2.5. Монетаризм як сучасний варіант кількісної теорії

Монетаризм — один із сучасних напрямків західної еко­номічної думки, яка протягом 70-х — 80-х років впливає на зміст економічної політики провідних країн світу. Якщо для 30-х років XX століття головною проблемою, що потребува­ла вирішення, було безробіття, і щоб позбутися її, викорис­товувались певні форми і методи державного регулювання, що були запропоновані Кейнсом і його послідовниками, то вже в повоєнні роки перед економікою постає нова пробле­ма — інфляція.

Отже, невелика ефективність кейнсіанських рецептів, що перебільшують роль прямих державних інвестицій і бюджетних методів регулювання кон'юнктури, сприяла появі спроб реабілітації ролі грошей. Цю функцію взяли на себе монетаристи (представники однієї із форм неокласичного напрямку західної економічної думки, що була започаткована ще у 20-х роках XX століття на чолі з Мілтоном Фрідманом (народився у 1912 р.).

М. Фрідман — професор Чикагзького університету, лауреат Нобелівської премії у галузі економіки за 1976 рік. У 1950— 1970 роки виходять його праці "Капіталізм і свобода", ''Монетарна теорія Сполучених Штатів, 1867—1960" (разом з А. Шварц), "Долар і дефіцит", "Контрреволюція у грошовій теорії" тощо.

Монетаристська доктрина у своєму розвитку пройшла де­кілька етапів, на кожному з яких розглядалось певне коло проблем. На першому етапі (кінець 50-х — початок 60-х років) основні зусилля були спрямовані на розробку нового варіанту кількісної теорії грошей, що мав вигляд стабільної функції попиту на гроші. Загалом, визнається, що монетаризм є не просто кількісною теорією, а сучасним варіантом кількісної теорії грошей.

Якщо кейнсіанці ґрунтуються на рівнянні сукупних витрат:

С + І + G + Х_n = Y,

де: С— рівень споживання;

I — інвестиції;

С — державні видатки;

Y — дохід;

Х_n— чистий експорт;

то монетаристи використовують рівняння обміну:

МV = РY,

де: М — грошова маса; V— швидкість обертання грошей;

Р — рівень цін; Y — норма реального доходу.

М. Фрідман визнає, що проблема попиту на гроші є ви­ключно важливим аспектом нової кількісної теорії, або ж вона сама є кількісною теорією: ''Кількісна теорія в першому наближенні є теорією попиту на гроші. Це не теорія виробни­цтва, або грошового доходу, або рівня цін. Будь-який висновок про ці перемінні потребує поєднання кількісної теорії з деякими специфічними характеристиками умов пропозиції грошей, а, імовірно, й інших перемінних". Значна частка праці М. Фрідмана "Кількісна теорія грошей: нове формулювання (1956 р.)" пов'язана з розробкою питання про природу доходу на активи, що слугують альтернативою грошам i ресурсного (бюджетного) обмеження. Виконавши це завдання, Фрідман запровадив декілька припущень з метою спрощення, аби отримати таку функцію попиту на гроші:

М = pf(i^h, i^e, q, h, y, u),

де: М — грошова маса;

р — абсолютний рівень цін;

i^h — величина норми процента за облігаціями;

i^e — ринкова норма доходу за акціями;

q — темп інфляції;

h — відношення між людськими багатствами та всіма іншими формами багатства;

у — реальний дохід;

u — величина, що відображає зміну смаків і уподобань.

Ця стабільна функція попиту на гроші у дослідженнях монетаристів стала аналогом стабільної і надійно прогнозова­ної швидкості обертання грошей, що слугує ланцюгом, який пов'язує грошову масу з номінальним (грошовим) доходом.

Прихильники монетаризму, прогнозуючи зростання товарної маси на визначену кількість відсотків через політику додаткової емісії грошей обґрунтовували здатність держави підтримувати необхідну товарно-грошову рівновагу тривалий період часу. На цій основі М. Фрідман запропонував застосувати правило механічного приросту грошової маси щорічно в середньому на 4%, що охоплює вірогідні 3% приросту реального продукту і 1% зниження швидкості обігу грошей.

Програму реформування кредитно-грошової сфери США на засадах монетаризму М. Фрідман запропонував у книзі “Програма для монетарної стабільності” (1960 p.), де Федеральній резервній системі США було рекомендовано забезпечити стійкі темпи зростання кількості грошей, не допускаючи сезонних коливань грошового запасу. Уряд Великобританії, керований М. Тетчер, у 1979 р. використав монетаристські рекомендації гальмування процесу зростання кількості грошей в обігу і досяг вагомих результатів, суттєво обмеживши інфляційний процес та оздоровивши стан економіки.

М. Фрідман у своїх працях запропонував «грошове правило» довгострокової грошової політики, Згідно з цим правилом приріст маси грошей в обороті визначається за формулою, яка дістала назву «рівняння Фрідмана»:

 М =  Р + ,

де  М — середньорічний темп приросту маси грошей, % за тривалий період;

 Р — середньорічний темп очікуваної інфляції, %;

  — середньорічний темп приросту номінального ВВП, %.

Якщо центральний банк утримуватиме пропозицію грошей протягом тривалого часу в цих межах, то середній рівень цін залишатиметься незмінним. У разі перевищення цих меж у країні може розпочатися розкручування інфляції, а при більш низьких темпах зростання пропозиції грошей – дефляція, скорочення темпів зростання ВВП і навіть його зменшення.

Для монетаристів гроші — це головна вісь, навколо якої обертається все сучасне господарство. Ключова теза їхньої доктрини — величина валового національного продукту, що виражається в поточних цінах і відображає рівень господарсь­кої активності, повторює (з певними затримками) підйоми та падіння грошової маси.

На відміну від кейнсіанців, які визнають, що для сучасно­го ринкового господарства характерна нестабільність, монетаристи наголошують на тому, що ринкове господарство досить стабільне і саме в змозі відновлювати економічну рівновагу. При цьому грошова система є самостійно існуючим елемен­том і дестабілізаційним фактором. Тобто, господарська система штучно розділяється на дві окремі структури: власне еконо­мічну систему, яка досить збалансована, і систему грошових відносин — джерело дестабілізації. Як тут не згадати ідею "класичної дихотомії", де жорстко розподіляються й ізолюють­ся один від одного так звані реальні та грошові фактори.

Тому монетаристами відкидається сама ідея державного втручання у самоорганізуючу ринкову систему, яка без втру­чання ззовні здатна забезпечити стабільний пропорційний розвиток. Оскільки економічна система збалансована, то усі недоліки цієї системи, циклічність розвитку, кризи і депресії, інфляція та безробіття — все пов'язане лише із помилками у грошовій політиці. Відповідно до цього, державне регулюван­ня економіки повинно зосередитись на регулюванні лише грошового обігу. Інструментами цієї політики є заходи, що регулюють кредитно-грошову емісію та контролюють інфляцію.

Монетаризм як наукова теорія досить суттєво відрізняється від монетаризму як певної економічної політики, що здійснює держава. Спираючись на основні теоретичні положення монетаризму як теорії, монетаристська політика, як і кейнсіанство, є політикою державного регулювання економіки. Але ця політика, що спрямована на створення найбільш сприятливих умов для забезпечення економічної свободи господарюючих суб’єктів і високоефективної організації їх діяльності, реалізується, головним чином, за допомогою регулювання кредитно-грошових відносин. Ідеологічно монетаризм спрямований не стільки на економічне зростання, скільки на забезпечення економічної стабільності.

Нижче представлено відмінності між поглядами теорій монетаризму та кейнсіанства, які наразі справляють найбільший вплив на грошово-кредитну політику країн:

Кейнсіанська парадигма	Монетаризм
Передатний механізм впливу грошової маси на ціни та ВВП (у формалізованому вигляді)
М – Пр – І – Пз – ВВП, де М — маса грошей, Пр — ставка процента, І — попит на інвестиції, Пз — загальний обсяг платоспроможного попиту, ВВП — номінальний обсяг виробленого ВВП.	М — По — Ц, тобто зміна кількості грошей (М) впливає на попит (По) і через нього на ціни (Ц). Ефективність механізму визначається короткою тривалістю передатного процесу і можливістю впливу на ціни через регулювання М.
Вплив грошей на зміну ВВП
вплив грошового обігу на зміни у випуску продукції і в зайнятості населення опосередкований зміною відсотка, який, у свою чергу, через інвестиційні процеси впливає на обсяги суспільного виробництва	зміна грошової маси безпосередньо впливає на всі компоненти сукупного попиту, а не тільки на інвестиції, а відтак, і на зміну номінального та реального ВВП.
Механізм взаємодії грошової маси й суспільного виробництва
Первинним чинником виступає попит виробників, які мають один до одного грошові зобов’язання.	Первинним чинником виступає пропозиція, адже центральні банки у змозі контролювати її обсяг, проводячи грошово-кредитну політику
Вплив бюджетного дефіциту на параметри грошового ринку
Інвестиційна активність може бути посилена за рахунок збільшення бюджетних витрат, тому в умовах кризи для її подолання бюджетний дефіцит може бути виправданим задля стимулювання платоспроможного попиту та інвестування	Виступає проти практики покриття бюджетного дефіциту за рахунок державних позик, тому що держава через продаж облігацій створює конкуренцію підприємцям у боротьбі за отримання кредитів і тим самим позбавляє їх можливостей збільшити інвестиції.