Теорія літератури як літературознавча дисципліна. 2. Основні концепції сутності літератури. 3. Місце теорії літератури поміж інших літературознавчих та гуманітарних дисциплін. 4. ХХ століття в пошуках теорії літератури. Стан «пост-теорії» та усвідомлення неможливості єдиної методології. 5. Сучасне українське літературознавство: представники, тенденції, проблеми, дискусії. Криза у літературознавстві та криза в літературі.  6. «Літературність» у літературі: проблема естетичного використання мови. 7. Факт і вимисел у літературі. Проблема літературної заангажованості. 8. Напрям – течія – стиль – метод: проблема термінологічних визначень. Типології стилів. 9. Поняття літературного процесу. Зовнішні та внутрішні фактори розвитку літературного процесу. 10. Історія літератури як теоретична проблема. Історії індивідуальні та колективні. Основні історії української літератури. 11. Історія літератури як теоретична проблема. Історико-генетична методологія та створення історії національної літератури. 12. Літературна критика як галузь літературознавства і фактор літературного процесу. 13. Література в контексті культури: література та історія, література та суспільство, література та популярна культура, література та філософія. 14. Поняття літературного канону та деканонізації. Механізми функціонування та створення канону. 15. Питання періодизації літератури. Періодизація як результат концептуалізації літературної епохи. 16. Проблема повної і неповної літератури. 17. Методологія літературознавства та концепції історії літератури. 18. Література і міф. Література як міф. Поняття символічної біографії. 19. Розвиток естетичної думки в античну епоху. Поняття мімезису і катарсису. 20. Класична і класицистична теорія літератури: Арістотель – Горацій – Буало.  21. Неокласична (поетикальна) школа. Українські поетики XVI – XVIII століть. 22. Розвиток теоретико-естетичної думки в епоху класицизму та Просвітництва 23. Естетична думка епохи Просвітництва та «Лаокоон» Лессінга. 24. Роль І.Канта у формуванні естетики ХІХ-ХХ ст.  25. Міфологічна школа в літературознавстві. 26. Біографічний метод у літературознавстві. 27. Культурно-історична школа у літературознавстві: основні положення, представники. 28. Порівняльно-історична (компаративістична) школа. Теорія запозичень, теорія зустрічних течій і трансформації запозичень. Типологічний та генеалогічний зв’язок. 29. Психологічна школа у літературознавстві: основні напрямки, проблеми, представники. 30. Психолінгвістична теорія О. Потебні. 31. Психоаналіз З. Фройда та його стосунок до літератури і мистецтва. 32. Концепція колективного підсвідомого К.Ґ. Юнґа. 33. Індивідуальне та колективне несвідоме. Символ і символізування. Феномен архетипів. 34. Міф у літературі та міфологічна критика ХХ століття. 35. Формальна школа у літературознавстві. 36. Структуралістсько-семіотичний підхід до літератури. 37. Феноменологічна школа у літературознавстві. 38. Герменевтика та рецептивна естетика: точки дотику. Герменевтичне коло. 39. Постструктуралізм та деконструктивізм. 40. Постколоніалізм та феміністична критика. «Жіноча» література та гіноцентрична критика. 41. Інтертекстуальні зв’язки в художньому творі. Поняття діалогізму (М.Бахтін). 42. Поняття інтертекстуальності у теорії Ж. Женетта. Паратекстуальність. 43. Зміст і форма літературного твору. Сюжет і фабула. 44. Композиційні елементи та способи побудови сюжету. Позафабульні чинники композиції. Хронотоп художнього твору 45. Поняття твору і тексту у сучасному літературознавстві. 46. Проблема взаємодії автора і читача. Образ автора художнього твору. 47. Проблема реального й віртуального читача в літературі. 48. Основні проблеми наратології. Типи нараторів. 49. Розповідь «від першої особи» і «від третьої особи». Критика «особового» принципу класифікації викладу та альтернативні концепції. 50. Діалоги і монологи в художньому творі. Внутрішній монолог і потік свідомості. 51. Жанр художнього твору. Проблема жанрової еволюції. Жанрова та родова дифузія. 52. Загальна характеристика ліричних жанрів. Проблеми класифікації ліричних творів. 53. Загальна характеристика епічних жанрів. «Література факту». 54. Загальна характеристика драматичних жанрів.  55. Поняття системи віршування. Міжсистемні форми віршування. Верлібр, його ритмічна організація. 56. Строфа та її ознаки. Строфа і жанр: проблема взаємодії. 57. Тропи, їх роль у художньому творі. Метафора і символ. 58. Специфіка художнього образу. Функція речі в художньому творі. Художня деталь. 59. Заголовок твору як філологічна проблема. Типологія та функції заголовків у художньому творі. 60. Структура заголовкового комплексу. Функції епіграфа у літературному творі.

1. Теорія л-ри як літературознавча дисципліна

Теорія літератури — галузь наукового знання про сутність, специфіку художньої літератури як мистецтва слова, про засади, методи її вивчення, критерії оцінки літературних творів. Теорія літератури як абстрактна, узагальнювальна наука про літературу формувалася поступово на основі роздумів, аналізу художньої творчості, мистецтва взагалі і в процесі диференціації гуманітарних знань сформувалася наприкінці XVIII—XIX ст. у відносно окрему науку, продовжуючи взаємодіяти з філософією, естетикою, поетикою, історією літератури та літературною критикою. Система наукових понять, яку створює теорія літератури, є досить складною та різноманітною. Структурно вона поділяється на кілька розділів. Перш за все теорія літератури вивчає сутність, зміст і форму художньої літератури, її специфіку та функції як самостійного виду мистецтва. Далі у сферу впливу теорії літератури входить розуміння специфіки художньої творчості й аналіз конкретних літературних явищ, поділ поезії на роди та жанри. Ще теорія літератури досліджує літературний процес, зміну напрямів, течій, шкіл, особливості стилю окремого письменника й у цілому літератури певної доби. Нарешті, до завдань теорії літератури входить розгляд закономірностей розвитку мови художньої літератури, особливостей віршування. Теорія літератури досліджує загальні й спільні для кожної окремої національної літератури закони й закономірності, що пов'язують літературу з навколишньою дійсністю, а також внутрішньо літературні закони. 

2. Основні концепції сутності л-ри

У європейських мовах слово «література» в його нинішньому значенні цілком недавнє: воно датується мало не 18 ст., сучасна література надзвичайно багато формна. Сутність «література» функціонує в міжособистісних і суспільних стосунках. Ц. Тодоров у своїй статті «Поняття література» називає такі підходи до визначення сутності літератури: «функціональний» такий підхід до явища, котрий визначає його як елемент широкої системи завдяки тій ролі, яку воно в ній відіграє; і «структурний» - інший підхід, за якого він прагне з’ясувати, чи всі одиниці, що виконують одну й ту саму функцію, мають однакові властивості. Існування такого функціонального утворення, як «література», зовсім не передбачає існування відповідного структурного утворення, але функціональні визначення літератури дуже численні. Філософ Гайдеггер погоджується, що функціональна сутність зовсім не обов’язково має збігатися із структурною сутністю. Перше визначення літератури містить два різних моменти. Література – це наслідування за допомогою слова, тоді як живопис є наслідуванням за допомогою зображень; і література – це вимисел: ось її перше структурне визначення. Функціональний підхід був доповнений структурним поглядом: одна властивість твору більше, ніж усі інші, змушує сприймати його задля нього самого, ця властивість – упорядкованість. Ще Дідро саме так визначав сутність прекрасного; пізніше термін «прекрасне» замінять словом «форма», а його, в свою чергу, витіснить термін «структура». Отже, література – це системно організована мова, яка цим зосереджує увагу на собі самій, яка набула властивості самоцілі; таким є друге структурне визначення літератури.  Також Ц.Тодоров говорить, що сутність літератури полягає вже не в упорядкованості її мови, а в її вигаданості, в тому, що вона використовує речення, які не є ні істинними, ні хибними. Веллек доходить висновку, що всі ці властивості (впорядкованість, зосередження уваги на знаку і вигаданість) необхідні для характеристики твору мистецтва. Нортроп Фрай пише: «для всіх мовних структур у літературі вирішальною є спрямованість значень всередину самої літератури. Зовнішні значення і пов’язані з ними вимоги є другорядними, оскільки літературні твори не претендують на роль описових чи ствердних суджень, а отже, вони є ні істинними, ні хибними… У літературі проблема реальності чи істинної підпорядкована основній меті літератури, яка полягає у створенні мовної структури, що знаходить сенс існування в самій собі; і денотативна функція символів відступає на другий план перед тією роллю, яку вони відіграють як мотиви, пов’язані в єдину структуру». Характерною ознакою вживання мови в літературі є її внутрішня спрямованість. Фрай і Веллек ніколи не стверджували визначальної ролі цієї спрямованості в літертурі, а говорять лише про її переважання.