визначальною для нього є здатність ламати узвичаєні канони. До якого жанру віднести Жоржа Батая? Хто цей письменник: романіст, поет, філософ, містик? Дати відповідь настільки важко, що вважають за краще навіть не згадувати Батая у підручниках літератури: річ у тім, що Батай усе життя писав тексти, точніше один і той же текст .Отже, новочасне літературознавство стало свідком принаймні трьох потужних вибухів, які дощенту руйнували жанрові ієрархії і спричинили кризові явища в генології. Ті руйнівні вибухи припали на періоди світоглядних і стильових переломів: від класицизму до романтизму, від позитивізму до модернізму і від модернізму до постмодерну. Однак, як випливає з історичного досвіду, щоразу відбувалося становлення нових жанрових систем у красному письменстві, яке супроводжувалося перебудовою і врівноваженням генологічних таксономій у літературознавстві.